Активно вживала партійна еліта?: Навіщо в СРСР збирали сечу вагітних жінок

Уринотерапія, тобто лікування сечею, набула популярності в СРСР в умовах дефіциту медикаментів та поширення інтересу до "природних" методів оздоровлення. Незважаючи на відсутність наукового обґрунтування, ця практика активно підтримувалася ентузіастами, обговорювалася в медичних гуртках і застосовувалася в клінічних експериментах, повідомляють Патріоти України.

У 1930-х роках навіть з'явився препарат під назвою "Гравідан" – стимулятор на основі сечі вагітних жінок, який позиціонувався як універсальний засіб для підвищення життєвого тонусу. У мережі розповіли, як уринотерапія досягла рівня державної підтримки та чому виникли масштабні псевдонаукові проєкти.

Дослідження німецького ендокринолога Ашгейма

У 1927 році німецький ендокринолог Зельмар Ашгейм виявив незвичне явище: підшкірне введення сечі вагітної жінки білим мишам викликало у тварин інтенсивне збудження. Причина – високий вміст гонадотропного гормону, що впливає на статеву сферу. В СРСР цей досвід повторив лікар-ентузіаст Олексій Замков, чоловік скульпторки Віри Мухіної. Але пішов далі.

Дослідження Замкова

Почавши з мишей, Замков швидко перейшов до великих ссавців, а згодом і до себе. Ефект, за його словами, був "як від пляшки шампанського", і тривав до десяти днів. Тварини теж демонстрували небувалу життєздатність: навіть старий рисак, списаний на забій, після ін'єкції демонстрував дивовижну енергію. Препарат отримав назву "Гравідан".

Експерименти вийшли за межі лабораторії. Віра Мухіна, побачивши зміни в чоловікові, теж захотіла спробувати. Настали "щасливі дні". З ентузіазмом Замков залучив до досліджень червоноармійців і навіть наркозалежних, частина з яких справді відмовилася від наркотиків. Щоправда, згодом виникла інша залежність – від самого "Гравідану".

У 1930 році критика не забарилася. В газеті з’явилася стаття з обвинуваченням Замкова у шарлатанстві та незаконних експериментах. Лабораторію закрили, а самого лікаря звинуватили в намірах продати "секрет сечі" за кордон. Покарання було м’яким – заслання до Воронежа.

"Гравідан" і партійна еліта

Однак "Гравідан" вже встиг здобути прихильників серед радянських еліт. У списку були Семен Будьонний, Максим Горький, члени ЦК, які активно "тестували" препарат. У 1932 році Замкова повернули до Москви, призначили директором спеціального інституту. Під Москвою створили унікальну "ферму" при радгоспі – з екологічним харчуванням для вагітних жінок, які ставали постачальницями сировини.

Інститут урогравіданотерапії працював масштабно. Препарат використовували як у медицині, так і у ветеринарії. Сотні пунктів по країні збирали "чарівну рідину", якою стимулювали продуктивність тварин і життєздатність людей. Уколи отримували Молотов, Калінін, Орджонікідзе, Клара Цеткін. Остання, щоправда, мала алергічну реакцію на "радянську сечу". На Сталіні експерименти вирішили не проводити.

З часом виявилися й серйозні побічні ефекти: безсоння, тахікардія, висипи, у декого – важка залежність. Препарат, здавалося, був ближче до наркотику, ніж до ліків.

Критика методу

У 1936 році почалася нова хвиля критики. Горький помер, Орджонікідзе застрелився. Замкова більше ніхто не прикривав, окрім Мухіної, яка саме працювала над гігантською скульптурою "Робітник і колгоспниця" для Паризької виставки. Кажуть, створювала її "на трьох дозах Гравідану щодня".

У 1938-му інститут закрили. Замков, виснажений експериментами, помер від інфаркту, не доживши до 60. Мухіна пережила його на десятиліття й померла від стенокардії.

Але у 1960-х роках інтерес до уринотерапії раптом повернувся. Статті Замкова ходили "самвидавом". Уринотерапія остаточно стала частиною арсеналу народної псевдомедицини.