2022 рік, дід із дочкою на "Жигулі" розуміють, що ми не блокпост РФ, - і всі плачуть, - журналіст

"Трішки художньо оброблений тред про "Як ми село звільняли". 11 листопада – найемоційніший день. Херсон. Площа. Натовп. Але я то все побачив лише 12-го. Бо 10-го прийшла розвідка 63-ї і сказала: "Поїхали в ...бєня, буде цікаво. Кацап відходить, тільки не ясно, як, де й куди. Пролети нам завтра трохи вперед, подивимося, як рухатися", - пише журналіст Денис Бігус на своїй сторінці у соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"Це 2022 рік, бортів мало, роботи дофєні. Забилися, що мені подзвонять. Увечері подзвонили. Нові люди. Забилися, що ранком поїдемо. Ранком зустріли інші нові. Коли тебе передають по руках тричі – це поганий симптом, але...

Їхали довго. Я зазвичай працював від Посада й на південь, а тут забралися аж за Снігурівку. Ми вдвох – і розвідки три-чотири бійці. Їхали якимись абсолютно новими мені краями – аж раптом стали посеред села на перехресті. Село – ніби Садове. Точно в районі Галаганівки.

Розвідка вилізла й закурила.

– Лети.

– Панове, тут не вийде. Стовпи, хати. Давайте виїдемо за село – і я з поля піднімуся.

– Нє, ми туди не поїдемо, ми не знаємо, шо там.

– ???

– Ну, ми вчора сюди заскочили, і все. Це крайня точка, де ми були.

Так, бл...дь!..

У сенсі – шановні колеги, давайте для початку звалимо під дерева... У ході подальшого діалогу встановлено, що славні рейнджери вчора заскочили в це село. Пробули на перехресті п'ять хвилин. І вилетіли назад. І тепер їм здалося, що це хороша злітна точка борта, який літає на 40+ км.

Ну, бо "нам сказали привезти тебе подалі, щоб ти пролетів подалі" (коли тебе передають по руках тричі – це поганий (!) симптом). Відтягуємося на "наш" край села, там плюс-мінус пригодне поле. Кажу: "Я можу розкластися. Але нас тут шестеро. Тобто є п'ять "калашів" і одна "арка". Як тільки борт підніметься, із двох людей користі не буде, ми в моніторах. Тож чи усвідомлюють учасники заходу, що... якщо ось цією дорогою поїде щось вороже, нам п...зда?" Учасники заходу сказали, що усвідомлюють. "Усе буде добре, давай лети".

Ну що ж. Розпаковуємося в посадці біля дороги. Тільки встигли розкидати кабелі – дорогою урчить "Жигуль". У "Жигулі" – дід і дівчина. Дід починає з машини розказувати, що оце він місцевий, а дочка працює в лікарні в Херсоні, і він її везе на роботу...

– Шановний, дуже цікаво, але геть не релевантно ситуації. Туліть, будь ласка, згідно з попередньо обраним курсом, дуже хочеться зробити роботу...

У наступні секунди: а) до нас доходить, що дід сприйняв це за кцпск блокпост; б) до діда доходить, що це не кцпск блокпост.

Наступні пару хвилин, коли дід плаче, дочка плаче й усі плачуть, я пропущу, бо я не вмію таке чуйне описувати. Були емоційні монологи про "хлопчики, свої...", про "нарешті звільнили..." й подібне.

Так, не дуже заслужено, мабуть. Упевнений, у той день хтось уже там був і до нас. Але ми були першими із прапором України на рукаві, кого оцей дід побачив.

Правда, усе було б красивіше, якби наостанок дід не спитав: "Так а це шо, тепер і отого блокпоста чеченців на тому виїзді більше нема?!" Е-е-е...

– Шановний, ну як вам сказати. Дивіться, ми вас, канєш, звільнили. Але або покуріть тут із нами 20 хвилин, і я вам зможу відповісти. Або їдьте, але якшо блокпост чеченців іще є, то ви їм не сильно кажіть, що ми тут вас звільнили...

Так, це було близько 15.00 дня, і десь у цей час уже заїжджали в Херсон по трасі з Миколаєва. Тож усе точно було чисто. Але в нас зв'язку не було, так що як ми могли про це знати?..

А зв'язку не було, бо Starlink там іще не робив. Довелося відкотитися на пару кілометрів назад. Зустріли піхоту 63-ї, яка активно копала "нуль". Навіть злетіли, але хмарність зібралася така, що нічого не побачити.

Ну й усе. Увечері після повернення дізнався про Херсон, а наступного дня повіз "дітей у Диснейленд". Потім у Ford горіла коробка, і ДСНС грали на гроші: добіжить якийсь ідіот по мінному полю до посадки чи ні... Але то вже інші історії".