Головний нічний жах Сталіна: 135 років від народження архітектора українського спротиву Євгена Коновальця

Зміст

1.Син вчителів із Зашкова

2.Маківка, полон і революція

3.Між Скоропадським та Директорією: політичні шахи полковника

4.Еміграція та філософія нової боротьби

5.Людина, яка створила ОУН

6.Цукерки зі смаком бомби

7.Від радянських міфів до нового розуміння

Полковник Армії УНР, командир Січових стрільців, засновник Української військової організації та перший голова ОУН, він став символом покоління, яке після поразки Української революції не змирилося з втратою державності. Його життя припало на епоху розпаду імперій, світових воєн і революцій, а його смерть стала результатом спеціальної операції радянських спецслужб, яку особисто ініціював Йосип Сталін. Більше про його життя, розповість Еспресо.

Син вчителів із Зашкова

Музей Євгена Коновальця в селі Зашків, фото: Вікіпедія

Євген Коновалець народився 14 червня 1891 року в невеликому селі Зашків неподалік Львова – на той час це була Австро-Угорська імперія. Сім'я була типово інтелігентська за галицькими мірками: батько Михайло вчителював у місцевій школі і згодом став її директором, мати Марія Сорока навчала дівчат шиття, плетіння і першої медичної допомоги. Дідусь Коновальця був священником. Загалом у родині панувала атмосфера освіти, громадської активності та українського патріотизму.

На початку ХХ століття Галичина була одним із центрів українського національного життя, а Львів справжнім українським П'ємонтом. Саме тут формувалося покоління молодих людей, які дедалі частіше говорили не лише про культурні права, а й про власну державу.

У 1901 році Коновалець вступив до престижної Академічної гімназії у Львові. Там він здобував не лише знання, але й нові звʼязки та формував характер: у гімназії Євген захопився спортом, брав участь у змаганнях з бігу, і один із засновників українського спортивного руху Іван Боберський нібито пророкував йому "велике майбутнє атлета-націоналіста". Вже тоді за ним тяглася репутація людини, яка не сидить на місці.

У червні 1909 року він вступив на факультет права і політичних знань Львівського університету. Але академічна кар'єра Коновальця мало цікавила – в університеті він мав вільне відвідування і більшість часу витрачав на громадську роботу: просвітницькі заходи у Зашкові й навколишніх селах, товариство "Просвіта", студентські збори. Серед молодих галицьких інтелектуалів того часу ходили в моді курси Михайла Грушевського з української історії – нова, свідомо сформована національна нарація, яка протиставлялася і польській версії, і російській. Коновалець був серед тих, хто їх слухав і вбирав нове розуміння свого минулого.

З 1913 року він став головним доповідачем від студентства на тему відкриття українського університету у Львові. Польська адміністрація блокувала цю ідею роками – українські студенти відповідали демонстраціями, акціями, у яких Коновалець брав активну участь. Він вирізнявся тим, що умів і виступати, і організовувати.

Маківка, полон і революція

Євген Коновалець з батьком на початку війни і Коновалець за чотири роки війни, фото: Вікіпедія

Як і для мільйонів молодих європейців, Перша світова війна стала для Коновальця точкою неповернення. Коли в серпні 1914 року вибухнула Велика війна, Коновалець спробував вступити добровольцем до Легіону Українських Січових Стрільців – того романтичного, військового формування, створеного з галицької молоді. Але австрійська бюрократія вирішила інакше: його мобілізували до 19-го піхотного полку Крайової оборони ("ландверу") "Львів".

Ця частина опинилася в центрі одного з найбільш символічних епізодів Першої світової на Карпатському фронті – боїв за гору Маківку навесні 1915 року. Там, серед скель, снігу і кулеметного вогню, де воювали австрійські й російські війська, Коновалець потрапив у полон.

Спочатку був табір у Чорному Яру над Волгою, потім – Царицин (нині Волгоград). Там Коновалець провів майже два роки. Але навіть у неволі він лишався собою. У таборі Євген зустрів однодумців – наддніпрянців та галичан, серед яких був і його майбутній найближчий соратник Андрій Мельник. Разом вони дискутували про майбутнє, шукали причини слабкості українського руху та дійшли висновку: коли імперії впадуть, Україні знадобиться справжня, залізна армія. Вони розгорнули широку національну агітацію серед полонених українців, готуючи кадри для майбутньої революції.

