"Білоруський" ансамбль "Песняри" та "манкурти": Дві цікаві містифікації з історії "розквіту національних культур" у СРСР, - блогер

"Оскільки в мордорі сподіваються, що таки отримають а Грузії проросійську владу (де, до речі, і "президент", і мер столиці — професійні футболісти), там дають зрозуміти, що готові віддати вже своїй Грузії її ж Абхазію, а нове грузинське керівництво, навіть розуміючи, що втрачає при цьому європейське майбутнє, радіє такому чудовому варіанту поновлення територіальної цілісності, хоча й з втратою незалежності своєї країни", - пише економіст Олександр Кірш на своїй сторінці у соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"У зв’язку з цим дехто і в нас — з незадоволених можливою корейською [чи німецькою?] опцією майбутнього й ображених при цьому на Сполучені Штати за їх фактичну зраду України — вже починає потрохи натякати на можливість і "грузинського шляху". Привид срср блукає теренами мордору, а також білоруського й грузинського примордор‘я й потихесеньку тхне на Україну.

Примара "єдиної родини народів-братів" (з гімну урср Павла Тичини і Миколи Бажана), яка теж, виявляється, ще не вмерла, змусила мене пригадати дві цікаві містифікації з історії "розквіту національних культур" у тій країні-родині.

Творець і головна зірка відомого в ті часи (й існуючого з іншими людьми навіть зараз) "білоруського" ансамблю "Пєсняри" В. Мулявін народився у російському Свердловську (зараз Єкатеринбург) у сім’ї робітників Уралмашу й про своє білоруське майбутнє спочатку навіть не здогадувався.

Але потім він вчасно зрозумів, що втілити в життя свою мрію щодо гітари й джазу зможе лише тоді, коли примудриться кон’юнктурно поєднати її з національним фольклором якоїсь республіки, і такою стала брср, адже вивчити досить швидко і білоруський музичний фольклор, і власне білоруську мову було не дуже важко.

Так уральці (він та його брат) із армійськими співслужбовцями стали робити самобутню-своєрідну білоруську культуру — й всі були щасливі.

А найвідоміша з національних народних легенд Киргизстану — про манкуртів, що втратили (внаслідок фізичного втручання) пам’ять, — була просто вигадана Ч. Айтматовим в першому з його романів, про що він особисто розповідав гарному росіянинові Д. Бикову, а той вже переповів у своїй книзі.

Щоб надрукуватися у відомому московському журналі, потрібен був не будь-який письменник-киргиз, а теж із знанням фольклору — так фольклор і робили. Майбутнє покаже, чи залишилися в Україні манкурти, яким формувати фольклор будуть фахівці з Уралу (а власні Гоголі ставатимуть "російськими письменниками").