"Єдина зовнішня аудиторія, на яку успішно працювали українці в Україні після 1991-го, - питомо російська", - Андрій Кокотюха

"Зовсім недавно канадський парламент струснув скандал, мимовільною причиною якою став 98-річний Ярослав Гунька. Спікер Ентоні Рота назвав героєм українця, який під час Другої світової війни служив у німецькій дивізії СС Галичина. Але, повторюся, це трапилося не навмисно, мимоволі - й водночас, на жаль, подібне ще буде. І головне — вже було не раз. Не завжди скандал політичний, не завжди скандал — взагалі тягне на скандал. Часто лише конфузія, проте від розуміння цього легше не робиться", - пише український письменник Андрій Кокотюха у своєму блозі, передають Патріоти України, та продовжує:

"Вперше подібне сталося у лютому 1994-го року, в норвезькому Лілегаммері на XVII Олімпіаді. 16-річна українка, точніше — для розуміння контексту це важливо! — громадянка України, фігуристка Оксана Баюл виборює перше місце і перше золото для українського спорту. Дівчина виступає з травмованою напередодні литкою й забитою спиною, про що ніхто не знає. Час отримати заслужену нагороду — але процес затримується на 45 хвилин. Чого чекає стадіон, чого чекають глядачі перед телеекранами? Гімну України, саме під його супровід переможицю мали нагородити, такі правила. А в фонотеці Гімну України не виявилося.

Ще раз: незалежність проголошена 24 серпня 1991 року. Станом на початок січня 1992-го нашу державу визнає переважна більшість країн світу. Однією з останніх — наприкінці лютого того ж року, — дипломатичні відносини з Україною налагоджує Фінляндія. Тобто, на момент, коли треба було лише натиснути кнопку й ввімкнути Гімн України, наша держава рівно два роки, як мала своє місце на політичній карті світу. З чітко узгодженим державним кордоном та інститутом громадянства. І все одно лишилася, як бачимо, terra incognita — невідомою, незвіданою землею, такою собі незрозумілою географічною новиною. Яка, виявляється, має свою державну символіку й державний гімн.

Згаданий термін географічна новина запустив у обіг російський радянський поет Володимир Маяковський, написавши у 1929 році Вірші про радянський паспорт. Щоправда, географічною новиною він назвав Польську Республіку. Принаймні, так, з його точки зору, дивляться на польських громадян жандарми з неназваної, типової в його уяві капіталістичної буржуазної країни. При цьому Маяковський не знав або не хотів знати: на той момент Польська Республіка вже десять років, як відродила втрачену наприкінці XVIII століття державність. І не мала суб`єктності хіба в очах Сталіна й Гітлера. Які ще за десять років її розшматують.

Українська ж проблема — в тому, що Польська Республіка постала з попелу в горнилі воєн 1918−1920 років, а Українська Народна Республіка в тому ж вогні згоріла після п`яти років збройної боротьби. Хоча й була визнана, проте від УНР відвернулися, дозволивши розподіл більшої частини територій між радянською Росією та Польщею.

Тому велика незалежна держава, яка виникла на карті світу в серпні 1991 року, все одно лишалася й, на жаль, досі лишається в тому ж статусі, в якому поет — комуніст Маяковський колись побачив Польщу. Географічна новина, яку Захід волів сприймати або інакшою версією Росії, або — після 2014 року, — бунтівною російською провінцією, або — після масштабного російського військового вторгнення, — проблемною бідною країною, котра постійно чогось вимагає замість виконувати цілком справедливі рекомендації та йти на конструктивний діалог із партнерами.

