"Деякі люди – невиправні довбограї". Вони впевнені, що в полоні голіруч би завалювали катівників, - волонтерка

"Полон – це не зрада. Усі ролики, записані з полоненими, усе, що вони сказали на камеру, – це не рахується. Бо ми не знаємо, якими катуваннями вибито те, що вони сказали. У полоні ти собі не належиш", - пише волонтерка Діана Макарова на своїй сторінці в соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"І головне – судити полонених можуть лише ті, хто був там із ними. Лише ті, хто твердо знає, що там було. І має беззаперечні свідчення зради.

Записані на камеру ролики – це не зрада.

Але явище засуджувати полонених усе одно живе.

Це те, проти чого ми стояли ще в часи АТО й ООС. Слава богу, на рівні армії це явище викорінено. Ви можете не знати, але в ті часи бували випадки, коли людину, що потрапила до полону, позбавляли звання й нагород і прилюдно оголошували зрадником. Ми билися проти цього мерзенного совдепівського підходу.

Слава всім богам війни, армія тепер каже твердо: "У полоні ти собі не належиш. Тому кажи все, що знаєш. А вже робити, що велять – у тебе й виходу немає, мусиш. Але збережи себе, друже. Про все інше вдома поговоримо. Із розумінням, що в полоні ти собі не належиш".

Але це явище і досі живе в народі, у людях, які вважають себе патріотами. Які чомусь упевнені, що от вони в полоні голіруч би завалювали своїх катівників і взагалі поводилися б як Зоя Космодем'янська. Та ні, як всі панфіловці! І молодогвардійці!

Тому це явище – вважати полонених зрадниками – беззаперечно вважаю совдепівською спадщиною, її погано пролікованою відрижкою.

І те, що в даному випадку яскраві совдепівські нахили проявила наша свята Галичина, жодним чином не дивує. Бо совок не залежить від географічної прив'язки. Він або є, або його й не було в душі навіть за совка.

Цитата зі сторінки Євгена Шибалова: "Підрозділ, у якому воював Руслан, пережив усе те саме.

Він, як і всі, копав окопи під обстрілами, лежав в окопах під обстрілами, стріляв, тремтів від страху, втрачав побратимів і наживав моторошних спогадів.

Урешті був узятий у полон у бою, зі зброєю в руках.

Коротше, чесно виконав свій військовий обов'язок і наледве вижив у процесі.

Через деякий час у мережі з'явилося записане в полоні відео з Русланом.

Люди з маленького містечка на Львівщині взяли все сказане своїм земляком Русланом у відосику за чисту монету.

Люди з маленького містечка на Львівщині чомусь одноголосно вирішили, що він дійсно каже те, що думає.

Людям із маленького містечка на Львівщині дуже не сподобалося те, що каже Руслан у цьому ролику.

Люди з маленького містечка на Львівщині зреагували одностайно та рішуче.

Вони зацькували його дружину. Із нею не віталися на вулиці. Її не обслуговували в магазинах.

Їхні діти – не без підказки батьків, підозрюю, – затравили доньку Руслана в дитячому садочку.

Життя цієї родини, і без того нелегке, остаточно перетворилося на суцільне пекло.

Так я вкотре переконався, що деякі люди – невиправні довбограї. Причому без усілякої надії, що колись порозумнішають".