"Черв'ячок Келлога", впущений в українські мізки, відгукнувся "першими завербованими", - Оксана Забужко

"От цікаво було подивитись, як наші трампоферштеєри тепер, після Келлога, і далі шукатимуть на американському г**ні сметанки!..*. А ферштеєри, певна річ, не підвели. Але я про це тут не писала б, якби, поруч з інфантильно-радісним "він спростував! він такого не казав!" (спойлер: ні, не спростував, просто крутиться старий мерзотник як пес у сливах, побачивши, що зарано бевкнув, — ще це "вікно Овертона" не висаджується так легко, як його паханові кремльовський пахан "напєл"), - поруч, себто, з психологічно найдешевшим варіантом ("ахрана-атмєна, розходимось!") не мелькнув у мережі інший — той, за який кому як кому, а українцям мало б бути сором до опіку в кістках, як за виправдання Голодомору: мовляв, ашотакого, подумаєш, зате Західний Берлін був у НАТО, а коли Берлінський Мур упав, Східний Берлін до Західного тут же приєднався і все загепіендилось, от і з нами так може бути! (тіпун вам на язик, нечестивці!)", - пише українська письменниця Оксана Забужко на своїй сторінці у соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"Не знаю, чи це пишуть дурні, чи невігласи, чи просто дуже молоді люди, які про трагедію розділеного Берліна знають тільки з вікіпедії й не уявляють і близько, яку антилюдську, фактично прорашистську єресь верзуть. Просто скажу: не робіть так, це вже "гріх проти Духа Святого".

А бувши в Берліні, йдіть першим ділом не в музеї, а до Меморіалу жертв Муру, подивитись на світлини застрелених на ньому в 1960-1980-ті ваших, назавжди, ровесників — переважно моїх однолітків, що назавжди лишились молодими (140 їх було застрелено безпосередньо на Мурі, ще понад 250 пораненими доповзли "на той бік" і вмерли вже там), - я впізнаю ці зачіски й комірці зі шкільних випускних альбомів (у нас були такі самі) й пам'ятаю ці історії з батьківського приймача 1970-х, регулярні, як "добрий вечір", - бо не всі ж і гинули, комусь і вдавалось прослизнути, спроби не вщухали від 1961-го аж по 1989-й включно, — і інтерв'ю з першими нашими підлітками-втікачами з ОРДЛО (я читала вже про двох таких, більшість їхнього свідомого життя вже спливла під окупацією...) відгукуються в мені моторошним "ріпітом" із тих чорних років Німеччини (і це ж іще супостати на наших окупованих землях не починали нового Муру будувати, це ще відносна свобода там їздити туди-сюди, як і в Берліні було до 1961-го, а тільки-но, крийбі, "взаконяться", там така Північна Корея почнеться, що вже ніякий знахур не одшепче, якого ж хріна, перш ніж патякати, не розгорнути історію й не прочитати про те, як вони це робили, роблять і робитимуть до самого свого скону всюди, куди приходять, це ж так просто прорахувати — як вони "денацифікуватимуть" те, щО їм, зараз ослабленим, але вчепленим зубами-кігтями в віддерте, дозволять надовше пригребти?..)

Нуль уяви, нуль. (Раз нуль знання, то й нуль уяви, всі ми моделюємо світ за "знайомими" схемами). І мені, зі свого боку, невмістимо зрозуміти: як?! Як можна — сьогодні! не в лютому 2022-го!! - хоч на мить внутрішньо погодитися на роль "Берліна-1945"?..

На фактичний "підпис" під рашистським наративом про наш "нацизм", на зраду полеглих і живих, на свідому "здачу" своїх земель і людей у найстрашніші з відомих сьогодні людству катівень, — словом, мовою Орвеллового "1984" кажучи, як можна казати "віддайте їм Джулію!", коли ми, Богу дякувати, ще ні разу не в "кімнаті 101", і мовиться таке людиною — не в пароксизмі передсмертного жаху, а єдино з бажання виправдати те, що невиправдальне: бадьоренько переконуючи себе, що там, куди "Джулію" забирають, їй нічого лихого не заподіють, бувай-чекай, люба, до скорої зустрічі?..

Тобто, це люди, які внутрішньо вже "лягли і просять": все приймуть, "що пан скаже". І от вони-то мене непокоять куди більше, ніж всі келлоги разом. Бо келлоги самі по собі — ніякої сили не мають, "матеріальною силою", як казав дєдушка Маркс, вони стають щойно тоді, коли оволодівають мізками інших. "Черв'ячок Келлога", впущений в українські мізки, відгукнувся "першими завербованими" - першим послужливим "ашотутакого?". Далі таких "черв'ячків" буде більше, і приготовлені ми на них, як показала нинішня "пристрілка", досить-таки паскудно: відпірність низька. Будьмо уважні (с).

І — шануймося. Бо ми таки того варті".