Через удари ЗСУ Росія скоро не зможе ні переробляти, ні експортувати нафту

Перші по-справжньому масштабні та інтенсивні удари по балтійських портах РФ розпочалися через трохи більше як два тижні після виходу попереднього тематичного матеріалу, в якому обґрунтовувалася необхідність відповідних проактивних дій Сил оборони України. 23 березня 2026 року відбулась атака безпілотників на Приморськ, за якою 25 березня сталася серія вибухів на терміналі в Усть-Лузі. Ці події перетворили колишній стабільний нафтовий хаб на нову жертву українських «санкцій».

Удари 2025 року: розминка перед бурею?

Українська стратегія ударів по російських нафтопереробних заводах (НПЗ) у 2024–2025 роках продемонструвала перехід від чисто символічних демонстративних актів до системного виснаження агресора. За даними моніторингів, лише 2025 року було зафіксовано понад 140 атак на об'єкти нафтової інфраструктури, що свідчить про інтенсивність, яка перевищує один удар кожні три дні (див. табл.).

Розподіл українських атак по нафтогазових об’єктах РФ у 2025 році

Географія українських ударів поширилась і на об'єкти, розташовані на відстані близько 2000 км від лінії фронту, що поставило під загрозу нафтопереробні заводи в Тюмені, Ухті та Самарі.

Фінансові наслідки цієї кампанії ще більш приголомшливі, ніж її географічне охоплення. За оцінками страхових компаній і галузевих аналітиків, сукупні втрати російського нафтового сектора від ударів дронів 2025 року перевищили 13 млрд дол. США. З цієї суми прямі збитки інфраструктурі становлять близько 1,1 млрд дол., тоді як основна частка — понад 11,5 млрд дол. — припадає на втрачену вигоду та непрямі логістичні витрати.

Це створило ситуацію, за якої вартість однієї успішної української атаки для російського бюджету та компаній варіюється від 5 до 10 млн дол. лише за прямими збитками, не враховуючи втрат від зупинки виробництва.

Станом на весну 2026 року повітряна кампанія Сил оборони і надалі розширюється: 16 квітня було зафіксовано успішний удар по нафтопереробному заводу в Туапсе на узбережжі Чорного моря, який призвів до масштабної пожежі та зупинки відвантаження нафтопродуктів через місцевий порт.

Вплив дронових і ракетних атак на виробничі потужності країни-агресорки також виявився відчутним. До кінця 2025 року близько 40% загальної нафтопереробної потужності Росії виведено з ладу, що еквівалентно простою 338 тис. тонн переробки на добу. Такі наслідки спричинили ланцюгову реакцію на внутрішньому ринку: ціни на бензин у Росії зросли на 10% за дев'ять місяців 2025-го, що стало антирекордом за останні 15 років. У 57 регіонах федерації спостерігалися перебої з постачанням пального, а деякі АЗС почали продавати низькоякісне паливо або взагалі закриватися.

Технологічний глухий кут

Одним із найменш очевидних, але в довгостроковій перспективі найбільш руйнівних наслідків атак є технологічна неможливість швидко відновити пошкоджені установки через санкції. Російські НПЗ, які активно модернізували у 2010-х роках, сьогодні критично залежать від західних технологій. Ремонтні роботи на них можуть тривати від одного до шести місяців, і це ще за оптимістичними оцінками.

Основна проблема полягає в тому, що російські постачальники здатні покрити лише 30–45% потреб у критичному обладнанні, такому як реактори гідрокрекінгу або високотехнологічні насоси. Навіть значно потужніший економічно Радянський Союз активно використовував західні технології під час свого «стрибка» у Західний Сибір у 1960–1970-х роках. А що вже говорити про значно менш технологічно незалежну РФ.

Спроби залучити китайських партнерів для ремонту обладнання, яке вийшло з ладу, наштовхнулися на технічну несумісність: китайські компоненти часто не відповідають архітектурі російських заводів, побудованих за західними стандартами, що потребує або повної перебудови виробничих ліній, або ж дорогого перепроєктування. Це створює ефект «нагромадження деградації», коли кожний наступний удар завдає більшої шкоди, ніж попередній, оскільки ресурси для ремонту вичерпуються.

