Чому Навроцький не їде до Києва? - Анатолій Власюк

"Пам'ятаємо благословенні часи, коли Польща першою визнала відновлення незалежності України. Або коли прийняла наших біженців під час повномасштабної війни. Не останньою є й роль Польщі у наданні нам військової допомоги. Все змінюється під час правління Навроцького", - пише український письменник Анатолій Власюк на своїй сторінці в соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"Конституція Польщі не дає йому можливості повністю володарювати, бо частину повноважень мають парламент і прем'єр-міністр. Наприклад, якби не депутати, то так звана "бандеризація" українців уже би мала кримінальний присмак. Водночас президент своєю владою зупинив допомогу багатьом українським біженцям.

До речі, це є однією із причин, чому Навроцький досі не побував у Києві, хоча його мало не всі попередники перші свої візити здійснювали саме до України. Ось ця польська "бандеризація" перегукується з російською так званою денацифікацією, кінцевою метою якої є знищення українців як нації.

А друга формальна причина - буцімто невдячність України за те, що для неї зробила Польща. Тут Навроцький явно копіює свого "друга" Трампа. І якщо українська демократія зуміла переконати американців у своїй "вдячності", то мусить знову повторити свій "подвиг".

Щодо "бандеризації", то велике значення для політиків типу Навроцького мають так звані волинські події, коли українці й поляки винищували один одного, не помічаючи хитрого писка росіян, якщо перефразувати Франка. Не помічають й досі. Чи вдають, що не помічають.

За великим рахунком, трактування волинських подій в інтерпретації польського науковця Ґжегожа Мотики не влаштовує українців, як поляків не влаштовує оцінка Володимира В'ятровича.

Як на мене, об'єктивно висвітлює ті події український вчений Богдан Гудь, який працює у Львівському та Варшавському університетах і міг би примирити дві сторони, якби в історію не втручались політики.

У своїй книжці "Від Люблінської унії до волинських масакр. Чотири есе про українсько-польську історію", яка вийшла цього року, професор на основі обширної бібліографії, численних і рідко використовуваних архівних документів (польських, українських і західних) аналізує чотири важливих епізоди українсько-польської історії: Люблінську унію, її характер і наслідки; відносини та конфлікти між польськими землевласниками й руськими (українськими) селянами на Правобережній Україні в ХІХ - на початку ХХ ст.; обставини підписання договору Ю. Пілсудського й С. Петлюри 1920 року та його наслідки, а також причини і характер Волинських масакр у роки Другої світової війни. Підхід автора до згаданих історичних подій у багатьох випадках виходить поза межі парадигм, які стали хрестоматійними як в українській, так і в польській історіографіях. Сподіваюсь, що ця книжка стане настільною для тих, хто готуватиме візит українського президента до Варшави.

А поки що маємо понад два десятки дронів, які вільно літають над Польщею, підрив залізничної колії, яка має велике значення для надання допомоги Україні, заяву високопоставленого польського військового про те, що Росія готує ґрунт для війни з його країною. Далі, як кажуть, буде.

Польським політикам, та й деяким українським, не слід вважати, що мантри навколо "бандеризації" та Волинської "різні" умилостивлять російського агресора. Навпаки, вони спонукають його ще й до польської крові".