Огляд Східної операційної зони - Костянтин Машовець

1. Північно-Слобожанський (Сумський) напрямок.

Достатньо запеклі бої тривають у прикордонні Сумської області України (на схід і південний схід від міста Суми). Противник (російські війська) силами передових частин й підрозділів угрупування військ (УВ) «Север» (очевидно, діючи певною зведеною тактичною групою (ТГр) частин і підрозділів 11-го та 14-го армійських корпусів (АК), можливо, із залученням сил та засобів 44-го АК) намагається розширити у глибину своє вклинення в українській прикордонній зоні, проводячи інтенсивні атакуючі\штурмові дії в наступних напрямках:

- Грабовське – Рясне

- Високе – Таратутине

- А також атакуючи у південно-західному напрямку з рубежу Миропільське — Проходи

Наразі, очевидно, не варто говорити про суттєві результати противника (навіть у тактичному сенсі). Ймовірно, його малі піхотні (штурмові) групи змогли лише закріпитися на північ від Таратутинен, «зачепитися» за північно-східну околицю Рясного (більша частина села залишається під контролем ЗСУ) і дістатися до району на південь від нього. За два тижні боїв на цих напрямках противнику вдалося просунутися на глибину до 1,5 км.

Атаки (спроби просунутись) противника з рубежу Миропільське – Проходи в напрямку сіл Тур’я та Петрушівка, очевидно, були для нього безуспішними.

У свою чергу, російські підрозділи, що діють по рубежу Андріївка-Юнаківка (російське вклинення у північно-східній частині Сумської області), також поки що не досягли суттєвих результатів.

2. Південно-Слобожанський (Вовчанський) напрямок

Очевидно, що зведена тактична група противника (ТГр) «Белгород-Харьков», що складається переважно з частин та підрозділів 6-ї загальновійськової армії (ЗВА) та 44-го армійського корпусу (АК), останнім часом, підвищила інтенсивність атак/штурмових дій своїх передових підрозділів на цьому напрямку. Водночас її командування намагається збільшити тактичну глибину наступу(просування) своїх штурмових груп, оснащуючи їх додатковими засобами «легкої моторизації» (мотоцикли, баггі тощо).

Наразі командування російського ТГр намагається одночасно вирішити кілька тактичних завдань у районі Вовчанська, зокрема:

- Повністю взяти під контроль район Синельникове — Цегельне — Вільча — Лиман, діючи через залізницю з боку Вовчанська у напрямку Вільчі, а також намагаючись просунутися основними силами своїх передових підрозділів від Синельникового у бік Симинівки. Слід розуміти, що таким чином командування противника, вочевидь, намагається забезпечити фланг наступу своїх основних сил у загальній дирекції Вовчанськ — Білий Колодязь, діючи вздовж однойменної дороги.

Наразі це завдання противником, поки що, так й не вирішене. Його окремі малі піхотні (штурмові) групи, очевидно закріпилися на північ від Симинівки та в північній частині Графського, куди вони зуміли «інфільтруватися» місяць тому. Однак противник й досі не може наростити цей свій успіх.

У свою чергу, ЗСУ продовжують утримувати щонайменше половину Вільчі, а також позиції в районі Лимана і Приліпівки, фактично блокуючи подальше просування противника вздовж Сіверського Донця в південному напрямку.

- Крім того, ймовірно, що командування російської ТГр, яка діє в цьому напрямку, намагається розтягнути вздовж фронту сили та засоби угрупування Сил оборони України (СОУ), що обороняється у районі Вовчанська.

Ймовірно, у відповідності саме із цим прагненням, противник зумів прорватися на територію України на схід від міста по напрямку Марьино — Зибіне на 3,5-3,7 км, діючи на північ від річки Вовча. Однак російським військам, очевидно, так й не вдалося захопити саме Зибіне. Більше того, українські підрозділи, ймовірно, продовжують утримувати низку позицій на північний захід від села, північніше Вовчої.

- У самому Вовчанську, очевидно, СОУ продовжують вести бойові дії на південно-східній околиці міста, утримуючи там кілька позицій уздовж рубежу Вільча — Вовчанські Хутори (у районі вулиць Паризької Коммуни та Станичної). Противник досить активно прагне повністю витіснити українські війська з міста, але поки що йому це не вдається.

- У свою чергу, на захід від Сіверського Донця, у смузі 18-ї мотострілецької дивізії (мсд) противника, на південь від села Лук'янці, її передові штурмові групи, ймовірно, змогли також просунутися вздовж річки Липець на 2 км. Однак, у зв’язку з цим варто зазначити, що їх подальше просування, вочевидь, стримує флангова загроза як з боку Нескучне, так і з боку Липці.

3. Велико-Бурлукський напрямок.

Українські війська продовжують активні контратакуючи дії в районі вклинення російських військ у прикордонній зоні Харківської області України, на схід від Великого Бурлука, у смузі їхньої 6-ї ЗВА.

Після витіснення противника з передових позицій за напрямком Амбарне — Мілове, ЗСУ, очевидно, також контратакували й в напрямку Григорівка — Одрадне. Внаслідок чого їм вдалося відбити (звільнити) село Одрадне і просунутися у бік державного кордону на 3,1–3,2 км на ділянці шириною близько 7 км.

