Українська економіка помирає, вона підключена до ШВЛ міжнародної фінансової підтримки, але без нього вже точно не протягне.
Цьогоріч, уперше з 2023-го, наш реальний ВВП пішов у мінус у першому кварталі й, відігравши 0,4%, наразі тримається нульової позначки. Руйнування виробництв, складів, енергетичної та транспортної інфраструктури, що тривають зараз, швидко перетворюють біду на катастрофу. Умовно непогано почуваються виробники, які орієнтовані на внутрішній ринок і працюють на забезпечення безпеки і оборони України. Решта, за делікатним формулюванням Мінфіну, демонструють «слабку динаміку».
Отже, в українського уряду на наступний рік два рівноважливі завдання: забезпечити повною мірою фінансування оборони та дати фінансовий імпульс економіці, яка зменшується, як та шагренева шкіра. Зробити це в умовах, коли власним ресурсом ми навіть оборонних видатків не здатні покрити, — важче важкого, але не неможливо. Власне, найкращим показником адекватності поточного уряду та його політики буде наявність у проєкті держбюджету-2027, днями представленому урядом, хоча б натяків на спробу вирішити обидва завдання в найближчій перспективі.
У проєкті держбюджету загальний ресурс на національну безпеку і оборону становить 4,8 трлн грн, або 43,8% ВВП. Це на 517,9 млрд грн більше за вже відкоригований бюджет цього року.
Найбільші статті традиційні:
По-перше, питання зростання зарплат військовослужбовців. Так, стаття видатків на зарплати збільшилася на 173,5 млрд грн, але згадаємо, що цьогоріч уряд регулярно фіксував дефіцит за цією статтею та шукав додаткові гроші на виплати військовим. Попри закритість даних, депутати поточного року оцінювали цей дефіцит у 100–190 млрд грн. Отже, закладені на наступний рік 173,5 млрд — це лише латання наявної дірки, але не підвищення зарплат військовим чи хоча б їхня індексація на рівень інфляції.
По-друге, з видаткової частини бюджету в 7,2 трлн грн гарантованих власних доходів держави — тільки 3,7 трлн грн. Тобто навіть виключно оборонні видатки власним коштом ми профінансувати не зможемо. Ба більше, 1,73 трлн грн оборонних видатків (або 35,7%) — це кошти ЄС на озброєння, які за домовленістю можуть надходити у «натуральній формі», що в моменті ще більше звужує для Міноборони можливості для фінансових маневрів. Цілком може статися, що зброя і набої є, а от грошей на зарплати, навіть не підвищені, — нема.
За планом Мінфіну, щоб усе склалося, нам треба залучити 52,6 млрд дол. міжнародного фінансування. Але підтверджена партнерами сума наразі становить близько 20 млрд дол., тобто ще 32,6 млрд дол. (десь півтора трильйона гривень) треба буде шукати. Разом із ще неотриманими після ймовірного підвищення податками – усі 36 мільярдів. Сума приголомшлива, більша за видатки на освіту, медицину та соцпідтримку разом. Якщо не знайдемо або знайдемо не повною мірою чи просто пізно, — недофінансування забезпечене.
По-третє, майже половина оборонних видатків, 2,2 трлн грн, — це кошти спеціального фонду держбюджету. Так от, Мінфін передбачає, що оборонні видатки зі спецфонду фінансуватимуть за рахунок надходжень, отриманих БЕБ, ДБР, НАБУ, АРМА, АМКУ та Держаудитслужбою. Аналогічні плани виставляють і митниці, яка має покласти у цей спецфонд на потреби оборони майже 65 млрд грн «від покращення роботи». І якщо в митниці хоча б є план, то в інших — ні, скільки вийде, стільки буде. З одного боку, це ризик, з іншого — наче й стимул засукати рукави. Але в українських реаліях такі стимули зазвичай працюють не в той бік. Замість гонитви за «сірими» та «чорними» контрольні органи труситимуть, як ту грушку, білий бізнес — приводи завжди знайдуться, а мета свята.
Тут саме час перейти до того, як ще уряд планує підтримати реальний сектор.
Безпосередньо на підтримку виробництва та підприємництва уряд заклав у проєкті 9,4 млрд грн. За які планує забезпечити:
Що ж, сума — скромна, підтримка — дивна. Не посперечатися можна хіба що зі стимулюванням розвитку переробки. Решта — дуже дискусійні пункти.