Крім того, сама внутрішня економічна ситуація в Росії ускладнює відновлення нафтопереробної галузі. Висока ключова ставка центрального банку (на рівні 15–21% у 2024–2026 роках) робить кредитування для поповнення обігових коштів і фінансування інвестиційних проєктів надзвичайно дорогим. Водночас приватні нафтотрейдингові компанії не створюють стратегічних запасів пального через високу вартість обслуговування боргів, що робить ринок ще вразливішим до фізичних дефіцитів.

Тектонічні зсуви

Руйнування переробних потужностей змусило Росію змінити структуру своїх енергетичних логістичних потоків. Оскільки заводи більше не можуть переробляти нафту на пальне у відповідній кількості, обсяги поставок сирої нафти трубопроводами до НПЗ впали до найнижчого за 15 років рівня — 228,34 млн тонн 2025-го. Відповідно, Росія була змушена експортувати більше сирої нафти замість продуктів її переробки з високою доданою вартістю. У жовтні 2025 року експорт сирої нафти зріс на 370 тис. барелів на добу, тоді як експорт нафтопродуктів знизився до десятирічного мінімуму.

Логістичні шляхи також зазнали змін під впливом українських атак. Удари по ключових терміналах на ще нещодавно безпечній Балтиці — Приморську та Усть-Лузі — призвели до падіння обсягів відвантаження тут на 53% у періоди пікової інтенсивності атак наприкінці березня 2026 року. Танкери «тіньового флоту», кількість яких зросла до майже 300 одиниць під російським прапором станом на початок 2026 року, змушені змінювати свої маршрути.

Через загрозу санкцій і силових перехоплень (арештів) у Данських протоках і Ла-Манші російська нафта тепер часто подорожує навколо північної Шотландії, що додає щонайменше два дні до часу транзиту та значно здорожчує фрахт (ну або ж потребує супроводу танкерів кораблями російського ВМФ, що робить транспортування ще дорожчим).

Війна на виснаження

Вплив українських ударів і цінових шоків на світовому ринку виходить за межі енергетичного сектора агресора. Російська економіка 2026 року демонструє ознаки «двошвидкісного» розвитку: військово-промисловий комплекс працює на повну потужність завдяки державним вливанням, тоді як цивільні галузі стагнують.

Внутрішні ціни на пальне залишаються високими через фізичні обмеження переробки. Це стимулює інфляцію по всьому ланцюжку споживання, оскільки вартість логістики в аграрному та промисловому секторах зростає.

Для покриття дефіциту бюджету уряд змушений використовувати кошти Фонду національного добробуту, який і так майже вичерпався за час повномасштабної війни. Лише за січень-лютий 2026 року з фонду вилучено 400 млрд руб., а його ліквідна частина зменшилася до приблизно 4 трлн руб. У разі збереження поточних темпів дефіциту ці резерви можуть бути вичерпані ще до кінця року.

Чого чекати?

Результати здійсненого аналізу дають змогу стверджувати, що російський нафтогазовий сектор увійшов у період тривалої деградації. Попри здатність галузі адаптуватися через «тіньовий флот», фізична вразливість наземної інфраструктури диктує свої умови — Росія не відновить НПЗ без західних технологій, а ремонт стає щоразу складнішим через санкції. Можна володіти нескінченними запасами нафти, проте це практично не має жодного значення, якщо немає можливості її переробляти та/або експортувати.

Згідно з прогнозами експертів, видобуток нафти в Росії почне повільно зменшуватися незалежно від світових цін. Цей спад зумовлений передусім внутрішніми чинниками: податковою політикою держави та хронічним недоінвестуванням у нові родовища через відсутність західних технологій (між іншим, з аналогічною проблемою свого часу зіткнувся і СРСР).

***

Звісно, війна на Близькому Сході дала більше «кисню» Кремлю, проте вона ж і показала, що найефективнішими санкціями є робота Сил оборони України. Ударами по лише двох найважливіших точках балтійського «пляшкового горлечка» вдалося відчутно зменшити доходи, які РФ мала б отримати від стрибка цін на нафту. Тож варто й надалі посилювати тиск на нафтову промисловість агресора передусім воєнними засобами, і тоді жодні зростання котирувань не зможуть врятувати Москву.

Джерело