Історія гвардійського піхотинця: від строковика у Гостомелі до артилериста під Бахмутом

І це його історія.

— Моє бойове хрещення було в Гостомелі. Наше завдання було відпрацювати по посадковій смузі в районі аеропорту «Антонов» для того, щоб не дати ворогу успішно висаджувати свій десант. Потім були різні завдання. Ми знищували російські колони, які йшли на Київ майже парадним маршем, наносили удари по скупченнях ворога. Тоді роботи було багато, працювали 24 години на добу та не давали ворогу розслабитись.

Під час оборони Києва молодий артилерист лише тільки починав опановувати всі особливості свого фаху на практиці. Набутий досвід став йому в нагоді вже на Донеччині.

— Зараз, на Бахмутському напрямку, мені насправді набагато простіше, бо я вже знаю, як реалізовувати свої навички в різних ситуаціях. Хочеться, звичайно, більше боєприпасів, бо цілей вистачає. Але зате ми навчилися працювати дуже точно та на ураження. Це відрізняє нашу роботу від ворога, вони можуть просто вистрілювали сотні боєприпасів у поле або ліс, а в ціль так і не влучити.

— Зовсім нещодавно знищили російський мінометний розрахунок. Особисто мені подобається те, що гарно взаємодіють розвідка і штаб. Дрони знаходять цілі, штаб дуже швидко їх обробляє й остання справа за нами. З такою звʼязкою можна швидко вражати цілі. Ворога ми реально дратуємо, дуже часто вони намагаються нас подавити. Але сусідні підрозділи нам допомагають і ворожа артилерія замовкає на певний час.

Недарма такі бойові дії називають «війною артилерії». Я думаю, саме та сторона, яка володіє артилерійською перевагою та має висококваліфікованих фахівців, займатиме більш вигідне становище по всій лінії фронту. Хоч у ворога більше заліза — у нас на противагу є відданість цілі, справі та дух наших воїнів.