Без ілюзій: Навіщо Україна їде на саміт НАТО в Анкарі

Півтора року перебування в Білому домі Дональда Трампа не пройшли безслідно для Північноатлантичного альянсу.

Наміри адміністрації Трампа переглянути зобов’язання Вашингтона перед НАТО, зменшивши обсяг техніки, що виділяється, і чисельність сил, побоювання щодо можливого виходу США, заяви представників Білого дому про те, що Європа має брати на себе більшу відповідальність у межах організації, сумніви європейців у дієвості статті 5 Вашингтонського договору — все це посилює відчуття нестабільності всередині Альянсу. Як наслідок, зростають сумніви в його спроможності гарантувати захист своїм членам, що сприяє поглибленню кризи цього оборонного союзу.

Та й у Києва проявляється дедалі більше скепсису стосовно Альянсу як гаранта безпеки нашої країни. Хоча Володимир Зеленський і каже, що вступ України до НАТО відповідає інтересам і нашої країни, і самої організації, проте на Банковій уже ніхто не «пушить» питання прискореного членства. Уяву українського президента захоплюють нові формати союзів. Наприклад, із завзяттям проштовхуючи членство нашої країни у Євросоюзі, Зеленський вважає, що союз України, Норвегії, Великої Британії й Туреччини зробив би ЄС найсильнішим у світі.

Показово, що вступ України до Альянсу не став амбітною метою й для віцепрем’єр-міністра з питань європейської і євроатлантичної інтеграції Тараса Качки. Своєю чергою, виконання Річної національної програми співробітництва Україна—НАТО (РНП) на 2026 рік просувається повільно, і про існування цього документа традиційно згадають ближче до засідання Ради Україна—НАТО (РУН) на рівні міністрів закордонних справ у грудні.

З урахуванням отриманого Україною військового досвіду наші чиновники часто з певною зверхністю відгукуються і про стандарти НАТО, і про взаємосумісність. Після кількох навчань, де українські оператори дронів у ролі противника «розгромили» сили НАТО, сьогодні в Україні нерідко можна почути скептичні заяви на адресу Альянсу: мовляв, чого нас можуть навчити натовські військові, які не воювали жодного дня в сучасних умовах? А загалом у військовому керівництві нашої країни домінує думка, що українська армія значно випереджає збройні сили країн-членів НАТО в розумінні технологій та інновацій сучасного поля бою, тоді як стандарти Альянсу досить часто не відповідають реаліям російсько-української війни.

А проте українська влада, нехай і з меншим ентузіазмом, аніж рік чи два тому, готується до саміту в Анкарі 7–8 липня. За інформацією ZN.UA, цього разу Київ ставить перед собою такі цілі. Насамперед забезпечити участь Володимира Зеленського у саміті, адже ще кілька місяців тому були побоювання, що президента України взагалі не запросять до турецької столиці. Минулого тижня цю проблему було вирішено: під час візиту до Києва генсек НАТО Марк Рютте передав Зеленському запрошення взяти участь у саміті.

На відміну від минулих років, Київ нині не домагається проведення засідання Ради Україна—НАТО на вищому рівні. Цього разу на Банковій згодні й на проведення засідання РУН на рівні міністрів. Зважаючи на все, в Анкарі воно відбудеться. Щоправда, на сьогодні невідомо, буде зустріч на рівні міністрів закордонних справ чи глав військових відомств. Таке спокійне ставлення до засідання РУН, можливо, пояснюється тим, що на Банковій зробили ставку на зустрічі Зеленського на двосторонньому рівні. Зокрема і з Трампом.

Для Києва значно важливішим, аніж проведення РУН на вищому рівні, є вирішення питання про фінансування України з боку НАТО та співпрацю у сфері оборонно-промислового комплексу. В Анкарі це має трансформуватись у рішення щодо далекобійних ракет і засобів ППО, а також інвестиції у виробництво безпілотників і ракет.

Києву важливо отримати від НАТО чітке зобов’язання з конкретними цифрами щодо подальшого надання Україні фінансової підтримки в довгочасній перспективі: війна, закінчення якої найближчими місяцями малоймовірне, — заняття дороге, а бюджет нашої країни має проблеми з наповненням. На жаль, низка членів Альянсу відхилила пропозицію Рютте виділити Україні 0,25% свого ВВП. Натомість, за інформацією Politico, в НАТО обговорюють можливість виділити Україні фінансування в розмірі 70 млрд євро, про яке буде оголошено в межах саміту НАТО в Анкарі.

Ініціатива, запропонована Німеччиною, передбачає, що 30 млрд євро надійдуть із уже узгодженого ЄС дворічного кредиту Україні в розмірі 90 млрд, а ще 40 млрд буде виділено за рахунок двосторонніх зобов’язань. «Це природно, оскільки більшість союзників у НАТО теж є членами ЄС», — процитувало Politico високопоставленого дипломата Альянсу. Але також важливо, як зазначила міністр закордонних справ Швеції Марія Мальмер Стенергард, аби європейські країни не сприймали цей кредит у розмірі 90 млрд євро як щось, що замінює двосторонню підтримку.

З огляду на це для обороноздатності нашої країни важливо, щоб партнери з НАТО продовжували робити внески в програму PURL (у межах якої Україна отримує американську зброю за рахунок європейського фінансування) і постачання ракет PAC-3 через механізм JUMPSTART, аби збивати російські «Іскандери» та «Кинджали». Київ припускає, що 2026 року обсяг постачання озброєнь через механізм PURL може сягнути 15–16 млрд дол. А загалом сьогодні понад 80% усієї військової допомоги Україні надходить по лінії НАТО.

Щодо співробітництва у сфері ОПК, то в Києві сподіваються, що в Анкарі вдасться домогтися додаткового фінансування під спільну україно-натовську програму UNITE — Brave NATO, створену для прискорення появи оборонних інновацій на полі бою. Зокрема в її межах заплановано надати гранти виробникам засобів протидії БпЛА. Також очікується, що буде підписано нові дронові угоди.

Попри проблеми, розчарування та скептицизм, Київ їде до Анкари не голіруч. Україна, яка вже понад чотири роки веде найінтенсивнішу війну в Європі з часів Другої світової, прийшла до саміту з унікальним бойовим досвідом, розвиненою дроновою індустрією та власним оборонно-промисловим комплексом, здатним виробляти зброю в умовах активних бойових дій. У Києві вважають, що Україна сьогодні — не реципієнт безпеки, а її контриб’ютор. І це — заявка на нову формулу відносин із Альянсом, яку на Банковій хочуть зафіксувати в підсумковому документі.

Якщо в Анкарі закріплять цю логіку в рішеннях і практичних механізмах, то саміт НАТО стане ще одним кроком до переосмислення місця України в архітектурі європейської безпеки на тлі невизначеності майбутнього формату відносин. Але для нашої країни важливо, щоб це переосмислення торкнулося й питання гарантій безпеки, без яких українці вічно житимуть під загрозою поновлення війни з боку Кремля та з ризиком опинитися наодинці з агресивною Росією.

Джерело