З відміткою "Зберігати вічно": Боєць АТО створив цикл фотографій про життя на передовій

Боєць батальйону спецпризначення "Полтава" Віталій Запека до того, як поїхав на Донбас, був фотохудожником, і своє захоплення не залишив навіть на передовій. Про це розповідає Радіо Свобода, зазначають Патріоти України.

У поєднанні зі своїми бойовими чергуваннями, він зробив цілий цикл фотографій про життя на фронті. І навіть інтерв’ю у бійця довелося робити фактично під прицілом ворога.

Як з’ясувалося, без "фотозброї" у нього не проходить ні дня. Він створює цілі "фотоісторії", які посилює пронизливими розповідями про життя бійців, їх поранення і втрати. За 1,5 року його участі у бойових діях, в особистий архів вже додав кілька тисяч фотографій.

Спочатку гадав, що буде робити тільки героїчні фото, проте пізніше змінив свою думку і тепер в його роботах цілий цикл про будні бійців.

"Раніше на такі фото, де кілька солдатів сидять на ящиках і курять або п’ють каву, я навіть уваги не звертав. Тепер я фотографую все, що можу: як відтворюють зруйнований бліндаж, як вибухами рознесло мішки з піском, як будують позицію, як шкарпетки перуть або посуд миють у річці", – поділився автор.

Авторські світлини зі сходу тепер зберігаються і в Державному архіві з відміткою "зберігати вічно". Віталій Запека періодично надає ці знімки Києву, а другий екземпляр відправляє у Полтаву.

«Я коли вперше побачив відмітку "зберігати вічно", то це мене навіть трохи налякало, адже я, може, десь "схалтурив", десь невдало зробив фотографію... Бо немає такої можливості, щоб ретельно продумати кадр, світло тощо. Тим не менше, це до чогось зобов’язує", – певен фотограф.

Самий ризикований репортаж майстер зробив на лінії розмежування в селі Кримському Луганської області: "Ми пішли на зачистку. Я по-геройськи накинув через плече автомат та фотоапарат, яким роблю знімки по дорозі, одночасно тримаю свій сектор і контролюю сектор солдата ЗСУ. У цей момент сепаратисти-диверсанти побачили нас і вирішили не приймати бій – зникли ярами. Якби ми не прийняли бій, то нас усіх шістьох "поклали" б", – згадує боєць.

У містах та селах поруч із лінією розмежування найбільше вражають діти. Віталій згадує, як доводилося спілкуватися зі школярами, які відрізняють звуки 82-міліметрової міни та міни діаметром 122 міліметра, та розповідають, як снаряди різних калібрів звучать й свистять, бо це все літало над ними. Інший випадок, коли в одному із сіл на Донеччині син директора школи воює на боці сепаратистів. «Коли учениці на 9 травня виконували танець із українськими прапорами, то вона дивилася на них вовком», – каже Віталій.

Але далеко не всі там налаштовані проти України, каже боєць. «Одного разу повз нашу позицію проходила жінка похилого віку. Вона оглядається та впевнюється, що нікого, окрім нас, немає, а потім шепотом говорить: «Слава Україні, синки!». Питаємо: «Бабусю, а чого шепотом?». А вона каже: «Я колись сказала, що мені подобається Україна, так мене за це сусіди-«козачки» побили».

У Волновасі є 4 телеканали, із яких три належать до сепаратистських. «Процвітає там й «сєпарське» радіо. На посту сидиш й записуєш чергову маячню. Звідси ж і взялася моя розповідь про «Козаче радіо», – згадує боєць. Віталій певен, що Україна повинна протистояти інформаційній зброї сепаратистів саме поблизу та на окупованих територіях.