Імітація боротьби з Коломойським для Зеленського - не вихід. Потрібен справжній бій - і це буде бій гладіаторів, - Портников

"Навряд чи запровадження санкцій проти Ігоря Коломойського і членів його сім’ї стало для олігарха і українського керівництва громом серед ясного неба. Хмари над Коломойським у Сполучених Штатах збиралися вже дуже давно, саме ця погода і призвела до того, що він став так активно цікавитися українськими справами", - пише оглядач Віталій Портников у своїй статті, передають Патріоти України, та продовжує:

"Звісно, Коломойський завжди був важливим гравцем в українській політиці. Але коли він мав можливість практично постійно перебувати на своїй яхті, жити у Швейцарії та навіть в Ізраїлі, інтерес до України мав “факультативний” характер і був здебільшого фінансовий. Після того, як олігархом зайнялося ФБР, інтерес до України став, можна сказати, “життєвим” — жодного іншого місця, де Коломойський міг би почуватися в безпеці, на планеті просто не залишилося і цієї безпеки не могли гарантувати йому жодні інші паспорти.

Тому помиляються ті, хто вважає, що Ігор Коломойський затіяв свій великий реванш на президентських виборах 2019 виключно через бажання помститися Петру Порошенкові, який позбавив його можливості бути некоронованим монархом майже половини України й націоналізувати “Приват”. Звичайно, помста важлива, а інтерес до неї становить сутність особистості олігарха. Однак важливим тут було й інше: Україна виявилася для Коломойського останнім притулком і йому потрібен був у цій країні президент , який би розумів його інтереси – не лише фінансові, а й життєві.

При цьому зрозуміло, що жодному з діючих політиків Коломойський не довіряв – а ви на його місці стали б? І коли фаворитом виборів глави держави була Юлія Тимошенко, на домовленості з якою він розраховував, Коломойському виявився вигідний телевізійний комік Володимир Зеленський — не лише за спойлера, але і за лідера популістського проєкту, який після президентських виборів заведе свою фракцію в парламент і не дозволить Тимошенко стати повновладним лідером країни й «кинути» олігарха.

І тут Коломойському, здавалося б, неймовірно пощастило. Бо не Тимошенко, а Зеленський, пов’язаний з ним куди значно міцнішими зобов’язаннями й далекий від розуміння політичних законів, на всіх парах помчав до президентського крісла, на каламутній хвилі популізму.

Коломойський міг тріумфувати й тріумфував: варто згадати, скільки тріумфальних інтерв’ю він давав, відзначаючи цю олігархічну перемогу не просто над Порошенком, але над самим здоровим глуздом українських виборців. І Коломойський міг справді почуватися справжнім переможцем: він не просто домігся безпеки в останньому притулку, який залишився йому у світі. Він приватизував цей притулок. Приватизував Україну.

Коломойський не врахував лише одного простого факту. Притулок — бідна країна, самому існуванню якої загрожують імперські амбіції сусіда зі сходу, країни, яка стала останнім притулком для куди більш впливових і багатих, ніж десяток Коломойських, людей. І ці люди не збираються ні перед чим зупинятися, щоб приєднати до свого притулку шматок притулку Коломойського — ну, в цьому він напевно міг переконатися у 2014 році. Так що у його притулку єдиний шанс уціліти — додамо сюди ще й економічну слабкість розграбованої олігархами України – так це розраховувати на підтримку цивілізованого світу. Тобто того самого світу, від якого Коломойський рятується у своєму приватизованому притулку.

Володимир Зеленський, як Коломойський на це і сподівався, міг спершу просто не розуміти цього. Але час йде — і з кожним новим днем перебування в кріслі глави держави у Зеленського з’являється все більше розуміння того, що з ним і з країною відбувається насправді — навіть якщо він і уникає цього розуміння. Ну і, звичайно, Коломойському просто не пощастило з президентськими виборами в Сполучених Штатах. Адміністрація Дональда Трампа, звичайно ж, теж була б зацікавлена в тому, щоб Україна залишалася надійним партнером.

Але вона б сигналізувала якось інакше. А в адміністрації Джозефа Байдена зовсім інший підхід, пов’язаний з розумінням внутрішніх українських політичних процесів. Саме тому рішення про список санкцій навмисно виписано так, що не потребує додаткових коментарів у політичних категоріях. Санкції, які запроваджуються за корупційні дії Коломойського в період його перебування на посаді голови Дніпропетровської ОДА — це солідарність з діями попередньої української влади, яка усунула Коломойського з цієї посади. А нагадування про руйнівну роль Коломойського в сучасний період — це чітка та ясна заява про те, що втручання Коломойського в політику призвело Україну до катастрофи.

Що в цій ситуації робити Коломойському, я навіть не питаю. Зрозуміло що — намагатися утримати контроль над своїм останнім притулком, навіть якщо результатом утримання цього контролю стане руйнування притулку. Тому що альтернативи утриманню цього контролю практично немає — альтернатива лише здатися ФБР.

Я питаю, що в цій ситуації робити Зеленському, саме перебування якого в кріслі президента є результатом тієї самої руйнівної діяльності Коломойського, за яку введені американські санкції. Намагатися не помітити того, що відбувається? Але це — явно не для американців, які побачать, що Зеленський не сприйняв навсправжки їхній сигнал і будуть продовжувати сигналізувати — але так, щоб снаряди лягли вже зовсім поруч з українським президентом.

Намагатися боротися з Коломойським по-справжньому? Але це — ризик нарватися на велику війну з олігархом. Війну, в якій Сполучені Штати обов’язково виграють — на те вони й Сполучені Штати — а ось Зеленський зовсім не обов’язково, він може стати жертвою цієї великої війни.

І це саме та ситуація, в якій реального виходу немає ні в кого. Коломойський зобов’язаний захищатися — на кону його добробут і навіть свобода. Зеленський зобов’язаний нападати, навіть якщо йому не хочеться — на кону все його майбутнє життя, не лише в період перебування на посаді президента, але і після відставки. Якщо Зеленському вдасться здолати або хоча б продемонструвати готовність до реального нападу на Коломойського, він зможе розраховувати на індульгенцію за багато своїх вчинків, скоєних до початку сутички. При цьому “війна нанайських хлопчиків”, імітація боротьби для Зеленського — не вихід. Потрібен справжній бій — і це буде бій гладіаторів.

Шкода лише арену, на якій буде відбуватися ця битва гладіаторів — нашу з вами країну. Але що поробиш, ми самі у 2019 році купили квиток на цей матч і тепер можемо лиш розраховувати, що гладіатори в запалі неминучого зіткнення не зруйнують цю нашу арену".