"Як багато дипломатичних ударів має перенести український президент, перш ніж усвідомить, що його ідеї були поганими?" - аналітик

"Президент Трамп здається рішуче налаштованим пробачити своєму російському колезі Володимиру Путіну вторгнення в Україну. На жаль, зовнішньополітичні невдачі нових українських лідерів не покращують ситуацію", - пише Максим Еріставі у своїй статті, передають Патріоти України, та продовжує:

"Напередодні цього року, на хвилі сподівань та оптимізму, українці обрали президентом Володимира Зеленського. Багато хто за кордоном також виразив стриманий оптимізм: у часи, коли демократії у світі ведеться нелегко, перемога прогресивного антиістеблішментського руху в Україні бадьорить. Пройшло три місяці після інавгурації, а ентузіазм всередині країни нікуди не дівся. Втім, спроба Зеленського перезавантажити зовнішню політику України обернулась катастрофою, і сприяє глобальним потугам Путіна реабілітувати самого себе.

По-перше, офіс Зеленського виявився втягнутим у кампанію протрампівських політтехнологів, включаючи особистого адвоката Трампа, юриста Рудольфа Джуліані, що має на меті відкопати щось на колишнього віце-президента Джозефа Байдена, чий син Хантер займався сумнівними інвестиціями в Україні. Команді Зеленського слід було залишатись осторонь від цих скандалів, але натомість вона була втягнута в низку зустрічей між людьми Зеленського і Джуліані, не домігшись таким чином нічого, крім хаосу в зв’язках із громадськістю. Нині колишній мер Нью-Йорка відкрито позує на фото з політичними радниками Зеленського, а Офіс українського президента важко вмовляє Адміністрацію Трампа назначити дату для першого візиту Зеленського у Білий дім.

Недобрим повіяло нині, коли Трамп почав просувати повернення Росії до Великої сімки, клубу провідних індустріально розвинутих країн — навіть попри те, що Москва не подає жодних ознак відмови від контролю над анексованим українським Кримом, російські війська досі займаються окупацією іншої території України, а понад 100 українських політв'язнів утримуються у Росії.

Не надто пощастило Зеленському і в Західній Європі. На своїй недавній зустрічі з Путіним французький президент Еммануель Макрон описав війну на сході України як «подразник», що вражає, коли йдеться про російське військове вторгнення, що забрало понад 13 тисяч життів. Зближення Макрона з Путіним виглядає особливо тривожним після кількох місяців публічного бромансу між українським та французьким президентами. Особиста дипломатія Зеленського не зробила з Макрона союзника. Замість цього французький президент обіцяє «знову поєднати Росію і Європу разом», а недавно обговорював долю України з Путіним без присутності жодного українського чиновника.

Під час ще одного прояву особистої дипломатії, першій зустрічі Зеленського з німецьким канцлером Ангелою Меркель у Берліні цього червня, Німеччину не вдалось відмовити від провідної ролі в просуванні Росії назад до ПАРЄ, ключового європейського міжпарламентського органу. Цей крок означив важливий прецедент: Росію вперше повернули до міжнародної організації без будь-яких поступок у питанні агресії проти України. (Німці також проігнорували благання України припинити будівництво газопроводу Північний потік-2, який українці розглядають як такий, що підриває їхні договірні позиції по відношенню до Москви.)

Насамкінець, зусилля Зеленського перевантажити відносини з Путіним також заледве принесли результати. Невдовзі після приходу в офіс, Зеленський вирішив розпочати стратегію прямої телефонної дипломатії з Путіним. Міжнародні союзники України застерігали його проти такого кроку, мовляв, це може поставити під загрозу зусилля Заходу з ведення переговорів про мир. Та Зеленський все ж пішов уперед — і його перша спроба організувати обмін російських та українських в’язнів зазнала краху.

Щоб взяти верх над Росією, Україні необхідні розумні, креативні та габаритні зовнішньополітичні кроки, а не аматорська особиста дипломатія. Протягом останніх п’яти років Україна здійснила відмінну роботу з побудови своєї міжнародної позиції. Та зараз Зеленський відсунув убік найбільш умілих українських дипломатів з вірою у те, що натомість може покладатись на свою потужну харизму.

Як багато дипломатичних ударів має перенести український президент перш ніж усвідомити, що це була погана ідея, невідомо. Та все ще є час виправити безлад.

По-перше, замість ігнорувати ключові дипломатичні таланти, новим українським лідерам слід підтримати їх, посиливши свої найбільш важливі місії в Берліні, Брюсселі, Парижі та Вашингтоні. По-друге, Зеленському варто пощадити український дипломатичний корпус від свого реформістського завзяття — успіх дипломатії залежить від послідовності. Більше того, Україні необхідно підвищити своїх топових жінок-дипломатів і назначати когось з них на посаду міністра закордонних справ, що стало би хорошим способом протидії винятково патріархальній культурі російської дипломатії. По-третє, Україна має бути сміливою у перевантаженні зовнішньої політики в регіоні та ближче працювати з дипломатами, які представляють демократії. Такі кроки можуть включати проведення регулярних самітів із союзниками України та створення спільних «ситуативних кімнат» з країнами, які притримуються аналогічних позицій, аби координувати свої відповіді агресивній політиці Кремля.

Звісно, ми не можемо все скидати на президента та його погані політичні опції. Кремль роками інвестував у проросійських політиків на Заході, потай здійснюючи вплив на публічні дебати та підриваючи прогресивні цінності в інших демократіях. Нинішнє невезіння глобальних лідерів у захисті ліберального міжнародного порядку поглиблює проблему.

Якщо ви сусід Росії, ви не можете дозволити собі слабкості в зовнішній політиці. Якщо виживання вашої держави залежить від сильної міжнародної солідарності, тоді навіть один-єдиний хибний зовнішньополітичний крок може виявитись завеликим".