Байден у пастці"Північного потоку-2"

Європарламент прийняв резолюцію, в якій від Європейського Союзу вимагається вжити кроків зі зменшення залежності від імпорту енергоносіїв з РФ і проявити енергетичну солідарність з Україною з допомогою тіснішого взаємозв’язку енергетичної інфраструктури ЄС та України. Зокрема, у резолюції міститься заклик не вводити в експлуатацію газопровід «Північний потік-2».

Одночасно в американському Сенаті з’явився законопроєкт «Акт гарантування суверенітету України шляхом посилення її оборони» (The Guaranteeing Ukraine’s Autonomy by Reinforcing its Defense Act, GUARD Act). Законопроєктом передбачені обов’язкові та негайні санкції проти проєкту «Північний потік-2». Один із його ініціаторів сенатор Марк Рубіо, критикуючи політику адміністрації США щодо Росії, заявив: «Модель умиротворення не нова — це та сама невдала стратегія, яку використовувала адміністрація Обами багато років тому. Настав час визнати, що так звані експерти із зовнішньої політики адміністрації Байдена мають намір повторити ті самі помилки минулого».

Помічник президента США з питань національної безпеки Джейк Салліван відомий як провайдер підходу відмови від санкцій щодо проєкту «Північний потік-2». Це було обґрунтовано національними інтересами Сполучених Штатів у відновленні відносин із Німеччиною задля партнерства з Європою у спільній протидії експансії Китаю. Росія за такого підходу має бути «припаркована на своєму місці», як кажуть на берегах Потомаку. Підхід Саллівана не поділяють в Україні, Польщі, Литві, за спинами яких адміністрація Джо Байдена домовлялася з уже колишньою канцлеркою ФРН Ангелою Меркель.

Зараз помічник президента твердить: «Коли йдеться про «Північний потік-2»… насправді це важіль для Заходу, бо якщо Владімір Путін хоче бачити потік газу цим трубопроводом, він, можливо, не захоче ризикнути вторгнутися в Україну». Ключове у цій фразі — можливо. Отже, Салліван якщо й не розуміє, то відчуває, що може бути й по-іншому.

Недаремно говорять, що історія ― це друге ім’я досвіду, а досвід ― це квінтесенція уроків життя, якщо пам’ятати історію. На основі чого Салліван дійшов висновку, що створене поворотом американської політики щодо «Північного потоку-2» «вікно можливостей» принесе стратегічний успіх США у Європі, сказати складно. Тому що досвід відносин із Росією свідчить про інше.

Ретроспектива зі статистикою

Масштабні проєкти створення експортної газової інфраструктури в СРСР реалізовувалися не лише з метою збільшити валютні надходження. Іншою метою нарощування обсягів експорту газу було узалежнити Західну Європу від СРСР, відірвати її від США, а нейтральні Австрія та Фінляндія мали стати ще більш прихильними до Москви.

На радянські наміри узалежнення провідної економіки Європи від постачань газу з СРСР вказують російські експерти, які акцентують увагу на фрагменті записки МЗС СРСР «Про політичну лінію та деякі практичні кроки СРСР у зв’язку зі створенням у ФРН уряду Віллі Брандта», що була представлена для ЦК КПРС 1 грудня 1969 року: «Важливе значення може мати досягнення домовленостей про поставки у ФРН радянського природного газу. Мова йде про укладення контракту, який діяв би протягом двох десятків років і поставив би до певного ступеня в залежність від Радянського Союзу таку дуже важливу сферу народного господарства ФРН, як енергетика».

Хоча вже минуло 30 років, як перестав існувати Радянський Союз, проте путінська Росія, відновивши радянські пріоритети, домоглася визначального прогресу на шляху досягнення стратегічної мети. Статистика тому підтвердження. Як збільшувалося постачання російського газу в Європу, видно з офіційних даних «Газпромекспорту» (див. табл.).

ZN.UA

Європейська статистика також свідчить про те, що в імпорті газу Євросоюзом частка російського газу неухильно зростає. Якщо 2011-го вона становила 30%, то у першому півріччі 2021-го — 46,8%.

Зараз, після цінової ескалації на газовому ринку Європи, «Газпром» нав’язує своїм європейським клієнтам нові довгострокові контракти з нижчою ціною. Це означає, що він збільшить свою частку в імпорті, і вона сягне за 50%. В умовах природного падіння газовидобутку в Європі, відсутності технічних можливостей Норвегії та Алжиру суттєво наростити постачання газу в ЄС у найближчі десять років, переорієнтації СПГ зі США на ринок Азії Європа потрапить в закритичну залежність від російських поставок.

Чого хоче Росія?

