"Дехто впевнений, що вишиванка - це така спеціальна індульгенція, котра анулює будь-які суми вкраденого, будь-які злочини і будь-яку аморальність", - Голобуцький

"Але, як виявилось, контекст був очевидний не для всіх. Кілька хороших, порядних людей на мене образились – вони вирішили, що я в пості ставлю знак рівності між вишиванкою і крадінням. А потім і в інших соцмережах читачі накинулись на мене з подібними ж обвинуваченнями. Довелось повертатись до теми і роз’яснювати більш чітко.

Ясно, що я абсолютно точно не вважаю, що носій вишиванки – автоматично крадій і аморальний тип. 99% тих, хто вдягає вишиванку на свято чи в будень, порядні. Але є умовний 1% (може, трохи більше) просто мімікрує під порядних людей саме за рахунок вишиванки: на собі, на дружині, на дітях, на песику і на автівці...

Але знаєте, я впевнений, що проблема все ж саме в 99% - бо це саме вони толерують аморальність, корумпованість, крадіжки в держави і у війська. Європа за всіма опитуваннями вважає, що ми одна з найбільш толерантних до корупції націй – і має на це всі підстави. Бо більшість переконана: корупція – це депутат, прокурор якийсь невідомий, помічник міністра. А коли це кум, брат, сват – так це не корупція, а своєрідне мастило для соціального ліфта і олива для взаємодії соціальних «шестерень».

Інститут репутації в нас повністю відсутній – тобто, суспільство, громада, оті 99% пристойних людей його не підтримують. У Великій Британії ще 18-19 ст. за обвинувачень представника еліти (так, я в курсі, що в нас еліти нема) в значно менших проступках, ніж корупція (банальна несплата карткового боргу, мезальянс), з людиною відбувалась соціальна смерть. Вона переставала існувати для суспільства, для громади і для бізнесу. Тож люди дуже слідкували за своєю репутацією. А в нас вкрав, вдягнув вишиванку – і все простилось. Можливо, не ідеально чесний, але все ж наш. Нема чого чіплятись до людини.

І окремо привертає увагу мене як політтехнолога аспект відсутності в них навіть не те щоб вдячності, а інстинкту самозбереження, збереження комфортного середовища. В сенсі, відсутність якщо не патріотизму, то хоч суто користувацької лояльності до України.

Я особисто знаю багатьох з «вишиванкових імітаторів», їхні розумові, освітні, соціальні обмеження – такі тільки в нашій країні могли досягнути міністерських постів, побудувати політичну чи бізнесову кар’єру. І тільки тут вони можуть красти в таких обсягах, що ціла Європа шоковано заздрить. І при цьому всьому лишатись рукоподаваними – не ставати соціальними вигнанцями чи соціальними трупами. І все одно – жодного пристойного ставлення до держави-донора, держави-комфортера. Найменшої вдячності. Хоча, може, вони якраз вишиванку на урочистих фото і вважають вдячністю?".