"Без реформ Україні після війни не дадуть грошей, а реформ у нас робити не хочуть і не будуть", - політолог

"Я досить оптимістично налаштований щодо нашої перемоги через те, що військова спроможність України постійно зростає за допомогою західних партнерів, а військова спроможність Росії постійно падає. В Росії починаються вже відцентрові процеси, починається хитання вертикалі влади, тобто системи управління. Звичайно, перемога у війні нам не гарантована, але вона ґрунтується на тому, що Росія фактично уже зазнала поразки. Бо Росія ніколи вже не зможе отримати мир, кращий, ніж попередній, а нам треба за такий мир поборотися", - пише викладач Києво-Могилянскої академії Валерій Пекар у своєму блозі, передають Патріоти України, та продовжує:

"Отже, я виходжу з точки зору того, що ми перемогли. Якщо встати в той момент, коли ми перемогли, відсвяткували, всі обнялися, поцілувалися, і в цей момент ми роздивилися довкола і бачимо реальні проблеми.

Одразу скажу, що я не є прихильником будь-яких політиків чи політичних партій. Я є фахівцем прогнозування майбутнього, і дивлюся на тренди, а тренди нам кажуть, що одразу після перемоги ми матимемо зруйновану країну, економіку, зруйновані міста, знелюднення, бідність і величезну психологічну травму всіх людей — як тих, хто був зі зброєю в руках, так і тих, хто не був зі зброєю в руках. От із цієї точки ми починаємо.

«Виграти війну, програти мир: інерційний сценарій» — мій текст, де я і спробував проаналізувати, що буде після нашої перемоги. Чи були такі «нації ображених переможців» в історії? Дуже схожі процеси відбувалися в кількох країнах східних Балкан після розпаду комуністичного блоку. Бо, начебто, комуністичне минуле подолано, але насправді такі країни як Румунія, Болгарія надовго залишилися в такому міжчасі, коли звідти вийшли, а туди не прийшли. Можна навіть сказати, що в певному міжчасі залишалася Словаччина, до того моменту, поки на початку 2000-х років не усвідомила, наскільки відстала від інших країн Вишеградської групи — від Чеської Республіки, Польщі, Угорщини і тоді стрімко зробила всі реформи.

Подібні речі ми можемо спостерігати в різних куточках світу. Тому що ображені переможці не роблять висновків з уроків минулого. Їх роблять або успішні переможці такі, як Велика Британія чи Сполучені Штати Америки після Другої світової війни. До речі, дуже хороший приклад — це Велика Британія після Кримської війни. Коли, з одного боку, Велика Британія здобула перемогу, а з іншого боку, ця перемога була здобута набагато більшими зусиллями, ніж Великобританія зазвичай звикла. Там почалися дуже швидкі реформи.

Або для того треба бути переможеним. Приклади, коли переможена країна за допомогою переможців робить достатньо стрімкі реформи — це Німеччина, Японія.

Країною ображених переможців можна назвати Радянський Союз після Другої світової війни, тому що змін на краще не було. На Захід була образа. Можете згадати як свого часу наше старше покоління говорило: ми поїхали в Німеччину, подивилися, ми не розуміємо, хто переміг у Другій світовій війні — Радянський Союз чи Німеччина?! І власне Радянський Союз тільки аж у часи Хрущова почав якимось чином у часи відлиги — і то недовго — виходити на якісь нові обрії. Ну а завершилося все. ми ж знаємо, тільки в 91-му році, коли Радянський Союз нарешті припинив своє існування.

Я хотів би сказати що і переможені не завжди роблять висновки. Я не певен, що всі в Росії зроблять висновки з поразки в російсько-українській війні. Певен, що висновки з того зроблять автохтонні народи — татари, башкири, калмики, буряти, якути, ерзяни і так далі, але я зовсім не певен, що мешканці Москви, наприклад, зроблять ці висновки.

Ключова точка всієї цієї логіки полягає в тому, що без реформ Україні не дадуть грошей, а реформ у нас робити не хочуть і не будуть. А якщо будуть, то такі, що тільки зовні мають вигляд реформ. Очевидно, що грошей нам хочуть дати. Ну, знаєте, завжди є батіг, і є пряник. Так, нам обіцяють величезну кількість грошей у випадку, якщо ми будемо робити реформи. От і сподівання на те, що ми не будемо робити реформи, а нам дадуть гроші все одно, бо будуть відчувати якийсь сором, що вони нам винні, це сподівання необґрунтовані.

Гроші приходять туди, де є економічна свобода і верховенство права. Треба зазначити, що навіть оцей багато разів згаданий вже план Маршалла дав країнам Західної Європи не більше 10% тих грошей, що потрібні були їм на відновлення. План Маршалла — це по суті таке стартове фінансування. Це стартове фінансування — тиск для того, щоб було здійснені реформи. Ну і здійснення цих реформ, оцінка цих реформ з точки зору плану Маршалла чи якогось іншого плану, означає, що це такий знак якості. Так, оці люди виконали свою домашню роботу, тепер можна їм давати гроші. А 90% грошей, які потрібні на відбудову будь-якої країни після будь-якої війни, беріть хоч Західну Європу після Другої Світової, хоч Україну після українсько-російської війни, — це приватні інвестиції.

Скажіть, будь ласка, чи надійдуть приватні інвестиції в країну, в якій нема верховенства права, в якій антикорупційна інфраструктура, яка мусить бути опонентом влади, перебуває в руках влади, в якій медіа — в одних руках і немає свободи слова, в якій громадянське суспільство настільки стомлене, що воно не може виконувати свою функцію сторожового пса.

Так, і звичайно, останнє — це правосуддя. Ми ж бачимо, що судова реформа отримує низьку оцінку наших західних партнерів. Вона зроблена погано і більшою мірою не зроблена. Це означає, що верховенства права немає. Чи прийдуть тоді гроші, чи прийдуть приватні інвестиції в Україну?! Оце і роздоріжжя, на якому стоїть Україна.

Чи нові лідери, які виходять з армії, керівники великих фондів, які надзвичайно сильно допомагають, чи не зможуть вони виконати ось цю функцію сторожових псів нової влади? Чи вони зможуть взяти на себе цю роль подальших провідників реформ і кращих змін? Скажу, що ці люди не залізні, люди втомлені. І перехід від миру до війни є простішим, ніж перехід від війни до миру.

І от у той момент, коли буде, на молодіжному сленгу це називається «відхідняк», момент, коли після нашої перемоги, ви втомилися і у вас просто вигорання, не буде сил щось робити, ось тоді цим скористаються люди з недобрими намірами. Оскільки ми в той момент опинимося на розвилці.

Мені важко уявити собі, що десятки тисяч людей будуть настільки залізними, що вони вигребуть все те, що зараз накопичилося, замість того, щоб піти трошечки облаштувати своє життя, підправити здоров’я (а в багатьох людей, які активно зараз або на фронті, або в тилу, здоров’я не в кращому стані буде), і вони підуть активно щось міняти в країні одразу, негайно, наступного дня… І оцей от маленький проміжок — кілька місяців — його буде достатньо для того, щоб країна перетнула точку неповернення.

Говорити такі неприємні речі абсолютно не хочеться, але хтось мусить вже сказати, куди ми рухаємося. Погана історія займатися самообманом".