Чого не розуміють у США і Західній Європі, то це того, що питання не в окремо взятому «Північному потоку-2». Він лише один із системи байпасних газопроводів Росії через Балтику та Чорне море. У сукупності вони утворюють нову західну газотранспортну систему Росії, спрямовану на подальше узалежнення Європи від російських енергоресурсів. «Північний потік-2» символізує собою більш як 20-річну програму трансформації західної трубопровідної мережі з транзитної в безтранзитну. Але не завершує її.

Паралельно йде розвиток східної трубопровідної системи та арктичного кластера виробництва й експорту СПГ. Мета — остаточний енергетичний відрив ЄС від США з переорієнтацією на євразійську модель співпраці з Росією та Китаєм. Вінцем творіння має стати сполучення західної та східної газопровідних систем. Власне, це було передбачено «Енергетичною стратегією Росії до 2030 року»: «Російська трубопровідна інфраструктура стане складовою частиною енергомосту між Європою і Азією, а Росія — ключовим центром з її управління».

Саме новий масштабний проєкт «Газпрому» «Сила Сибири-2» — «Союз—Восток» (через Монголію) і має забезпечити трансконтинентальну інтеграцію газотранспортних систем. Це дасть змогу Росії маневрувати і маніпулювати експортом газу як у Європу, так і в Китай, використовуючи при цьому ще й маневровий потенціал СПГ арктичних проєктів.

Європа стане об’єктом постійного шантажу з боку Росії через загрозу перекидання експортних потоків на схід і періодичного «підсушування» ринку ЄС. З урахуванням того, що Китай є найбільшим зарубіжним інвестором російських СПГ-проєктів в Арктиці, це фактично буде спільний російсько-китайський газовий важіль на аморфний Євросоюз і додатковий виклик США.

Реінкарнація «Південного потоку»

Без зайвого розголосу «Газпром» форсує на корпоративному рівні вирішення питань розширення газопроводу «Турецький потік» шляхом побудови ще двох його ниток. Будівництво по території півдня Росії вже ведеться в рамках проєкту «Південний коридор», що визначається як газотранспортна система, «призначена для підвищення обсягів газопостачання центру та півдня європейської частини Росії». Але таке твердження є блефом, оскільки південь Росії й так має високий рівень газифікації. Навіть російські експерти ще 2019 року відзначали, що це потрібно, «якщо буде прийнято рішення будувати третю та четверту черги «Турецького потоку».

Таким чином, це фактично означає реанімацію «Південного потоку», який був скасований Путіним 2014 року. У жовтні 2021-го стало відомо, що Санкт-Петербурзька філія компанії «Газпром Проектирование» терміново займається проєктуванням розширення потужності газопроводів «Газпрому» на 600-кілометровій ділянці «Південного коридору», що веде до узбережжя Чорного моря. Прикметно, що будівельні роботи виконуються одночасно з розробкою проєктної документації.

Прокладання ще двох ниток «Турецького потоку» забезпечить «Газпрому» номінально 189 млрд кубометрів експортних потужностей в Європу та Туреччину через Балтику і Чорне море. З урахуванням практики експлуатації існуючого з 2011-го «Північного потоку» на режимах понад номінал протягом останніх років, практично у «Газпрому» буде більш як 200 млрд кубометрів експортних потужностей, що дорівнює його річному експорту в Європу та Туреччину. При цьому маршрути через Україну та Польщу можуть не використовуватися.

Окрім цього, Росія стрімко нарощує виробництво та експорт СПГ в Арктиці. Уже сьогодні експорт СПГ з Ямалу становить приблизно 30 млрд кубометрів, основна частина якого йде на ринок Євросоюзу. До 2030 року цей показник становитиме майже 100 млрд кубометрів.

Нейтралізація конкурентів

На такий тихий, але прискорений розвиток інфраструктури на південному напрямку впливають два чинники — турецьке відкриття газових родовищ у Чорному морі та чергова спроба рестарту проэкту Транскаспійського газопроводу, яким газ із Туркменістану може потрапити в Європу. Перспектива появи додаткових обсягів газу неросійського походження завжди нервувала Росію, оскільки порушує її домінування на ринку ЄС. Азербайджанський газ хоча й прийшов туди в обсягах, на порядок менших за російські поставки, також зайвий конкурент для «Газпрому». Як і газ із Туркменістану. Тому невипадково Росія така активна у своїй «миротворчості» в Азербайджані в зоні Нагірного Карабаху. Наміри Росії очевидні: спричинити за потреби нову дестабілізацію на Південному Кавказі та не допустити реалізації проєктів із збільшення постачання газу з Каспійського регіону в Європу, одночасно пропонуючи «безальтернативне» рішення — дві нові нитки «Турецького потоку». Росія не проти, аби газ із родовищ Туркменістану йшов до Китаю, головне — щоб він не з’явився в Європі.

