Життя після війни: Колишній танкіст став унікальним лялькарем (фото)

Сергій воював у складі 1 окремої танкової гончарівської бригади. В одному з боїв його танк підірвали. У бійця була контузія, черепно-мозкова та акустична травма, проблеми зі спиною та серцем, передають Патріоти України з посиланням на УП.Життя.

Чоловік пройшов довгий курс лікування, реабілітацію і таки став на ноги. А ще зумів знайти нове захоплення – виготовлення ляльок – реборнів, які інколи можна сплутати із живим малям.

МРІЯВ СТАТИ ВІЙСЬКОВИМ І СТАВ

Сергій народився та виріс містечку Остер, Чернігівської області. Його мама працювала вихователькою у садочку, а батько – токарем на заводі. Сам хлопець мріяв стати військовим.

– Після закінчення школи, я пішов навчатися у ветеринарний технікум. Далі армія. Служив у 5-му танковому полку на Десні, – розповідає чоловік.

Два роки він працював у міліції – патрульно-постовим Дніпровського району. Потім звільнився. Каже, що через погане ставлення командування до підлеглих.

Пішов працювати майстром з ремонту взуття. Каже, що шити та в'язати полюбляв з малечку. Цьому його навчила мама.

– Латав все, що приносили клієнти. І так 12 років, адже потрібно було утримувати родину, – розповідає про себе боєць.

Під час Революції гідності Сергій також не стояв осторонь: організував місцеву самооборону в своєму районі та патрулював вулиці. Адже рух банди тітушок тоді активно палив автівки киянам.

В першу хвилю мобілізації чоловіку прийшов листок про мобілізацію, і він з гордістю пішов в рядах перших захищати людей на сході країни.

Сергій воював у Луганській області, починав зі Щастя і дійшов до Луганського аеропорту. Їздив на сучасному танку "Булат" 2008 року випуску.

За місяць до демобілізації танк Сергія підірвався на фугасі. Чоловік дивом вижив:

– Отримав контузію, черепно-мозкову травму. Рік проходив реабілітацію. Було дуже важко відновитися і пристосуватися до мирного життя.

РЕАБІЛІТАЦІЯ І ЗАРОБІТОК

Після двох років лікування та реабілітації 34-літній боєць почав шукати роботу, адже потрібно забезпечувати родину – вдома підростає двоє синів.

– Повертатися шити взуття, я не міг. Руки трусилися. Сідав, пробував робити і бачив, що рівні стіжки в мене вже не йдуть – каблук не можу відремонтувати, – розповідає Сергій.

Чоловік спробував працювати охоронцем та водієм, але теж довго не витримував такої роботи.

Якось дружина познайомилась із жінкою майстринею ляльок.

Та купувала у магазині фурнітури для рукоділля рідкісний товар, якого ніхто більше не брав: дуже дрібні кнопки, шпильки з білими голівками-намистинками, дорогі стрічки з натурального шовку.

Дружина Сергія запитала: "Що ви з ним робите?" – "Роблю ляльок". Роззнайомилися.

Виявилося, що жінка виготовляє популярні нині реборни – ляльки, які можна переплутати із маленькою дитиною. Адже вони виглядають дуже реалістично, здається ось-ось заплачуть чи усміхнуться.

Нова знайома запропонувала Сергію додатковий підробіток – вшивати волосся таким лялькам.

– Прошив одну ляльку, другу... Сам здивувався, що коли я прошиваю волосся – руки в мене не трусяться, це в мене добре виходить.

І майстрині сподобалося. Вона запросила пройти майстер-клас, – пригадує чоловік.

Спершу Бондарь вагався, адже здавалося, що ляльки – дівоча справа, а потім згадав, як у реабілітаційному центрі бійці ліпили та малювали аби відволіктися від поганих думок, і таки спробував робити реборнів.

– Мені сподобалося. Це було новим і дуже цікавим, – із захватом вигукує боєць АТО.

Сергій розповідає, що найважче у цьому процесі досягти реалістичної схожості з живими дітьми.

Це не тільки не просто, але і не дешево.

Щоб зробити реборна майстер замовляє із США спеціальні силіконові форми – молди. За допомогою них "виплавляються" тулуб, голова, ручки та ніжки, по зліпку дітей певного віку.

Один такий молд коштує 40-60 доларів.

Схожість на шкіру маляти досягається завдяки пошаровому нанесенню фарби та лаку.

Волосся на ляльку вшивається найчастіше з шерсті ангорських кіз. Хоча, розповідає Сергій, що буває замовляють і натуральне людське волосся.

– Я прошиваю на голові кожну волосину дуже тонкою голкою, потім фарбую, – розкриває свої секрети лялькар.

Очі реборнам він замовляє теж із США.

Вага ляльки дорівнює середній вазі немовляти 3-4 кг. Всердині міститься спеціальний наповнювач – синтепух.

Виготовляти одну ляльку Сергій може і тиждень-два, і кілька днів – все залежить від натхнення та настрою.

Купують ляльки здебільшого українці, хоча були у Бондара клієнти з Сінгапуру, США та Польщі.

– Люди здебільшого купують для своїх дітей, – розповідає лялькар. – Але є й такі, що для себе.

Одна сім'я забрала ляльку-сплюшку – дитинку із закритими очима. У них немає дітей, тож купили цю ляльку для себе – відчути, як це тримати малюка. Продав її з памперсами. Нянчаться з нею.

Перші ляльки чоловік взагалі продавав лише, щоб відбити кошти за матеріали, а свою роботу не оцінював.

– Якщо бачу, що людина хоче купити ляльку, а ціна кусається, домовляємося.

Тому не скажу, що заробіток в мене великий. Мені приємніше те, що мої вироби потрапили до тих, кому вони подобаються.

Про цінову політику реборнів, лялькар говорить взагалі не охоче. Кожна робота – по своєму вартісна і все залежить від того скільки використано матеріалів.

Однак варто сказати чесно: це ляльки дорогі – на сторінці автора у Facebook можна побачити ціни від 3000 до 5000 гривень.

На останок Сергій Бондарь з гордістю розповідає, що його підтримали побратими: "Вони раді за мене".

І додає:

– Хочу сказати всім тим бійцям, які йдуть на реабілітацію – не бійтеся психологів. Вони роблять велику справу, допомагають побачити себе.

Я народився при совку. Для мене психолог сприймався, як щось далеке. Тепер переконався, що спілкування із цими людьми дає свій результат. Я щасливий сім’янин, і тепер уже лялькар.