Чи буде Україна в НАТО: все залежить від трьох речей

Україна намагається «осідлати хвилю» і повторити з НАТО те, що вже одного разу вийшло з Євросоюзом.

У відповідь на оголошення Путіним анексії чотирьох областей та його загрозу застосувати ядерну зброю в Києві провели засідання РНБО і президент, спікер та прем'єр підписали заявку на вступ України до Північноатлантичного альянсу за прискореною процедурою. Виходячи з того, що для досягнення консенсусу з членами НАТО потрібен час, Володимир Зеленський запропонував партнерам реалізувати пропозиції з приводу гарантій безпеки для нашої країни і всієї Європи, викладені в концепції Київського безпекового договору.

За цим рішенням Банкової стоїть не тільки прагнення підвищити ставки у протистоянні з Кремлем, який обґрунтовував проведення «спецоперації» необхідністю не допустити членства України в НАТО. Тут і намір встановити запобіжники в ситуації, коли українська територія може бути атакована ТЯЗ: тимчасом як наша країна забезпечує безпеку євроатлантичного регіону життями своїх громадян, організація теж має взяти на себе частку відповідальності за нас та, певна річ, за безпеку своїх членів.

Хоч в ОП й не зникло розчарування від безсилля Альянсу, який відмовився закрити небо, не погоджується як організація поставляти летальну зброю та не повертає свого представництва до Києва, однак на Банковій вважають, що Україна не має альтернативи в питанні забезпечення безпеки. Тому останні два місяці тема вступу до НАТО знову з'явилася на переговорах із західними партнерами, причому українська сторона стала говорити про членство нашої країни без отримання нею Плану дій щодо членства (ПДЧ) за прикладом Фінляндії та Швеції.

Чи вдасться задумане? Чи не було це фальстартом? На Банковій сповнені оптимізму.

Не відповідаючи прямо на запитання, чи проводилися консультації з НАТО і його членами перед подачею заявки, співробітник офісу президента в розмові із ZN.UA кілька разів повторив: «Цей крок вивірений і зроблений не на порожньому місці», — і звернув увагу на те, що Зеленський останніми днями провів розмови з лідерами країн — членами організації та генсеком Альянсу Єнсом Столтенбергом. Своєю чергою, радник глави ОП Михайло Подоляк запевняє, що Україна проводила попередні консультації з НАТО.

Після заяви українського президента близькі до ОП анонімні телеграм-канали обнадійливо писали, що «Столтенберг і Зеленський заздалегідь узгодили свої дії й заяви». Однак прес-конференція генсека НАТО Столтенберга відверто розчарувала. Його ключовий меседж: Альянс залишає двері відчиненими, але рішення щодо вступу в Альянс прийматиметься консенсусом із 30 членів, а «зараз ми фокусуємося на негайній підтримці України».

Обтічна відповідь Столтенберга свідчить, що на сьогодні ніякого консенсусу немає.

Тоді коли такі друзі України як Канада, Литва, Латвія та Естонія вже за лічені години заявили про підтримку нашої заявки на прискорену процедуру вступу, позиція Сполучених Штатів, від яких в Альянсі залежить багато що, виявилася більш ніж обережною.

Держсекретар США Ентоні Блінкен не став прямо коментувати крок Києва, зазначивши, що Вашингтон продовжує підтримувати політику відчинених дверей НАТО й «існує загальновідомий процес для країн, котрі прагнуть приєднатися до Альянсу». Радник президента з національної безпеки Джейк Салліван, своєю чергою, заявив, що питання членства України в НАТО має вирішуватися в інший час, а зараз актуальніше надання країні підтримки для боротьби з російською агресією.

У цій ситуації неважко передбачити, якими найближчим часом будуть заяви Парижа та Берліна, що традиційно обережно ставляться до вступу Києва в євроатлантичну організацію. Позиція Будапешта тим більше не викликає сумнівів.

Рішення про прийняття України до НАТО — це найменш питання відповідності нашої країни критеріям Альянсу. В умовах бойових дій, коли наші бійці захищають Європу, у тому числі і з допомогою західної зброї, перехід на військові стандарти Альянсу відбувається досить швидко. Що ж стосується відповідності вимогам у сфері політики, економіки, боротьби з корупцією та реформування судової системи, то робота триває в рамках наших зобов'язань, узятих перед ЄС.

