Бардак з безпілотниками: Армійські бригади на Донбасі використовують різні типи БПЛА для розвідки

Як показала війна в Нагірному Карабасі і взагалі конфлікти останніх років, одним з важливих чинників успіху для будь-якої армії є наявність парку безпілотної авіації. Причому апарати повинні бути самого різного призначення — від розвідувальних до ударних, інформують Патріоти України.

Насичення вітчизняних збройних сил подібними апаратами з 2014 р/ йде ударними темпами, особливо якщо враховувати той факт, що на момент початку війни на Донбасі на озброєнні були тільки вкрай застарілі апарати радянського виробництва «Рейс». Спочатку постачанням безпілотників в армію зайнялися волонтери і дуже часто якість таких апаратів, умовно кажучи «гаражного збирання», була явно недостатньою для реалій війни.

Однак з часом армія стала отримувати спеціалізовані серійні апарати армійського призначення з відповідними можливостями вже від серйозних компаній. Перш за все мова йде про дрони-розвідники по ударних машинах було прийнято рішення закуповувати їх за кордоном (принаймні поки — за станом на осінь 2020 г.).

І ось днями відбулася, без сумніву, видатна подія — вперше до експлуатації був допущений безпілотний авіаційний комплекс мультікоптерного типу Windhover від приватної одеської компанії «Спайтек». Компанія добре відома військовим — вже п'ять років вона постачає безпілотники Sparrow, які відмінно себе зарекомендували на Донбасі.

Апарат Windhover масою до 12 кг може перебувати в повітрі до однієї години і передавати дані на відстань до 8 км. Апарат пристосований для аеророзвідки, картографування місцевості з можливістю передачі оперативної інформації. Для цього у нього встановлена відеокамера з 18-кратним оптичним зумом на гіростабілізованій по трьох осях платформі, а також тепловізор 4-го покоління з 4-кратним цифровим зумом.

Такі апарати вертолітного типу мають серйозні переваги перед дронамі літакового типу, які становлять основу нашої безпілотної авіації. Перш за все вони можуть вертикально злітати і приземлятися на практично непідготовлені майданчики, а також мають можливість зниження швидкості майже до нуля під час польоту.

Причому при моніторингу переднього краю оборони противника використання безпілотників літакового типу є, по-перше, надмірним, по-друге, вимагає виняткової підготовки оператора, що не завжди можливо в умовах фронту.

Друге завдання, яке можуть виконати тільки безпілотники вертолітного типу, — спостереження за ситуацією в деякому квадраті з відстані не ближче 50-70 метрів, загорізонтального цілевказування для артилерії і ретрансляція сигналу (наприклад, для безпілотника літакового типу).

Варто сказати, що це не перша спроба ЗСУ взяти на озброєння апарати вертолітного типу — ще в 2015-2016 рр. проводилися порівняльні випробування австрійського багатоцільового апарату Schiebel Camcopter S-100. Цей апарат може здійснювати передачу даних в режимі реального часу на відстані до 180 км і при власній вазі 110 кг може нести різне корисне навантаження масою до 50 кг. Апарат досить поширений в світі, є він і на Донбасі — саме безпілотники цього типу складають основу парку Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні.

Однак тоді щось пішло не так і S-100 не отримали добро від військових випробувачів. Цілком ймовірно, ще однією причиною стала досить висока вартість апарату.

Однак наповнення армійських частин безпілотною технікою — тільки одна сторона питання. Необхідний державний підхід до використання дронів. За 2015-2019 рр. в цьому напрямку було зроблено дуже багато — так, наприклад, в армійських бригадах з'явилися штатні підрозділи, були запущені курси підготовки операторів БПАК. В той же час не вдалося вирішити питання з уніфікацією парку — фактично нині кожна бригада експлуатує свій тип безпілотника з відповідними питаннями обслуговування та індивідуальної підготовки оператора.

А зараз на хвилі «оптимізації» штатного складу ЗСУ додалася й інша проблема — генерали з Генштабу в першу чергу скорочують спеціалізовані частини, які займаються впровадженням нових зразків. Так, наприклад, під каток потрапив Центр впровадження та супроводу автоматизованих систем оперативного (бойового) управління, який підпорядковувався Військам зв'язку та кібербезпеки. Це був, без сумніву, легендарний підрозділ, створений волонтерами як «аеророзвідка» в 2015 р. Основною родзинкою була побудова та підтримка систем бойового управління — від їх створення до бойового застосування.

Але у вересні 2020 р. центр розформували, розкидавши людей по іншим структурам — так, аеророзвідку і спостереження передали в стройові підрозділи розвідки, айтішників — в наукові підрозділи зв'язку та кібербезпеки, споріднені з ними у напрямку діяльності.

Наскільки це правильне рішення, покаже тільки час, але вже зараз очевидно, що величезний бойовий досвід підрозділу як цілісного військового організму втрачено, а потреба у професійному супроводі впровадження нових зразків безпілотників залишилася.