Які перспективи "часткової мобілізації" в РФ, і де прорахувались Кремль та Путін

Рішення Путіна оголосити "часткову мобілізацію" в РФ викликало певний переполох та ажіотаж не тільки в Україні, але й у наших західних союзників. Бо кожен із партнерів України намагається по-своєму оцінки наслідки дій Кремля.

До прикладу, автори польського порталу Defence24 видали доволі розлогу публікацію, щоб нагадати своїй аудиторії про систему мобілізаційного розгортання війська, яка мала місце спочатку за часів СРСР, а уже потім – за часів путінської РФ. Висновок з неї – Путін ще до 24 лютого 2022 року втратив усі ресурси, щоб зараз провести "мобілізацію по-радянськи".

Якщо коротко, зміст цієї публікації можна викласти. За часів Радянського Союзу в системі мобілізаційного розгортання існувало три градації: 1) війська на території країн "Варшавського договору" мали перебувати в постійній бойовій готовності; 2) частини Радянської Армії, розквартировані на території Балтії, Білорусі, України, Молдови та європейської частини Росії мобілізаційна готовність мала складати 1-2 доби; 3) а от для військ за Уралом або в Центральній Азії мобілізаційна готовність мала складати до 20 діб.

У випадку "великої війни" Радянський Союз не збирався проводити мобілізацію людей "в нікуди", відмобілізований контингент мав "вливатись" або в склад навчальних полків, або в склад "кадрованих частин" (прототип "баз зберігання" сучасної армії РФ). В свою чергу, для охорони такої інфраструктури мали формуватись "дивізії охорони тилу", що по суті нагадують сучасну тероборону.

Окремо поставимо акцент: у випадку "великої війни" СРСР техніку своїх "кадрованих дивізій" збирався використовувати саме для розгортання нових з’єднань, а не для поповнення втрат у кадрових частин. Щоб поповнювати втрати саме кадрових частин, зокрема для ремонту техніки, Радянський Союз розгортав інфраструктуру на території країн "Варшавського договору".

Коли СРСР розвалився, левова частка інфраструктури "кадрованих дивізій" залишилась саме на території Росії, і саме Кремль став "щасливим власником" міфологізованого спадку в "10 тисяч танків" та "10 тисяч бронемашин" на складах зберігання.

Але що робити з цим спадком, РФ не дуже розуміла. Бо грошей в бюджеті були тільки на "кадрові" частини армії РФ. Відповідно, "кадровані дивізії" перетворились на "бази зберігання", гроші та кадри для яких виділялись за остаточним принципом. В кращому випадку ці "кадри" просто не стежили за станом ввіреної техніки, а в найбільш поширеніших випадка – розкрадали "броню" на дефіцитні комплектуючі, а виручені гроші пропивали.

Тому так і вийшло – "на папері" Кремль мав порядка 40 баз зберігання із міфічними "10 тисяч танків", і ситуація виглядала так, що будь-які втрати армії РФ можна покрити за рахунок резервів без особливого напруження. А в реальності ці "бази зберігання" виявились "кладовищем брухту", де в корпусах танків проростають дерева. А після успішного контрнаступу ЗСУ на Харківщини знімати зі зберігання доводиться буквально останнє, дефіцитні Т-90. І це при тому, що втрати військ РФ у пошкодженій техніці настільки високі, що напівмертвий "Уралвангонзавод" довелось переводити на роботу в 3 зміни.

Більш того - оглядач групи "Інформаційний спротив" Костянтин Машовець зазначає, що РФ здатна підготувати максимум 60-70 тисяч мобілізованих за один цикл підготовки. І при тому лишається питання, як набране "гарматне м’ясо" озброювати, бо 67% ОВТ уже розконсервовано, а потреби "кадрових" частин армії РФ у техніці та озброєнні сягають 40% від штату.

Якщо Кремль справді збирався "воювати по-радянськи", то мав оголосити свою "часткову мобілізацію" ще 24 лютого 2022 року. Дорогоцінний час уже втрачено, і це – найголовніший прорахунок режиму Путіна у війні на даний момент.

Джерело