Враховуючи, що передові підрозділи 6-ї ЗВА контролюють село Дворичанське досить «нестабільно» (адже, насправді, село розташоване в так званій «сірій зоні»), то ЗСУ, якщо продовжать тактично ефективно контратакувати в цьому напрямку, можуть отримати шанс повністю «дефрагментувати» російську, так звану «зону безпеки», створену військами російської 6-ї ЗВА взимку та ранньою весною вздовж державного кордону від Мілового до річки Оскіл.

Однак у цьому контексті варто зазначити, що ЗСУ на цьому напрямку ВЖЕ зуміли досягти певного тактичного результату своїми контратаками.

Справа у тому, що командування російської 6-ї ЗВА, ймовірно, має досить очевидний задум (план) свого «прориву» у район Великого Бурлука, так би мовити, «найкоротшим маршрутом», по напрямках, що збігаються — як з боку плацдарму на Осколі, так і з боку свого «вклинення» на схід від Великого Бурлукака, тобто з боку Мілового та Одрадного.

Найімовірніше, одним із його головних елементів було (ймовірно й залишається) оточення та подальше захоплення «вузла» оборони ЗСУ в районі Колодязного, що, у свою чергу, означало одночасний вихід передових підрозділів 6-ї ЗВА до району Григорівки (північно-західніше Колодязного) та до району Нововасилівки (на південь від Колодязного).

Це достатньо красномовно підтверджується наполегливими спробами підрозділів 6-ї ЗВА дістатися рубежу Нововасильівка – Петро-Іванівка, розташованого вздовж річки Верхня Двуріченська, діяючи з боку Красного Першого. Крім того, варто зазначити, що ці спроби штурмових груп зі складу передових частин і підрозділів російської 6-ї ЗВА не припинялися навіть під час «епопеї», пов'язаної з «визволенням Куп'янська», в якій брали участь основні сили її 68-ї мотострілецької дивізії (мсд) — 121-й і 122-й мотострілецькі полки (мсп), чиї підрозділи раніше прорвалися з плацдарму в місто і були фактично там розгромлені ЗСУ.

Іншими словами, командування російської 6-ї ЗВА сприймало і, ймовірно, досі продовжує сприймати, свій гіпотетичний «удар» у бік Великого Бурлука, достатньо серйозно.

Тому успішні контратаки Збройних сил України по напрямку Амбарне — Мілове та в районі Одрадного, фактично, скажімо так, ВЖЕ внесли «дуже суттєві коригування» до цього задуму (плану) командування противника. В першу чергу, відносно ступеня реальності його реалізації.

Якщо ЗСУ продовжать свої контратаки, наприклад, у напрямку Мілове або в напрямку Дворічанське — Бологівка, або в напрямку Строївка, фактично «дроблячи» всю цю «зону безпеки» на окремі «фрагменти», тоді командуванню 6-ї ЗВА противника явно доведеться перенести основні зусилля, у вигляді можливого «броска» в напрямку Великого Бурлука, на свій Оскільский плацдарм.

А це, у свою чергу, суттєво ускладнить для нього реалізацію його оперативно-тактичного задуму, щодо «прорву» у бік Великого Бурлука. Оскільки в цьому випадку, маючи в безпосередньому тактичному тилу досить повноводний Оскіл і водночас досить вузький (неглибокий) власний плацдарм на ньому (глибиною – від 4,5 до 6,6 км у «найширших» місцях), противник явно зіткнеться із суттєвими труднощами стосовно концентрації та розгортанні на плацдармі сил і засобів, необхідних для «швидкого просування» на Великий Бурлук. Відтоді сама річка Оскіл і, відповідно, плацдарм російської 6-ї ЗВА на ній, проглядаються і прострілюються дуже широким спектром українських засобів розвідки та ураження.

У такому випадку українському командуванню буде достатньо дочекатися моменту, коли командування російської 6-ї ЗВА «притягне» на плацдарм (або точніше, накопичить там) свою штурмову піхоту в «товарних», як для наступу, кількостях і накрити увесь цей «сабантуй» кількома потужними і прицільними вогневими нальотами, ну, + дронами в кількості, необхідної для добивання вцілілих. Думаю, визначити цей потрібний момент для нього буде неважко.

Крім того, через те, що плацдарм досить неглибокий, його використання для подальшого наступу на Великий Бурлук вимагатиме додаткових зусиль від російського командування. Оскільки його штурмову піхоту, що буде там накопичуватися, у цьому випадку, доведеться десь зосереджувати (причому, приховано), укривати і маскувати ...

Як на мене, той факт, що для контратак у смузі російської 6-ї ЗВА українське командування обрало не її плацдарм на Осколі, а насамперед район її вклинення на територію Харківської області України, від Мілова до Оскола (де командування 6-ї ЗВА явно не стикається з вищезгаданими «плацдармними» труднощами), свідчить про досить збалансовану і адекватну оцінку українським командуванням усієї оперативно-тактичної ситуації на Велико-Бурлукському напрямку.

Джерело