Галка проти лева: Що "не так" із гербом Галичини та причому тут володар гунів Атила

Чи не кожна земля в українській державі ще з давнини, мала свій герб. От, яким був герб Галичини..? Скажете: "галка на щиті", то тоді постає інше питання - чому багато з нас майже не задумуючись оперує, часом, словосполученням "галицький лев"? То, зрештою - лев чи галка є гербом Галичини..? Де тут правда..? Такі питання ставить і відповідає на них археолог, доктор історичних наук Микола Бандрівський для "Історичної правди"

 Автентичний експонат за склом музейної вітрини - герб Галичини часів Австро-Угорської монархії

Отож, спершу коротко про герб з левом. Якщо вам кажуть, що він ще з княжих часів Данила і Лева - не вірте, бо жодного зображення лева на гербі Львова з часів короля Данила Романовича та його сина Льва, досі не знайдено. Чи є це ламанням нашого стереотипу про "галицького лева" на гербі Львова, який ніби-то походить ще з княжих часів..? Звісно, що так. У часи цих володарів Львів судячи з усього мав цілком інший герб.

Свого часу професор Ярослав Дашкевич детально дослідивши питання походження львівського герба дійшов висновку, що Львів отримав лева на своєму гербі не раніше початку XIV століття і то - під впливом західноєвропейської геральдики.

Отже який висновок із цього всього можна зробити? Мабуть той, що сьогоднішній герб Львова є продуктом діяльності львівських канцелярій не раніше перших десятиліть чотирнадцятого століття і до львівської геральдики ранішого часу не має жодного відношення. А яким був герб Львова у часи короля Данила чи його сина Льва, ніхто досі не знає бо з тих часів (ХІІІ століття) до нашого часу не дійшло жодної підвісної печатки якими скріплювали документи цих володарів і на яких можна було б очікувати зображення якихось знаків чи символічних фігур.

А, от, як бути з галкою і її зображенням на щиті, яка так само є гербом Галичини? Як всі ми знаємо, саме щит з галкою (чи яким іншим птахом із роду воронячих) є на гербі Австро-Угорської монархії, невід'ємною частиною якої пару століть була наша Галичина. Виходячи з того, що князь Данило Романович мав титул "короля Русі", а не короля Галичини, то можемо припустити, що зображення лева було взято за герб львівськими канцеляріями десь на початку 14 століття для означення виключно "земель Русі".

У той час як титули "король Галичини" та "король Галичини і Лодомерії" Ватикан дав виключно угорським королям (подивіться, приміром, титулатуру короля Коломана в Галичі). Звідси робимо висновок, що у тогочасному міжнародному правовому полі Галичина не розглядалася як частина Русі, а, якийсь час, була автономною одиницею у державі угрів. І, власне тоді - перебуваючи у позаруському середовищі, Галичина й користувалася гербом з галкою на щиті.

Звісно, рюриковичі те опротестовували, з Арпадами точилися часті війни (за той же Галич і Галичину в цілому), але папських булл про надання титулу "король Галичини" неруським володарям, досі Ватикан не скасовував... І тому, свого часу австро-угорська держава анексувавши угорські території, з повним правом включила у свій державний герб галку на щиті, як давній символ Галичини.

А, от тут й постає перед нами чи не найцікавіше, у цьому всьому, питання, а саме: наскільки давнім є символ галки на гербі Галичини, де і коли міг виникнути..?

Резюмую таким чином: як би це несподівано для вас не звучало, але... зверніть увагу на угорську середньовічну мініатюру з Аттілою, якою я супроводжую свій допис. На штандарті, який тримає у лівій руці Аттіла, бачимо таку саму галку і жодної іншої схожої символіки. А тепер пригадаймо собі, з яким пієтетом ставляться нинішні угорці до гунів і їх володаря Аттіли, вважаючи його "прабатьком" свого народу.

Середньовічна угорська мініатюра із зображенням володаря гунів, Аттіли у лівій руці якого штандарт із зображенням галки

Те, що нинішні мадяри не мають жодного відношення до гунів, знають усі, окрім самих мадярів... Сьогодні ота фантомна вісь "гуни-Аттіла-мадяри" є лише історіографічним казусом і не більше. Однак, інша вісь: "гуни і спільноти Українського правобережного лісостепу (пізньоримського часу)" має, все ж, право на існування.