Якщо Росії вдасться запустити в експлуатацію «Північний потік-2», вона може вдатися до неочікуваних дій прихованого характеру з тим, щоб змусити ЄС припинити чинити опір російській газовій експансії, більш того, змусити Європу вважати, що російський газ є безальтернативним варіантом. Мається на увазі, що, діючи прихованими способами (чи кібервтручанням, чи замаскованими під техногенні аварії диверсіями Головного управління глибоководних досліджень російського Міністерства оборони), РФ може виводити з ладу видобувну інфраструктуру та газопроводи у Північному морі, якими норвезький газ надходить до Євросоюзу. Якщо внаслідок кібератаки чи якогось пошкодження газопроводу зменшаться обсяги поставок газу з Норвегії до ЄС, то виходом із ситуації може бути тільки збільшення постачань з Росії. Чим Росія і скористається, висунувши Європі політичні умови.

Один із провідних ідеологів путінізму Владіслав Сурков у листопадовій статті відверто вказав на необхідність розподілу сфер впливу Росії та Заходу: «Необхідний черговий розподіл сфер впливу. І він (раніше чи пізніше, формально чи неформально, таємно чи явно) обов’язково відбудеться». Багато хто розуміє це виключно в контексті політичних домовленостей, які гіпотетично можуть відбутися між США та РФ десь у Женеві, Гельсінкі чи деінде. Це те, про що мріють у Кремлі, — Ялта-2. Насправді ж Росія спроєктувала і доволі успішно впроваджує цей поділ. Інструменти — енергетичні постачання, поступове захоплення домінуючих позицій на ринках, нейтралізація конкурентів, шредеризація європейського політикуму через корупціогенні схеми. Ялта-2 потрібна для легалізації розподілу, який уже зробила і доробляє Росія.

Запуск без сертифікації?

Чому «Газпром» і його численні лобісти домагаються запуску газопроводу, і російська компанія навіть готова сплатити штраф у разі відсутності сертифікації оператора Nord Stream-2 AG? Та тому, що з моменту введення в експлуатацію виникають комерційні відносини «Газпрому» з його європейськими партнерами-клієнтами, а оператор починає отримувати свої 1,4 млрд дол. щорічно за транспортні послуги. За таких обставин судові позови до уряду ФРН у разі його намірів зупинити «Північний потік-2» через агресивні дії РФ проти України будуть надходити не лише від «Газпрому», а й як мінімум від п’яти його партнерів за проєктом і компанії-оператора.

Однак, окрім усього цього, суто організаційно і технічно зупинити газопровід буде майже неможливо (за винятком регламентованої щорічної зупинки на профілактичні роботи), бо всі труби по маршруту так чи інакше контролює «Газпром». Він подає газ у трубу в російській Усть-Лузі, а його 100-відсотково дочірня компанія Nord Stream-2 AG здійснює управління і диспетчеризацію газового потоку зі Швейцарії. Усе це поза юрисдикцією Німеччини та ЄС.

Компанія Gascade Gastransport GmbH з Касселя, яка оперує газопроводом-відводом EUGAL, що має забезпечити транспорт газу від Балтики через усю Німеччину, перебуває у складі німецько-російського холдингу WIGA (WIntershall—GAzprom), створеного на паритетних засадах. Чи буде «Газпром» у своїй російській чи швейцарській іпостасі сам собі відключати газопровід за приписом уряду ФРН чи Єврокомісії? Відповідь на це питання очевидна — не буде. До того ж у Німеччини немає того «крана», який перекрив би «Північний потік-2». Він розташований на території Росії. Це одна з причин, чому федеральний регулятор почав вимагати створення компанії-оператора з німецькою пропискою. Хоча у технічному сенсі це нічого не змінює.

Зараз Росія підвищує тиск на новий уряд Німеччини та Єврокомісію, діючи кількома треками. Хард-трек уже забезпечений маніпуляціями «Газпрому» на ринку ЄС у попередній період, що призвело до небаченої цінової ескалації.

Трек напівжорстких впливів забезпечується через Аляксандра Лукашенка, який погрожує перекрити постачання газу через Білорусь до Європи. Хоч би яким самодуром він був, але зробити це можливо лише за згоди «Газпрому», якому вже десять років належить уся газотранспортна система країни. І навпаки, попередження з Москви щодо автоматичної зупинки постачання газу до Білорусі, якщо Мінськ заблокує транзит до ЄС, припинив би усілякі спроби Лукашенка погратися з трубою. Але цього не спостерігається.

