Історія з законом про кримінальну відповідальність за антисемітизм не є нормальною, - громадський діяч

"Антисемітизм у будь-яких його проявах є злом, яке не може толеруватися у демократичній правовій державі. Але історія з законом про кримінальну відповідальність за антисемітизм не є нормальною", - пише громадський активіст та експерт у мовному питанні Тарас Шамайда на своїй сторінці в соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"Розкладімо цю історію по поличках і розставмо всі крапки над "і".

1. Що написано в цьому законі? Він змінює текст статті 161 Кримінального Кодексу, додаючи в неї два слова: "прояви антисемітизму".

2. Про що 161 стаття Кримінального Кодексу? Вона передбачає кримінальну відповідальність за "порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками". Чітко і грамотно написана стаття. Ініційований депутатом Бужанським і проголосований Верховною Радою закон про цю вставку виглядає з правового погляду нелогічним, оскільки штучно виділяє одну національну групу. Причому у статті, яка покликана захищати рівноправність. Тобто закон порушує як логіку, так і дух цієї статті.

3. Можливо, були вагомі соціально-політичні підстави окремо згадати антисемітизм? Це якесь поширене явище чи велика загроза в нашій країні? Ні, таких підстав не було й нема. Міф про антисемітизм українців є одним із витворів російської пропаганди. Насправді відповідно до авторитетного міжнародного дослідження, рівень антисемітизму в Україні — найнижчий серед 18 країн центрально-східної Європи.

4. Чи треба було президенту підписувати закон? Так, підписання законів відповідно до Конституції — його обов'язок. Проблема не в тому, що президент його підписав, а в тому, що він підписав його через 4 роки (!) після ухвалення. Тоді як Конституція зобов'язує його підписувати закони упродовж 15 днів.

Зеленський, користуючись нездатністю нинішнього складу парламенту відстоювати Конституцію і парламентаризм, запровадив дику практику не підписувати закони місяцями й роками. І мова зараз не про те, подобаються комусь ухвалені закони чи ні. Мова про руйнування президентом правових підвалин держави.

5. Але ж президент має право ветувати закони? Так, має. Але, по-перше, стаття 94 Конституції чітко обмежує це право 15 днями. А, по-друге, вето означає повернення закону в парламент для повторного розгляду, а не його "підвішування" і саботування президентом свого обов'язку. В Конституції прямо написано, що після спливу цих 15 днів "закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений". Тому не лише закон про відповідальність за антисемітизм, а всі закони, які лежать на підписі у президента понад 15 днів, є, відповідно до Конституції, ним уже схваленими і мають бути підписаними. Наприклад, закон про правильний переклад Європейської хартії мов, який нарешті виключає російську з-поміж мов, захищених Хартією, закон про право місцевого самоврядування напряму фінансувати потреби оборони й десятки інших.

Підсумовуючи:

• Вставка в Кримінальний Кодекс про антисемітизм є штучною і нелогічною, але зараз президент зробив єдино можливий законний крок, підписавши цей закон. На практиці в застосуванні 161 статті Кримінального Кодексу навряд чи щось зміниться, адже антисемітизм і так є частковим випадком "порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності".
• Якщо вже у 161 статті окремо згаданий антисемітизм, то, може, логічно було б тепер дописати в цю статтю через кому ще й українофобію? Тим більше, що законодавство (а саме ухвалений у 2023 році закон про деколонізацію) містить чітке визначення поняття українофобії.
• Тягле непідписання президентом багатьох інших законів є грубим порушенням Конституції й взагалі-то тягне на імпічмент (що, звичайно, в нашій ситуації і недоцільно, і нереально, але це не значить, що президент має цим зловживати).

І ще: серед першочергових змін до Конституції після закінчення дії воєнного стану має бути уточнення норм статті 94, щоб позбавити президента можливості безкарно не підписувати закони. Найлогічніше запровадити для таких випадків ту саму процедуру, яка вже прописана в Конституції на випадок не підписання президентом закону про подолання вето: не підписаний вчасно президентом закон набирання чинності як є — з підписом голови Верховної Ради. Але це вже робитиме явно не нинішній склад парламенту".