Жіночі обличчя донбаської війни: юна гімнастка стала розвідницею (фотофакти)

Війна не вибирає героїв, а за свою Батьківщину йдуть воювати не лише чоловіки, але й жінки. Про жіноче обличчя героїв війни розповідає видання Donbass.ua, зазначають Патріоти України.

Аліні (позивний "Фортуна") немає ще 20. Родом вона з Миколаєва. Професійно займалася художньою гімнастикою, майстер спорту. Кілька років тренувалася в школі олімпійського резерву в Києві. Під час війни перебралася в Краматорськ - ближче до фронту.

"Зараз я - боєць і блогер. Раніше була офіційним представником прес-служби "Правого Сектора", - розповідає дівчина. - В зону АТО спочатку їздила в якості волонтера і журналіста. А потім вирішила встати на захист країни зі зброєю в руках"

Навчання проходила в тренувальному центрі "Правого сектора" - "Десна". Запевняє, що було не особливо важко, адже в "учебку" потрапила практично відразу з гімнастичного залу.

Вона воювала в розвідці Добровольчого Українського Корпусу "Правий сектор". Була на бойових завданнях зі своєю групою на маріупольському і донецькому напрямках.

Розвідка на те і розвідка, щоб мовчати про свої справи. Принаймні, поки йде війна. Можливо, ми дізнаємося куди більше після перемоги, коли з'являться книги, засновані на реальних подіях. Їх пишуть зараз багато. Аліна - теж ...

Ось уривок з її майбутньої книги:

"Я неквапом одягаю на себе бронежилет, прилаштовую розгрузку. Важко! Не жіноче це вбрання, та нічого. Командир роздає завдання бійцям. Звертаюсь: "Друже командир, можна я полізу на он ту вишку?" - вказую рукою на причудливі руїни кількох металевих конструкцій. В душі тріпоче надія: тільки б пустив, задумка непогана.

Якраз новенькі набої пристріляю, "мішеней" з колорадськими стрічками там бігає, як тих мурах в мурашнику. "Тільки високо не залазь, - попереджає комбат. - Ці вишки часто обстрілюють". Я й сама бачила, як на днях ворожа міна вщент рознесла верхню частину споруди. Але ризик виправданий. Бойовий вихід… Стираючи пальці в кров, видряпуюсь на металеву конструкцію. А от і вони - ворожі позиції. Я вже забрались достатньо високо, щоб їх бачити..."

Деякий час пліч-о-пліч з Аліною "воював" пухнастий розвідник.

"Їздила я якось по руїнах, серед яких вміло замаскувалися наші позиції, по своїх справах развідки. Літнє сонце намагалося безжально спалити все, що ще не зруйнували міни та "Гради". Розпечені камені зловісно тріщали під ногами, - згадує вона. - селища на околицях Донецька майже вимерли. Навіть птахи боялися цвірінькнути зайвий раз. Раптом зі зловісної тиші почулося жалібне нявчання ... через сіру цеглу визирали жалібні і голодні бурштинові очиська".

Вона тихенько підійшла і взяла на руки маленький пухнастий сірий клубочок. Той замурчав і видерся на плече Фортуні. Так серед розвідників з'явився Амурчик.

"Якось кілька тижнів поспіль ми виїжджали на бойові на добу через день. Амурчик пронюхав мій графік. Вранці проводжав мене до БМП, яка везла нас на крайню позицію. Сідав поряд і дивився своїми бурштиновими очима, в яких відображалося крайнє розчарування. Мовляв, господиня, візьми з собою, я теж хочу сепарам горло перегризти.

Тільки коли бронемашина починала покахикувати і хрипіти, намагаючись завестися, Амур зі швидкістю кулі тікав в найближчі зарості, - згадує Аліна. - А рівно через добу, виляючи пухнастим хвостом, зустрічав мене біля входу".

Амурчик пропав, коли Фортуна з товаришами знімалася з позицій в районі одного з населених пунктів на маріупольському напрямі. Більше вона його не бачила ...

Жінок на війні Аліна бачила мало. Особливо запам'яталася Степанівна, лікує захисників України в Пісках. "Прекрасна людина і професіонал своєї справи. Скільки вона хлопців врятувала - не злічити! І до цього дня вона - там", - запевняє дівчина.

Нещодавно вона вийшла з ДУК ПС (той почав розвалюватися на різні угруповання), зараз оформляється в інший добровільний підрозділ. Вже на цьому тижні збиралася знову - на передову.

"Після перемоги мрію займатися своєю справою - стати тренером з гімнастики, - ділиться вона. - Але, з огляду на мою гіпервідповідальність, я явно буду в перервах між тренуваннями займатися громадською діяльністю або ще чим-небудь важливим".