Чому вдавалися до самогубства зірки спорту СРСР

8 січня світ спорту вразила смерть відомого боксера Володимира Вірчиса, який, за попередньою інформацією, наклав на себе руки. Але, на жаль, самогубство не є рідкістю серед талановитих атлетів. Особливо після закінчення успішної кар'єри. І в СРСР таких випадків було чимало, інформують Патріоти України.

OBOZREVATEL згадав зірок радянського спорту, які не витримали життя без змагань, не впоралися з трагічними обставинами та наклали на себе руки.

1. МАРИНА КРОШИНА (теніс)

Українська тенісистка Марина Крошина була не просто красунею, а й однією з найобдарованіших спортсменок свого покоління. У 1971 році вона стала чемпіонкою юнацького Вімблдону і подавала великі надії. А щоби покращити свою гру, перебралася до Києва.

"За перемогу мені вручили мініатюрний срібний кубок, на якому було вигравіюване не моє ім'я, а лише – Wimbledon 1971 Girls Invitation Competition Winner, і "астрономічну" суму грошей – 20 фунтів! Це був мій перший тенісний гонорар, і я змогла купити десяток кошиків знаменитої полуниці з вершками", – згадувала Крошина у книзі "Тенісні билиці".

Крошину цінували за її безкомпромісність та боротьбу до останнього м'яча. Вона стала чотириразовою чемпіонкою Європи, виграла Універсіаду та дійшла до півфіналу Відкритого чемпіонату США.

Перед чарами Марини не встояв замолоду навіть відомий режисер Микита Міхалков. Але роман Крошиної та Михалкова закінчився, коли того забрали до армії, а вона на турнірі у Донецьку зустріла кохання свого життя. Тенісистка отримала травму, її особистим лікарем став Лоллій Сирота, за якого вона вийшла заміж і прожила разом із ним 27 років.

Після закінчення кар'єри Марина стала затребуваним тренером, писала книги для тенісистів, але життя затьмарила хвороба. Подруги згадували, що тенісистка боялася болю та смерті, але довго мужньо терпіла. Однак 4 липня 2000 року викинулася з вікна квартири у Києві, коли у сусідній кімнаті перебували чоловік Лоллій, рідна сестра, племінниця та доглядальниця.

2. ВОЛОДИМИР КУЦ (легка атлетика)

Найкращий стаєр світу середини 50-х Володимир Куц почав бігати у 1945 році – на фініші Другої світової війни, під час якої він служив матросом Балтійського флоту. Але професійна кар'єра легкоатлета стартувала вже 1951-го, коли він почав готуватися та показувати перші результати під керівництвом тренера Леоніда Хоменкова.

1953-го Куц, який народився в Харківському окрузі та жив там до армії, вперше став чемпіоном СРСР, після чого почав штампувати перемоги і на міжнародних стартах. І підтвердив свій статус лідера на Олімпіаді-1956, вигравши дистанції 5000 і 10 000 метрів.

Головний конкурент Куца британець Гордон Пірі був просто розчавлений: "Він убив мене швидкістю і зміною темпу. Він занадто гарний для мене. Я б ніколи не зміг бігти так швидко. Я ніколи не зміг би побити Володимира Куца!" Але у 1959-му кар'єра стаєра завершилася так само швидко, як і почалася.

ігун страждав через сильні болі в животі та ногах, що були спричинені обмороженням під час проходження служби на флоті. Його стан погіршував алкоголь, і 1973-го чемпіон пережив інсульт. А через два роки у віці 48 років помер від передозування снодійного, яке він, імовірно, запив горілкою. Вважається, що це було самогубство.

Євген Білошейкін вважався одним із найкращих хокейних воротарів 80-х. Уже у 18 років він став основним голкіпером збірної СРСР та справжньою зіркою ЦСКА. Після перемоги на чемпіонаті світу-1986 Євгена визнали найкращим воротарем турніру, а за два роки він додав до своєї титульної колекції звання олімпійського чемпіона-1988.

Він ніяк не міг знайти себе після хокею, бізнес не "клеївся". Говорили, що остаточно підкосило Білошейкіна вбивство батька в одному з пітерських кафе. Євгеній страждав від нападів депресії, а у 33 роки колись геніального воротаря знайшли повішеним у квартирі у Санкт-Петербурзі.

4. ЮРІЙ СТЕПАНОВ (легка атлетика)

Юрій Степанов був першим радянським рекордсменом світу у стрибках у висоту. Здобувши освіту в електромеханічному технікумі, він паралельно захоплювався легкою атлетикою. Юрій дуже швидко прогресував та розраховував на медаль на Олімпіаді-1956, але на тренуванні отримав розрив м'яза і змушений був відмовитися від польоту до Мельбурна.

Але через рік після Олімпійських ігор Степанов встановив світовий рекорд, подолавши планку 216 см під час легкоатлетичного поєдинку Ленінград — Гельсінкі. Після цього висотник продовжив свою переможну серію на міжнародних турнірах. А під час матчу СРСР — США 1958 року впевнено перестрибав олімпійського чемпіона Чарльза Дюмаса.

У Степанова був величезний потенціал, але тендітна психіка. Деякі суперники намагалися опротестувати його рекорд через взуття з нестандартною підошвою, а після кожної невдалої спроби накидалися преса та "доброзичливці" із запитанням, чому він перестав "літати".

І у 1959 році 27-річного Степанова забрали до психіатричної клініки з діагнозом "сильна психічна перевтома, психічний розлад та манія переслідування". Розповідали, що Юрій блукав коридорами у лікарняній піжамі, підстрибуючи та повторюючи: "Я їм усім доведу!"

Після лікування йому поставили інвалідність третьої групи. Степанов почав пити, від нього пішла дружина. Ще одна шпиталізація. А 13 вересня 1963 року 31-річного Юрія знайшли повішеним у його кімнатці у комуналці, одягненим у стару форму збірної СРСР.

5. АНДРІЙ ПРОКОФ'ЄВ (легка атлетика)

Щедро обдарований природою спринтер Андрій Прокоф'єв був героєм Олімпіади-1980 у Москві, де гарантував збірній СРСР золоті медалі в естафеті 4х100 метрів. Він отримав паличку третій-четвертий, але на фініші вирвав перемогу. У 21 рік Прокоф'єв став олімпійським чемпіоном і вважався найкращим бар'єристом Союзу. Та й звичайний спринт давався йому легко.

Талановитому хлопцю пророкували гучні перемоги у майбутньому і титул найсильнішого бар'єриста світу, але йому не вистачало сили волі зосередитися тільки на легкій атлетиці та строгому спортивному режимі. Він любив життя та гучні компанії.

Але при цьому Прокоф'єв усе одно залишався незамінною ланкою радянської естафети, яка виграла Європу 1982-го, а на 100 м із бар'єрами став другим на континенті. По-справжньому підкосило Андрія рішення СРСР бойкотувати Олімпіаду-1984 у США. Він неначе втратив мотивацію, і результати почали падати. А після травми у 1987 році вирішив закінчити кар'єру.