Індустріальних парків в Україні — хоч греблю гати, на липень 2026-го — 121 шт., з них реально працюють лише 50. Нам би не створювати нових, а підтримати наявні, наприклад, розширивши підтримку парків, інфраструктура яких постраждала внаслідок російських обстрілів.
«Національний кешбек» із безглуздої затії на старті перетворюється на відверто шкідливу на фініші. Наразі попит точно не в топі проблем вітчизняного виробника. Обстріли виробництв і складів — так, зруйнована логістика — авжеж, перебої енергопостачання — звісно, брак кадрів — безумовно, але не попит. Жодну з нагальних проблем українського бізнесу не вирішити, роздаючи «кешбеки» покупцям. Пас, очевидно, не в ті ворота.
Як допоможе куца держпідтримка розвитку проєктів зі ЗНАЧНИМИ інвестиціями, теж не дуже зрозуміло.
Додатково уряд виділить 19 млрд грн Національній установі розвитку, яка опікується програмами доступних кредитів «5–7–9» та доступного лізингу «5–7–9». По суті, це підтримка агровиробників у різній формі (у кредитах — 41% від загального обсягу, у лізингу — 82% від загального обсягу фінансування) та трохи обігових коштів решті. А як мало буде, то розглянуть ще й випуск ОВДП на 10 млрд грн, щоб дофінансувати проєкти Нацустанови розвитку. Здається, уряд не помітив, як драматично змінилася наша дійсність. Наразі головні проблеми аграрної галузі — неможливість експорту виробленої продукції, склади, що палають, здорожчання палива та його ймовірний дефіцит. Прикладати до цих саден листок подорожника з кредитів «5–7–9» — так собі лікування.
Компенсації ж за знищене чи пошкоджене майно бізнесу хитро прив'язали до надлишку від підвищення податків: 58,7 млрд грн — від збільшення ставки ПДВ, 8,3 млрд грн — від зростання паливного акцизу. Сума солідна, але… зміни до оподаткування не бюджетним законом ухвалюють, а як складеться доля цих поправок у Податковий кодекс, наразі невідомо. Ймовірно, парламентська дискусія «+1% ПДВ чи відновлення зруйнованого бізнесу» запеклою не буде. На відміну від підвищення паливного акцизу на 4%, враховуючи, що з початку року ціни на пальне в річному вимірі вже зросли на 39%. Прив'язувати таку важливу видаткову статтю до таких непевних джерел неправильно.
І, власне, на цьому все, якщо говорити безпосередньо про реальний сектор. Опосередковано до підтримки економіки можна ще віднести підтримку енергетики у 2 млрд грн, 900 млн грн на проєкти космічної галузі, 209 млн грн на підготовку проєктів у видобувній сфері, 960 млн грн на супровід проєктів Американо-українського інвестиційного фонду відбудови (якщо вони будуть), 800 млн грн — на гранти для ветеранів-підприємців, 19,7 млн грн — на проєкти публічно-приватного партнерства.
Відверто негусто.
***
Вочевидь, впоратися з обома рівноважливими завданнями не виходить. Не вдається навчитися на помилках минулих років, де дірка в бюджеті Міноборони серед літа стала вже недоброю традицією. Не до снаги й адаптуватися до реалій, які суттєво змінюють економіку. Уряд живе переконанням, що партнери завжди його підтримають і що український бізнес швидко адаптується. Це справді працює до певної межі. Хай би як лажала українська сторона, партнери завжди підставляють їй то милицю, то ціпок. Хоч би які виклики звалювалися на наших підприємців, вони лупають сю скалу. Та ніщо не триває вічно, і якщо щодо готовності партнерів нас підтримувати наразі сумнівів не так багато, то от стійкість української економіки викликає дедалі більше занепокоєння. Як і загальне нерозуміння урядом того, як стрімко насправді погіршується ситуація.
14 вересня лідери Шотландії, Північної Ірландії та Уельсу підписали спільний меморандум про право їхніх регіонів на самовизначення. У світових ЗМІ новину про цю подію часто подавали як «вимогу незалежності» і навіть як «початок кінця Великої Британії»....
За даними джерел, Білий дім отримав сигнали про тимчасову відмову РФ від масованих ударів до 21 вересня, хоча розвідспільнота США продовжує попереджати про високу небезпеку обстрілів, зазначають Патріоти України. . У кулуарах світової дипломатії актив...