Софт-трек — мобілізація впливів зсередини ЄС. Новий уряд Австрії в особі федерального канцлера Карла Нехамера та міністра закордонних справ Александера Шалленберга домагається запуску «Північного потоку-2» і вимагає не ув’язувати його з «українським питанням». Прем’єрка Фінляндії Санна Марін зауважила в Брюсселі під час розмов із колегами з країн Балтії, що не підтримує санкцій проти «Північного потоку-2». Це дії зсередини ЄС, спрямовані на створення кумулятивного ефекту тиску на новий уряд Німеччини та Єврокомісію.

Від «вікна можливостей» Саллівана до фіаско Байдена?

Відмовляючись запровадити санкції проти компанії-оператора NS2 AG зараз, коли в Берліні нова коаліція і новий уряд, адміністрація США водночас не декларує сама і не вимагає від німецької сторони тиску на Росію щодо укладання нової 10- чи 15-річної угоди між «Газпромом» і «Нафтогазом України», як це було передбачено домовленістю Байдена—Меркель від 21 липня цього року.

Це відразу використовує Росія. З Москви йдуть доволі чіткі сигнали: угоди на транзит через Україну не буде, Берлін має визначитися, чи отримувати газ по «Північному потоку-2» або ж не отримувати його взагалі.

Також адміністрація США не пропонує такого необхідного Європі цієї зими трансатлантичного СПГ-моста у вигляді постачань скрапленого газу. Інакше Європа не вистоїть, вона впаде до ніг Путіна. Це те, що зробив би Трамп, але не робить Байден.

Парадокс «вікна можливостей» Саллівана полягає у тому, що відмова від подальшого санкціонування «Північного потоку-2» сприяє не американо-німецькому трансатлантичному партнерству доби після Меркель, а збільшенню недовіри до США та Німеччини з боку країн Центрально-Східної Європи, передусім Польщі, України, країн Балтії, та посиленню російсько-китайського тандему в Євразії. І на стримування агресії РФ проти України це впливає лише ситуативно, оскільки «Північний потік-2» є одним з інструментів енергетичного набору щодо упокорення країн Європейського континенту, а не кінцевою метою Кремля.

Відносини з європейськими союзниками в контексті стримування СРСР у 70–80-х роках минулого століття після вторгнення в Афганістан теж непросто складалися. Але за часів демократичної адміністрації Джиммі Картера та його видатного радника з питань національної безпеки Збігнєва Бжезінського, за лідерства США вдалося вибудувати доволі ефективну систему санкцій і протидії Москві, що, зрештою, й привело до радянського виходу з Афганістану через десять років війни. Зараз важливо те саме — Сполучені Штати мають бути в авангарді. Значення має не стільки сам факт припинення антиєвропейського проєкту «Північний потік-2», скільки демонстрація реального лідерства США, трансатлантичної солідарності з протидією подальшій шредеризації Європи та сприяння виходу РФ з окупованих територій України.

У Росії продовжують вважати, що їм удасться проштовхнути «Північний потік-2», попри затримки з сертифікацією німецьким регулятором. Розрахунок базується на тому, що Олаф Шольц, як Герхард Шредер, а раніше Віллі Брандт, ляже на перевірений російський курс. «Вікно можливостей» Саллівана, яке розцінюється як нагода отримати певні зовнішньополітичні вигоди — «припаркувати» Росію, насправді дає їй додатковий час для реінсталяції схем корумпування в новому парламентському та урядовому середовищі в Берліні. І це ще один трек, по якому непомітно, але активно працює Москва.

Нині в американської адміністрації з’явився унікальний шанс відкоригувати позицію щодо «Північного потоку-2» з новим німецьким урядом, де ключові посади обійняли опоненти цього антиєвропейського проєкту. Якщо, звісно, відмовитися від хибного підходу Саллівана, що загрожує новим фіаско американської політики і поразкою демократів на проміжних виборах до Конгресу наступного року.

«Вікно можливостей» Саллівана вже перетворюється на пастку американської зовнішньої політики часів Байдена. Адже, за логікою Кремля, якщо Вашингтон напряму домовляється з Берліном щодо проєкту, який шкодить інтересам американського союзника Польщі та стратегічного партнера України, за їхніми спинами, то чому б США та Росії не домовитися напряму за спинами всіх інших, і не тільки в контексті окремо взятого випадку? Чом не версія омріяної Кремлем Ялти-2 через осучаснений шаблон Мюнхена-38?

Хто ставить отримання вигоди вище за безпеку, той отримає небезпеку і витрати на її нейтралізацію, що перевищать вигоду. Польський прем’єр Матеуш Моравецький висловився максимально відверто: «Хочете миру — зупиніть «Північний потік-2».

Джерело