"Якщо коронавірус добереться до України, то нам гаплик", - Зоя Казанжи

"Мій чоловік каже: якщо коронавірус добереться до України, то нам гаплик. Якщо навіть Китай, маючи гроші, ресурси і нестямно працьовитий та слухняний народ, ледве справляється, то наша перспектива справитися з цією пошестю, просто нульова", - пише громадський діяч та письменниця Зоя Казанжи на своїй сторінці у соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"З Уханю практично всі країни вивезли своїх громадян. Всі, окрім України. Хоча урядовці - від прем'єр-міністра і до міністерки МОЗ, — запевнили, що штаб створено, і літак вже майже летить.

Але поки що ніхто і нікуди не летить. І частина громадян дуже з цього тішиться: хто їх, мовляв, до Уханю відправляв? Ото нехай там сидять і не повертаються нас заражати.

А я от думаю про туберкульоз. В середньому в Україні щомісячно реєструють понад 2 тисячі випадків захворювання на туберкульоз. Наша країна — серед лідерів у світі з поширення цієї хвороби. Кожного року у нас вмирають 4 тисячі людей від туберкульозу. Приблизно — 11 кожного дня. Уявили собі масштаби?

У нас епідемія оголошена ще в 1995 році і вона й досі не подолана. Одна із причин — пізно виявляють хворобу, бо ж у нас не прийнято ходити до лікарів, в масі своїй людям невідомі симптоми, і ми дуже любимо самолікування.

Ще у нас погане харчування. Величезна кількість людей справді погано харчується. Недаремно кажуть, що туберкульоз — хвороба бідних.

Ну і низька культура населення — вважається за героїзм ходити на роботу хворим, з температурою і кашлем. Вважають можливим з симптомами захворювання іти в кіно, наприклад. Чи вести дитину на новорічне свято. А ще, як не сумно це відзначати, не всі пам’ятають про необхідність мити руки.

Все це разом і не дає можливості забути про епідемію туберкульозу. Коронавірус — страшно, звісно. Але туберкульоз давно поруч. І кожного разу, замовляючи собі їжу в кафе чи ресторані, я не можу позбавитися думки, що хтось із кухарів просто купив собі медичну довідку".