Тут, звісно не викладатиму аргументацію, зверну увагу лише на те, що більше десятиліття тому Ю.Гайда виявив у відділі рукописів Львівської національної бібліотеки ім.Василя Стефаника НАН України, невідоме до того, рукописне повідомлення знаного австрійського краєзнавця й археолога Антоні Шнайдера про ймовірне місцезнаходження "гробу Аттіли" в Північно-Східних Карпатах. Це дев'ятий аркуш у його рукописі "Пам'ятки історії та культури" в якому скорописом, польською, є запис, який в перекладі звучить так:

"Риків, сліди поховання в лазах, так звані Гробище до Глинського Кута і Гробище Ватащини. Мав то бути гріб Аттіли. Тоді долиною Ільника була колись дорога до Угорщини" (відділ рукописів ЛННБ ім.В.Стефаника, №9 (ОН)2718).

На сьогоднішній день в Українських Карпатах відомо два села з однаковою назвою: Риків, один з яких у Сколівському районі, інший – у Турківському. Отож, про який саме Риків згадував Антоні Шнайдер у цитованому рукописі? З огляду на те, що поряд з Риковом Антоні Шнайдер згадує ще два села – Вовче і Нижнє Висоцьке то мова у рукописі може йти лише про село Риків, що у сьогоднішньому Турківському районі.

Це припущення підтверджується також й згадкою Антоні Шнайдера (при описі Рикова) так званого Гринського Кута "на риківських гробищах", а про урочище "Ватащина" мовиться як про місце гробу самого Аттіли. І, ще одна немаловажна деталь на яку вперше звернули увагу у своїй праці Ю.Гайда і В.Шуптар: Антоні Шнайдер спеціально підкреслює, що саме Ільницькою Долиною (тобто вздовж русла річки Ільничок яку нині називають також Завадка) пролягав транскарпатський шлях на Угри.

З метою перевірити подані Антоні Шнайдером відомості, 13 серпня мною (за участі Михайла Яворського і Олександра Писанчина) була проведена розвідка на місці безпосередньо в Рикові та його околицях, з метою співставити розміщення згаданих Антоні Шнайдером урочищ з реально існуючими на сьогодні, тамтешніми топонімами і прозондувати особливості теперішнього розташування русла ріки Завадки.

З численних більш і менш достовірних письмових джерел знаємо, що поховання Аттіли було здійснено на дні русла ріки, для чого перед тим воду відвели. А після його захоронення, воду знову впустили у старе русло.

Цей обряд знаходить прямі паралелі з прийомом поховання сорокалітнього готського можновладця Аларіха І, якого пів століттям раніше (у 410 році) на його 28-му році правління, поховали біля міста Консенсії (суч. Козенца) на дні ріки Бузент (сьогодні Бусенто, в Калабрії) відвівши перед тим в аналогічний спосіб її води.

В процесі обстеження місцевості вздовж русла швидкоплинної і широкої ріки Завадки в Рикові, мені вдалося виділити два найбільш перспективних місця для пошуків. Зокрема на місцевому рельєфі у верхній течії ріки Завадки, злокалізовано дві місцевості найбільш придатні для короткочасного скинення вод за іншим маршрутом.

Надіюся, що розпочаті розвідувальні роботи в Рикові вже незабаром проллють світло на одне з доволі інтригуючих питань археології пізньоримського часу, а саме: ймовірне місце захоронення одного з найбільш могутніх володарів Європи від однієї згадки про якого тремтів увесь пізньоантичний світ…

... Отже, історія із появою галки на щиті Галичини, у зв'язку з ймовірним місцем захороненням Атілли у Сколівських Бескидах, може отримати несподіване продовження. І, гадаю, що уся ця історія із гіпотетичною участю гунських спільнот у давній історії Галичини, тільки-но почала виходити із тіні минулого...

Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Закиди "а чого не підготувалися до ударів по об'єктах розміром із єгипетську піраміду" виглядають демагогією, - Фурса

субота, 13 квітень 2024, 0:30

"Нова зрада. Обіцяли захистити енергетику, а не змогли. Когось на кол. Спалити відьму", - пише інвестиційний банкір Сергій Фурса на своїй сторінці у соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:. "От мені цікаво: ті люди, що так кричат...

Ми не наближаємося до корейського сценарію. Навіть за цей сценарій ще доведеться поборотись, - Віктор Андрусів

субота, 13 квітень 2024, 0:15

"Путін спробував смак успіхів. Він став багато виходити на публіку, виглядає впевненим у собі. Зовсім не той Путін, який був опущеним у 22 році й уникав публічності. І в нього багато причин для піднесеного духу", - пише політолог Віктор Андрусів у своє...