Лютнева революція 1917 року в Росії відкрила нові можливості.

Коли у 1917 році в Російській імперії спалахнула революція, Коновалець із побратимами тікає з полону і дістається Києва. Стан тогочасної Центральної Ради під керівництвом Грушевського та Винниченка його шокував: лідери УНР вірили у "соціалістичне братерство" та демілітаризацію, вважаючи, що регулярна армія Україні не потрібна, а захищати країну має "народна міліція".

Коновалець розумів цю наївність як смертельну загрозу. Разом із товаришами він береться за формування Галицько-Буковинського куреня Січових Стрільців. Створена ним військова частина швидко розрослася до полку, а згодом – корпусу, ставши найнадійнішою, дисциплінованою та боєздатною структурою тогочасної УНР.

Саме Січові Стрільці взимку 1918 року придушили більшовицьке повстання на заводі "Арсенал" у Києві та стримували наступ муравйовських орд, даючи змогу уряду УНР підписати Берестейський мир і отримати міжнародне визнання.

Між Скоропадським та Директорією: політичні шахи полковника

Євген Коновалець із Січовими Стрільцями. Шепетівка.1919, фото: Вікіпедія

Стосунки Коновальця з владою ніколи не були простими. Коли за підтримки німецьких багнетів владу до своїх рук прибрав Павло Скоропадський і проголосив себе гетьманом, Січових Стрільців спочатку було розформовано. Проте Коновалець виявив неабиякий дипломатичний хист, адже влітку 1918 року домігся від гетьмана дозволу на відновлення частини у Білій Церкві.

Проте восени 1918 року, коли Німецька імперія впала, а Скоропадський оголосив грамоту про федерацію з майбутньою небільшовицькою Росією – це був кінець стосунків двох українських діячів. Бо для Коновальця це стало червоною лінією. Він підтримав повстання Директорії під проводом Симона Петлюри. У цей період авторитет полковника Коновальця зріс настільки, що з ним рахувалися всі ключові фігури держави. Петлюра регулярно радився з Євгеном, і рішення Коновальця часто визначали хід воєнних та політичних кампаній.

Але попри відвагу стрільців, через внутрішні чвари, брак зброї та епідемію тифу, українські визвольні змагання зазнали поразки. Армія опинилася в "трикутнику смерті", а сам Коновалець після ліквідації фронту потрапив у польський табір для інтернованих у Луцьку. Велика мета – Українська держава – була втрачена, але це не зупинило Коновальця.

Еміграція та філософія нової боротьби

Коновалець з друзями та родиною, фото: Вікіпедія

Поразка у війні не зламала Коновальця – вона змусила його змінити стратегію. Зрозумівши, що у відкритому бою проти кількох окупантів (радянської Росії, Польщі) вистояти на той момент не вдасться, він розпочав пошук нової філософії боротьби.

Весна 1920-го: Коновалець виїжджає до Чехословаччини. Починається довгий, майже двадцятирічний період еміграції – Прага, Відень, Берлін, Женева, Рим. Він не здавався, формував новий метод боротьби в нових умовах.

У серпні 1920 року за безпосередньої участі Коновальця було засновано Українську військову організацію (УВО) – підпільну структуру, яка мала вести конспіративну боротьбу на окупованих українських землях і пропагандистську роботу за кордоном. Коновалець очолив її.

У 1922 році він одружився у Львові з Ольгою Федак – донькою відомого адвоката. Але залишитись у місті не вдалося, бо польська влада не збиралася терпіти поряд з собою голову підпільної організації, і невдовзі подружжя назавжди покинуло Львів.

Роки еміграції Коновальця – це постійні переїзди, конспіративні зустрічі, переговори. Коновалець опинився винятковим дипломатом і організатором: він налагодив контакти з Лігою Націй, британськими та іспанськими політичними колами, Литвою, Японією, Німеччиною. Він розумів, що боротьба за Україну потребує сильних союзників у великій грі великих держав.

Людина, яка створила ОУН

фото: Історична Правда

У листопаді 1927 року на нараді УВО було ухвалено рішення про об'єднання всіх українських націоналістичних сил в єдину організацію. Це зайняло ще майже два роки переговорів, узгоджень, компромісів між різними течіями еміграції.