Аби розібратися, чому, наприклад, Ярослав Гунька замолоду пішов не в Червону армію, а в німецьку дивізію, треба вести системну й потужну інформаційно-просвітницьку роботу. Не вчора починати й не від завтра. Процес запізнився рівно на тридцять два роки. Власне, єдина зовнішня аудиторія, на яку успішно працювали українці в Україні весь цей час — питомо російська. Протягом 1990-х справді були досить успішні спроби втримати власний інформаційний, політичний та культурний простір. Та потім зайшла Росія з бездонним мішком грошей — і музику почав замовляти той, хто за неї платив. І українці в Україні за російські гроші справді працювали на російську багатомільйонну аудиторію, розчинившись в ній та реально втративши суб`єктність. За 14 років, від 2000 до 2014-того так розчинилися в російському, що нас просто перестали розрізняти й впізнавати.

Тому якщо українець Гунька для Росії ворог — з нього в улюблений росіянами гібридний спосіб зроблять ворога й в очах демократичного світу. Протистояти подібним процесам неможливо. Що й визнав нинішній директор Українського інституту Національної пам`яті Антон Дробович, назвавши причину: відсутність коштів на подібну роботу.

І так практично по всіх напрямках. Український дипломат Володимир Огризко не сказав нічого нового, повідомивши: чимало європейських політиків та політичних структур фінансово живляться з російських джерел. Лояльність до себе спершу царська Росія, потім — СРСР, і ось тепер — Російська Федерація щедро оплачували, оплачують і оплачувати будуть. У нашого агресивного сусіди ще з часів царя Петра Першого були гроші на підкуп впливових європейців. А від другої половини ХІХ століття Росія почала й потужну культурну дипломатію. Теж підкріплену дзвінкою золотою монетою.

Україна вже тридцять два роки перебуває в дещо дивному становищі. У нас дуже люблять говорити й писати про всесвітньо відомих діячів політики, економіки, культури тощо, які народилися в Україні в різний час та активно сприяли позитивному розвитку інших країн. Наприклад, російська іменита аристократія — це розкозачена українська шляхта. Або — мисливець за нацистами Симон Визенталь родом із Тернопільщини. Чи ось популярне: ікона поп-арту Енді Ворол — наш земляк із Закарпаття, французьким мім Марсель Марсо та голівудський актор Сільвестр Сталлоне мають одеське коріння, а зірками канадського хокею є етнічні українці, серед яких Вейн Грецькі й Террі Савчук.

Але суб`єктність у подібний спосіб не набувається, так це не працює. Замість вишукувати українське коріння в тих, хто здобув вплив у своїй царині й став знаковою персоною за межами України та без її допомоги, краще багато, активно, компетентно, професійно говорити про свою країну тут і тепер. Варто процитувати журналістку Зою Казанжи, яка говорить про необхідність для України бути присутньою на всіх інформаційних майданчиках. При цьому обмовляється: Росія просуває свій порядок денний, маючи на це фактично необмежений фінансовий ресурс.

Перебити його власними грошима Україна не може, навіть якби дуже захотіла. Але розповідати світові про себе засобами різних дипломатій, від політичної до культурної, ще можливо. Аби історія не зробила кільце й знову не прийшла до тієї точки, звідки все почалося: в потрібний момент, момент нашої локальної чи глобальної перемоги, не виявиться під рукою українського Гімну".

Джерело: НВ
Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Уроки з Конгресу

неділя, 21 квітень 2024, 4:08

Пізнє, але критично важливе рішення Палати представників Конгресу означає, що тисячі і тисячі найкращих синів і дочок України залишаться живі, а загарбницькі плани путіна підуть прахом. . Подумайте над цим, поки Україна видихнула з полегшенням.

Це вперше! Як вдалося збити ТУ-22М3. Було три ракети. Спрацювала ще радянська розробка - Снєгирьов

неділя, 21 квітень 2024, 3:23

Україна вперше збила дальній стратегічний бомбардувальник ТУ-22М3. Літак вдалося вразити на відстані близько 300 км від України. Тими ж засобами, якими свого часу був збитий А-50. А йдеться про застосування силами оборони України з зенітно-ракетного ко...