Всупереч російській історіографії. Розквіт Одеси розпочався набагато раніше, ніж це місто отримало теперішню назву. І ось чому

Ще задовго до появи морських портових кранів, пароплавів і контейнерів Одеса вже була центром торгівлі. Але не імперської — саме тут, на місці стародавнього Хаджибея, перетиналися головні чумацькі шляхи, які з’єднували Центральну Україну з Чорним морем і Кримом. Про це розповіли у дописі Першого міжрегіонального територіального відділу Управління забезпечення реалізації політики національної пам’яті в регіонах та підвідомчих установ Українського інституту національної пам’яті в м. Одеса, передають Патріоти України з посиланням на «Південь сьогодні».

Хаджибей — брама до солі та моря

Сіль — головний товар українського середньовіччя. Без неї не виживеш: це і консервант, і ліки, і стратегічний ресурс. Сольові промисли велись на одеських теренах споконвіку. З утвердженням на цих берегах влади Великого князівства Литовського, населення українських земель швидко включилось у новий і дуже прибутковий для середніх віків "бізнес".

У XV–XVIII століттях українські чумаки — торговці і перевізники — вирушали з Полтавщини, Поділля, Київщини й навіть із Галичини до соляних промислів Причорномор’я. Їхній шлях вів до лиманів і соляних озер — Куяльницького, Хаджибейського, Тилігульського, де здавна добували «біле золото».

Саме Хаджибей, що стояв на межі степу і моря, ставав перевалочним пунктом — тут збиралися каравани, лагодили вози, купу1вали коней і готувалися до дороги.

Хаджибей мав унікальне положення: він контролював вихід до моря, стояв на старому торговому тракті з Києва через Умань і Балту, мав доступ до сільських і рибних промислів лиманів, знаходився поруч із великими ярмарковими центрами — Балтою, Брацлавом, Вознесенськом. Тут сходилися каравани чумаків, купців, татарських послів, молдавських возів, турецьких човнів — і все це творило пульс торгівлі Півдня.

Дорога на Хаджибей не була легкою. Чумаки їхали через дикі степи Єдисану, де чатували татарські загони і розбійники. Саме тому каравани збиралися у великі ватаги — по кілька десятків возів із волами, озброєні рушницями й шаблями. Кожен чумак знав, що дорога до Хаджибея — не просто бізнес, а випробування мужності.

Торгова комуна

Коли турки у 1760–80-х роках відновлюють стару фортецю й надають місту функції порту, Хаджибей стає справжнім вузлом обміну. Тут діяли склади для солі, зерна, риби, хутра; приходили човни з Криму, Очакова, Стамбула. А вже після приєднання до Російської імперії (1794) саме цей торговий досвід чумаків допоміг швидко зробити Одесу центром експорту українського хліба.

«Тобто Одеса — не випадкова колонія, а логічне продовження українських чумацьких шляхів, що сформували її як торгове серце Півдня. Тож коли сьогодні бачимо кораблі, що везуть українське зерно з одеських портів — пам’ятаймо: це нащадки тих самих чумацьких возів, що колись ішли шляхом на Хаджибей», – зауважують в УІНП.

Цікаві факти

Куяльницький лиман давав понад 5 тис. тонн солі щороку в XVIII ст.

Віл був головним транспортом чумаків — сильний, витривалий, ідеальний для степу.

У Хаджибеї існували спеціальні стоянки для чумаків — «чумаківські поля».

Шляхи на Хаджибей збігалися з античними дорогами Ольвії та Тіри.