"Ісламабадська угода": Як Іран переграв Трампа, - Ігор Семиволос

"Reuters повідомив, що Пакистан підготував і передав Ірану та США рамкову угоду. Вона передбачає двоетапний підхід: негайне припинення вогню з відкриттям Ормузької протоки, а потім 15–20 днів на фіналізацію ширшого документа, який умовно називають «Ісламабадська угода», - пише директор Центру Близькосхідних досліджень НАНУ Ігор Семиволос на своїй сторінці в соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"Начальник армії Пакистану фельдмаршал Асім Мунір всю ніч підтримував контакт із віцепрезидентом Венсом, спецпосланцем Віткоффом та міністром закордонних справ Ірану Арагчі.

Тегеран підтвердив отримання пропозиції і повідомив, що розглядає її, але не прийме жодних дедлайнів або тиску. Іран не погодиться відкрити Ормузьку протоку в обмін на «тимчасове» припинення вогню, вважаючи, що США не готові до постійного миру. Фінальна угода, як очікується, включатиме зобов'язання Ірану не розробляти ядерну зброю в обмін на зняття санкцій та розморожування активів.

Це важливий нюанс у формулюванні. Не «відмова від збагачення урану», а рішення «не розробляти ядерну зброю». Це принципово різні речі: відмова від ядерної зброї – це те, що Іран формально декларує і так, а відмова від збагачення – набагато жорсткіша вимога, якої Тегеран категорично не приймав навіть у межах ядерної угоди 2015 року.

Саме на цьому питанні свого часу зламався JCPOA: Іран готовий обмежувати збагачення, але не відмовлятися від нього повністю. Якщо «Ісламабадська угода» вимагатиме повної відмови – Тегеран її не підпише. Це пояснює їхню відповідь: «розглядаємо, але без дедлайнів».

Якщо умови фінального врегулювання справді виявляться м’якшими за довоєнні (що ще не факт, цілком можливо угода зірветься), випливає кілька неприємних висновків:

По-перше, Іран фактично виграв стратегічно, навіть якщо програв тактично. Він витримав удари, продемонстрував здатність закрити Ормуз і виходить із переговорів без капітуляції по ядерному питанню.

По-друге, Трамп отримав катастрофічно дорогу військову операцію (економічні збитки від закриття протоки, ціна на нафту, витрати на кампанію) заради угоди, яку міг підписати дипломатично ще у 2025-му без жодного пострілу.

По-третє, Ізраїль не у виграші: він ініціював ескалацію в розрахунку на знищення іранської ядерної програми, а отримає фіксацію права Ірану на збагачення.

Якщо прибрати конспірологію, найпростіше пояснення полягає в тому, що Трамп хотів швидку, видовищну «перемогу» до внутрішньополітичного дедлайну. Вдарили. Іран закрив Ормуз – відповідь, якої, схоже, не очікували. Нафта злетіла, ринки посипались, союзники в Затоці запанікували. І тепер доводиться погоджуватися на умови, які були доступні без війни.

Це не змова. Це класична некомпетентність у стилі «не подумали на два ходи вперед», якої в історії американської близькосхідної політики достатньо: Ірак 2003, Лівія 2011, Афганістан.

Трамп мислить транзакційно і короткостроково – це імпульсивне рішення без прорахунку наслідків, яке тепер доводиться рятувати пакистанськими посередниками".