Більшовицький талібан досі в головах величезної кількості працівників української системи освіти, - Андрій Кокотюха

"Як шкільна форма поставила під загрозу життя учнів і до чого тут директор гімназії? Гаразд, нехай неприйняття шортів як шкільної форми - особисті задавнені проблеми та фантомні болі директорки київської гімназії №102 Віталії Полякової. Вранці 2 вересня вона не допустила до занять учнів, котрі через спеку прийшли в, скажемо так, коротких штанцях.

Але наступні дії керівниці освітнього закладу вже є прямим порушенням правил, які діють під час військового стану. А саме: пані Полякова відправила дітей перевдягати шорти на штани під час повітряної тривоги. Ще й в момент, коли працювала ППО і не лише діти, а й дорослі теоретично мали би знаходитися в укриттях.

Таким чином, освітянка, до всього, ще й нерядова вчителька, через свої фантомні болі наразила школярів на небезпеку. До речі, смертельну - адже факти, коли батьки з дітьми не добігали до укриттів, на жаль, мають місце. Чи думала про це Віталія Іванівна Полякова, член експертної ради МОН України з експертизи проєктів наукових досліджень і науково-технічних розробок та звітів про їхнє виконання? Яка, зауважу, є кандидатом психологічних наук, котра реалізує супровід психологічної адаптації учасників освітнього процесу та є авторкою більше двох десятків фахових наукових праць в українських та закордонних виданнях. Відповідь: не думала.

Її більше переймали шорти, ніж безпека. Бо шорти на українських гімназистах - це неправильно. Це руйнування всесвіту освітянки, яка вчилася в радянський школі і на чиїх очах її вчителі та шкільні директори чинили так само - посилали додому перевдягатися. Благо, в 1970-ті - а пані Полякова очевидно ходила в школу тоді! - Росія не бомбила, а лише колонізувала Україну.

Мій син пішов у перший клас наприкінці 2000-них. Ще вимагали стандартної шкільної форми, яка в процесі остаточно віджила й школярі почали ходити на уроки, в чому зручно. Проте я все ж устиг почути думку синової класної керівнички, чому ота сама форма-уніформа важлива. Виявляється, це такий собі елемент дисципліни. Коли на хлопчиках однакові сині або коричневі костюми, а на дівчатках відповідного кольору сукенки пристойної довжини й фартушки - на свята білі, а так ні, - школярі не вирізняються. Однаковість рівняє соціальний статус. Тож школярі не заморочуються цим, а зосереджуються на тому, заради чого прийшли в школу: здобувають знання.

Зараз укотре виникає спокуса перейти до якості української середньої освіти. Проте ця тема вічна і ще не раз, на жаль, спливе в різних формах. Натомість фактичні репресії щодо одягу учнів, до всього - під час війни, коли шорти хвилюють директорку гімназії більше за російські дрони, насправді випадок кричущий.

Тому варто згадати аналоги зі свого шкільного отроцтва, це початок 1980-тих. Наприклад, коли одного однокласника вигнали з класу, бо прийшов на екзамен у джинсах та сорочці з розстебнутим коміром. Крізь який - о, Боже! - було видно тіло, це я цитую нашого педагога. Або ось, коли двох однокласниць спершу висварили не перед класом, а перед школою за коротші, ніж треба, спідниці, а потім погнали перевдягатися. Чи маєте: хлопців, не лише з мого класу, посеред уроків виганяли стригтися. Добре, хоч самі педагоги не стригли на місці садовими ножицями…

Кажете, школа? Гаразд, нате вам університет. Факультет журналістики, наш перший курс, 1987 рік, вересневий колгосп, так званий трудовий семестр. Двійко студентів, дядьки 17-18 років, дозволили собі ходити в шортах сільськими вулицями. Педагог, який був тоді з нами, зібрав усіх в актовій залі нашого гуртожитку й довго пояснював, чому в шортах ходити не можна. До речі, я справді забув, чому. Зате добре пам`ятаю заборони для дівчат на відкриті купальники в басейні кафедри фізичного виховання.

Оцей весь - іншого порівняння не знайду! - більшовицький талібан досі в головах величезної кількості працівників української системи освіти. Хоча наприкінці 1980-тих у наших кінотеатрах з успіхом ішов французький підлітковий ромком "Бум" із юною Софі Марсо, котрий вийшов на французькі екрани в першій половині згаданого десятиліття. Серед іншого, звертала на себе увагу шкільна форма французьких учнів. Точніше, її відсутність. Європейські діти й підлітки ходили вчитися, в чому хотіли та в чому їм зручно. Нагадаю, в той самий час мого однокласника вигнали перевдягатися через розстебнутий комір картатої, "нестатутної" сорочки.

А чого варті молодіжні фільми жахів на кшталт "Кошмару на вулиці В`язів", "Геловін" чи "Керрі", які ми студентами дивилися у відеосалонах на піратських копіях! Американські старшокласники ходили в школу у джинсах, кросівках та бейсбольних куртках. Нагадаю, ці стрічки знімалися 1970-1980 роках, і американські фільми про школу точно відтворювали прийнятну там атмосферу.

І нате вам вишеньку на торт: від 1991 до 1995 включно шкільна форма в українських школах без якогось особливого розпорядження раптом зробилася необов`язковою. Але 22 серпня 1996 року тодішній Кабмін ухвалює постанову про запровадження її в середньоосвітніх закладах. Паралельно затверджуються її типові зразки, хоча у постанові значиться: "Кольорова гама тканин, модельні та конструктивні форми визначаються керівниками навчальних закладів освіти".

Дівчаткам, до речі, пощастило більше - фартушки відійшли в минуле, замість них з`явилися жакети різних моделей. Нашого ж брата хлопчиська знову запакували в незручний піджак. І, між іншим, форма з року в рік била по бюджету переважної більшості родин. Зате виробники шкільного одягу мали постійний і чималий прибуток. До речі, тоді ж говорили про уніформу для вчителів, але недовго.

Таким чином, я припускаю: пані Віталія Полякова не мала на меті порушити правила воєнного часу. Якби всі учні були вбрані того ранку так, як вона хотіла й звикла, ймовірно, повітряна тривога змусила б її направити школярів в укриття. На заваді стала ота сама тричі проклята радянщина, яка є неодмінною складовою русского міра і яка нас усіх уже багато років убиває. Дитина в шортах - не страшно. Страшно, коли ця дитина загинула. Совок гальмує розвиток. На прикладі директорки гімназії №102 це, маю надію, очевидно".