28 січня – 3 лютого 1929 року у Відні відбувся Перший конгрес українських націоналістів. Головою Проводу новоствореної Організації українських націоналістів (ОУН) обрали Євгена Коновальця. На конгресі він виголосив слова, які стали маніфестом цілого покоління:

"У великій світовій драмі наших днів ми маємо до вибору: або бути творцями, або жертвами історії".

ОУН під його керівництвом поширила свої осередки по всій Галичині, в підрадянській Україні, в діаспорі – Канаді, США, Франції, Бельгії, навіть Маньчжурії. Коновалець будував те, чого до нього в українській політиці не існувало: транснаціональну структуру з єдиним центром керівництва і загальною стратегічною метою. Фактично – підпільні інституції для держави, якої ще не було.

Радянські спецслужби спостерігали за цим уважно. І дедалі занепокоєніше.

Цукерки зі смаком бомби

23 травня 1938 року. Роттердам, вулиця Колсінгел. Ранок був дощовий, але до полудня погода прояснилася.

Павло Судоплатов – агент НКВС, який роками вибудовував "легенду" і довіру Коновальця – зайшов до ресторану готелю "Атланта" і сів навпроти нього. Їх розмова тривала вісім хвилин. Судоплатов поклав на стіл коробку шоколадних цукерок, оформлену в українському народному стилі. Це був подарунок нібито від своїх. Судоплатов послався на поспіх, попрощався і пішов. Вибуховий механізм уже був активований і мав спрацювати за пів години.

О 12:16 – три хвилини після того, як Коновалець вийшов із ресторану і прямував до свого готелю, у місті прогримів потужний вибух. Перехожий, який розглядав афіші кінотеатру "Люмʼєр", впав замертво. При ньому знайшли паспорт на ім'я Йозефа Новака і візитку готелю "Централь". Слідство встановило: Новак – це і був Коновалець.

Судоплатов через Францію і Іспанію повернувся до СРСР, де отримав орден Червоного Прапора і блискучу кар'єру. Згодом стало відомо, що Сталін особисто у листопаді 1937 року поставив завдання "нейтралізувати" провід ОУН.

Коновальця поховали 28 травня 1938 року на роттердамському цвинтарі "Кросвейк". Цікаво, що поховання відбулося коштом литовського консульства, бо він тримав литовський паспорт.

Від радянських міфів до нового розуміння

1-а Київська сотня ім. Євгена Коновальця добровольчого батальйону ОУН та Пам'ятна монета НБУ, фото: Вікіпедія

Після вбивства радянська пропаганда зробила своє: десятиліттями Коновалець фігурував у підручниках і газетах виключно як "фашистський прислужник" і "ворог трудового народу". Цю складну постать замінив простий плакатний ворог. Поляки, зі свого боку, схильні були бачити в ньому насамперед голову організації, яка вела антипольську підпільну боротьбу в Галичині, не заглиблюючись у контекст постаті Коновальця для українців.

Але ці обидва образи однобокі і пропагандистські. Коновалець діяв у конкретній епосі – добі, коли після розвалу трьох імперій народи Центральної та Східної Європи одночасно намагалися збудувати свої держави, і ця боротьба була загальною, жорсткою і часто трагічною. Він пройшов через поразку, яка могла знищити будь-якого іншого, і замість зламатися – переосмислив форму боротьби.

Сьогодні, коли Україна знову веде війну за свою незалежність, інтерес до діячів визвольного руху ХХ століття значно зріс. Для багатьох українців Коновалець є не лише засновником ОУН чи командиром Січових стрільців, а насамперед представником покоління, яке після поразки не капітулювало, а боролося попри всі складності часу.

До того ж, сучасні Збройні Сили України, створюючи професійний сержантський корпус та боєздатні бригади, прямо наслідують принципи дисципліни та вишколу Січових Стрільців, які формував полковник Коновалець.

Все більше українців та й у світі теж відкривають Коновальця не як міфічного персонажа з радянських агіток, а як глибокого аналітика, блискучого дипломата і військового менеджера, чия боротьба заклала фундамент і для найважливішого - Акту проголошення Незалежності 1991 року.

Його гасло: "У вогні перетоплюється залізо в сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю" – як ніколи актуальне.

Джерело