Прийняття до НАТО — це насамперед політичне рішення. А перспективи вступу України до Альянсу (в тому числі й за прискореною процедурою) залежать від трьох взаємопов’язаних чинників — ситуації на російсько-українському фронті, ситуації в Росії та ситуації в самій військово-політичній організації.

Допомагаючи Україні зброєю, впроваджуючи антиросійські санкції, Захід опиняється на волосину від воєнного конфлікту з Росією, що володіє ядерною зброєю. Наші західні партнери цією волосиною дуже дорожать і поки що не мають наміру її перерізати, прагнучи не дратувати зайвий раз Москву та намагаючись знизити ризик прямого збройного конфлікту між НАТО й РФ. Прийняти ж Україну в Альянс сьогодні — означає приректи себе на війну з Росією вже завтра. Не всі в організації готові до такого сценарію. І тому багато хто вдячний Угорщині за її фрондуючу позицію.

На цих суперечностях усередині НАТО, його страхах і намагається грати Москва.

Після прес-конференції Столтенберга російські блогери та політики хором повторювали, що в Альянсі немає консенсусу стосовно України, а заява Зеленського про заявку на вступ у «НАТОвську помийницю» за прискореною процедурою звучить як пряме запрошення Альянсу вступити у воєнний конфлікт із РФ. За словами першого заступника голови комітету Ради Федерації з міжнародних справ Владіміра Джабарова, Альянс не буде вплутуватися у війну з Росією через нашу країну.

Однак агресія Росії проти України, ігнорування Путіним міжнародного права призвели до того, що багато країн уже не готові й далі миритися з ядерним шантажем «кремлівського полковника», який проголосив антиколоніальний похід, а падіння іміджу російського президента, армії, країни посилює рішучість адекватно відповісти, якщо РФ завдасть ядерного удару по Україні. Принаймні з боку США. Страх прямої конфронтації з Росією минає. Схоже, у Кремлі цього ще не усвідомили.

Із таненням страху перед ядерною Росією зростають і шанси України на вступ до Альянсу: колишній міністр закордонних справ Павло Клімкін зазначає, що за останні два місяці відбулися тектонічні зрушення в мисленні Заходу, де готуються до того, що Україна стане членом НАТО. При цьому експерти пропонують різноманітні варіанти прийняття в Альянс України, зважаючи на те, що на її території ведуться прямі бойові дії, а деякі частини окуповані.

Однак поки що НАТО, для якого заява Зеленського не стала новиною, стоїть перед складними завданнями. По-перше, як відповісти на українську заявку, щоб це не мало вигляду відмови, здатної розчарувати українське суспільство, яке мужньо чинить опір російській армії, і не дати йому підстав звинуватити Захід у боягузтві та лицемірстві. По-друге, як завуалювати відсутність у НАТО консенсусу про прийом України, що трактуватиметься як слабкість організації.

Один зі співрозмовників ZN.UA не виключив, що Брюссель може повторити прийом, вжитий Євросоюзом до Грузії, й ухвалити рішення про такий собі випробувальний термін, пообіцявши прийняти Україну в НАТО після виконання певних зобов'язань. Але малоймовірно, що цей варіант влаштує Київ, який вважає, що ПДЧ або його варіації — глухий кут, тим більше що «поле бою змінило реальність».

В ОПУ впевнені в успіху своєї стратегії. Зокрема й тому, що вважають: на Заході муситимуть рахуватися з громадською думкою. Не тільки українською, а й країн — членів НАТО. А вона для українців, швидше, сприятлива.

З розмови зі співробітником ОП склалося враження, що на Банковій покладають надії не тільки на саміт НАТО у Вільнюсі, який відбудеться наступного року, а й на онлайн-саміт Альянсу, запланований на найближчий час. Зрештою, в перші дні широкомасштабної російської агресії теж мало хто вірив, що Україна отримає статус кандидата на членство в Євросоюз. Проте Київ зумів домогтися від ЄС бажаного. Чому ж це не можна повторити і з НАТО?

Але доти, доки Україна не опинилася під «парасолькою» НАТО, єдиний шанс вижити для нашої країни — зміцнювати власну армію з допомогою західних інструкторів та зброї з країн — членів Альянсу й водночас прагнути військовими засобами визволити українські території.

Джерело