Чому Зеленський помилився, коли розкритикував Байдена через відсутність на Саміті миру, - дипломат

Надзвичайний і повноважний посол, радник директора Національного інституту стратегічних досліджень Андрій Веселовський в ефірі Radio NV прокоментував доволі емоційну заяву глави держави і пояснив, чому Байден вчинив саме так і що це змінить, передають Патріоти України.

Якби ми знали два місяці тому, що президент США не приїде туди, то була би інша атмосфера. А так складалося враження, що ось ці семеро (з саміту Групи семи — Ред.) плюс керівництво Європейського Союзу, які будуть зустрічатися на два дні раніше в Італії, тобто поруч, вони так само дружно сядуть в один літачок і прилетять на [Глобальний] саміт миру, побудуть там дві години для представництва, а їхні міністри залишаться; і виробиться хороший документ з хорошою присутністю.

А тут виявляється, що це не так. Це, напевне, відчуття якихось втрат, відчуття другорядності українського проекту. І це, звичайно, впливає. Президент або прем'єр-міністр якоїсь арабської чи африканської, чи азійської країни з більшим задоволенням приїде на Саміт миру або надішле свого міністра закордонних справ, якщо знатиме, що буде можливість сфотографуватися поруч з Байденом, з [канцлером Німеччини Олафом] Шольцом, з усім списком. З [британським прем'єром Ріші] Сунаком зараз вже ніхто не буде фотографуватися (адже у нього вибори і мало шансів на них перемогти — Ред.).

Емоційна реакція Зеленського

Давайте згадаємо саміт минулого року у Вільнюсі, коли був емоційний твіт президента Зеленського, мовляв, не дають Україні запрошення і «для чого тоді цей саміт і чого я сюди лечу?» Погана була реакція. Доводилося потім президенту Зеленському виправдовуватися і посміхатися вдвічі більше, ніж це було потрібно, на спільних заходах разом з західними нашими партнерами.

Я думаю, що буде і в цьому випадку так само.

Емоційність хороша для розмов з платниками податків. Їм можна сказати: «Цей хлопчик втратив батька і ми в нього зараз беремо біоматеріал, тому що його батько загинув в [гіпермаркеті], він там працював на касі». А керівниками держав емоційність не потрібна. Потрібен жорсткий прагматичний розрахунок.

Їх ми не можемо якимось чином переконати в нашій потрібності № 1 з тієї простої причини, що перед ними є їхні власні завдання, їхній власний електорат, їхнє власне майбутнє. Воно для них завжди буде важливіше. У коханні, а так само і в війні, кожен працює насамперед на себе.

Якщо ми візьмемо політиків, то кожен з нормальних тверезих політиків (не [експрезидент РФ] Дмитро Медвєдєв) скаже, що Байден робить абсолютно вірно. Він хоче перемогти у виборах. Він допомагав Україні і зобов’язався допомагати далі. Його переобирають і він буде далі допомагати. А що буде, якщо виберуть його суперника, ще не відомо. І тому і для України, і збалансованої Америки це нібито добре. Це скажуть політики.

Що скажуть громадяни? Громадяни скажуть, на жаль, протилежне. Вони скажуть: «Якщо для Байдена Анджеліна Джолі чи Джордж Клуні, чи хто інший важливіший, ніж доля України, великої держави в центрі Європи, то, мабуть, для Америки це не так і важливо. То чого пнутися, чого викладати всі свої ресурси, всі свої можливості нам, платникам податків; для чого нам підтримувати тих, хто підтримує Україну насамперед?» Тобто є тут нюанс.

Але політика — це жорстока річ і нічого вдієш. Треба сприймати, що політика жорстока річ. Тому виправити те, що недоробила політика, або те, що вона зробила неправильно, можуть тільки українські бійці зі зброєю в руках.