Карта бойових дій: епічний провал весняного наступу із апогеєм у травні, які перспективи літньої кампанії

Російська весна на українському фронті вийшла провальною, а травень став апогеєм цієї катастрофи для окупантів та свідченням того, що Сили оборони, не тільки врешті знайшли протидію ворожій тактиці, але й накопичили ресурси для власних контрзаходів.

В останній місяць весни росіяни щотижня ставили нові рекорди кількості атак на наші позиції і в підсумку вийшли на цифру в понад 7 тисяч штурмів, що є абсолютним рекордом у війні. І разом з тим все це розбивалось об потужну оборону наших військових. У травні ворог окупував за різними оцінками від 50 до 80 км кв, однак враховуючи деокуповану ЗСУ територію, то максимальні здобутки росіян – це 14 км кв і це найменше з 2023 року.

Хоча аналітики deepstate запевняють, що коли вся інформація про наші успіхи стане публічною, то виявиться, що травень став першим за багато років місяцем, коли ЗСУ звільнили більше української землі, ніж захопили окупанти.

В будь якому разі формула російського провалу виглядає так: за 1 кв кілометр Сили оборони поклали щонайменше 630 росіян, а якщо із кореляцією на звільнені території, то росіяни заплатили ціну в майже 2,5 тисячі вояк. Як наслідок від безсилості на полі бою, вони наростили терор цивільних.

І в цей час речник Путіна «спалив» єдиний діючий для них план перемоги – українці самі повинні здатись і тоді начебто мир настане. Звідки у ставці ворога такі відірвані від реальності тези наочно продемонстрував блогер Роман Шрайк, який співставив карту Оріхівського напрямку російського генштабу і відому карту осінтерського каналу deepstate.

Як бачимо червоною лінією показані рубежі, на яких, за доповідями московських генералів, перебувають їхні війська. Як бачимо реальність абсолютно інша. Наразі невідомо хто, коли і яким чином відкриє очі Путіну на правду, і чи відкриє взагалі. Але реальність може сама його наздогнати і боляче вдарити. От наприклад як наші дрони у Пітері, де він мав виступати на економічному форумі.

Якщо ж глянути на карту Оріхівського фронту, разом із Гуляйпільським, де ще кілька місяців тому ворог нестримно просувався до як до Запоріжжя, так і до Оріхова, то побачимо, що за три місяці в окупантів радше від’ємні результати. Під самим Запоріжжям Сили оборони звільнили Степногірськ, Приморське і продовжують витісняти росіян до Кам’янського. Біля Оріхова Мала Токмачка знищила репутацію непереможної російської зброї.

А в районі Гуляйполя останні вагомі просування загарбники мали ще в січні. Від того часу вони вперлись у нашу ешелоновану оборону по річці Гайчур і не можуть її пробити. Спочатку вони пробували з півночі через Добропілля, але Сили оборони утримали село. Потім із півдня через Мирне і Залізничне, але так і не зуміли вийти за межі цих сіл. В останні дні травня росіяни просунулись на околицях самого Гуляйполя і ще раз окупували село Зелене, де раніше ЗСУ вже проводили вдалі контрзаходи на околицях Верхньої Терси. То ж можна очікувати, що й цього разу окупантів відкинуть на інший берег річки.

Зрештою росіянам складно наступати в перед, коли на сусідній ділянці фронту наші військові два місяці поспіль проводять вдалі локальні контратаки і на доволі широкому фронті у 50 км витісняють ворога з околиць Дніпровщини. У березні- ‘

Травнева кампанія, яка спрямована на схід на Донеччину, ще триває, але вже зараз можемо говорити про звільнення кількох сіл та відкидання росіян до берегів іншої річки – Мокрі Яли. Таким чином, весну ЗСУ закінчують проводячи успішні дії у межиріччі кількох річок на межі Запоріжжя і Донеччини.

Це однозначно негативно вплине на наступальні плани росіян як на Гуляйпільському фронті так і на Донеччині, де вони хочуть якомога швидше захопити Краматорськ і Слов’янськ.

Але по факту всю весну вони витратили на те, щоб вийти з околиць Покровська і Мирнограда, де найбільшим їхнім результатом стала окупація великого села Гришине і просування на 4,5 км. або трохи більше кілометра на місяць. І все. І це при тому, що саме тут концентруються найбільш потужні сили ворога, і саме тут він проводить левову частку своїх штурмів.

Ще однією локацією, на яку росіяни роблять великі ставки є Костянтинівка. Адже міські бої за умов дефіциту піхоти та складнощів для дронів, важко даються для Сил оборони. І справді з кожним тижнем ворог все глибше проникає у місто. Наприкінці травня перших штурмовиків помітили і знищили вже у північно-західних кварталах Костянтинівки. А українські дронарі змушені відходити все далі на північ.

І все ж наразі ворог не контролює жодної вулиці у місті, яке у двічі більше за Покровськ. А отже вся битва переноситься на літній період, коли буде вирішуватися чи наші військові зможуть утримати цю величезну фортецю, яка стримує росіян як від наступу на Добропілля так і на Краматорськ.

Як це не дивно, але там де ворог наступав найменше, він отримав найбільші територіальні здобутки. А це Слов’янський і Краматорський фронт. Ворог наступає широким фронтом у бік агломерації і на окремих ділянках має просування у 6-10 км. Все це є наслідком втрати Сіверська.

Тільки у травні після зміни командування цей фронт вдалося дещо стабілізувати, але все ще не остаточно. Натомість окупанти, бачачи нашу вразливість, вирішили хоча б десь отримати результати, а тому в останні дні суттєво підвищили атакувальні дії в районі Закітного і Калеників, щоб таким чином отримати можливість просуватися вздовж Сіверського Дінця до ближніх підступів Слов’янська. Втім наразі їх спроби є марними.

Врешті на Харківщині, ЗСУ також повністю переграли загарбників та не тільки звільнили Куп’янськ, але й відкинули окупантів на значних територіях вздовж кордону. Як біля Вовчанська, так і Великого Бурлука. І навіть в районі Заоскілля, де росіяни повністю домінують, їхнє просування було мінімальним.

Однією із головних причин провального весняного наступу стало тотальне випалення Силами оборони ворожої логістики. Щомісяця ми не тільки встановлюємо нові рекорди зі знищення автотранспорту, але й грандіозно розширюємо кіл-зону, яка поступово виходить на кордони 1991 року, а також все глибше проникає у Крим. Наступна ціль – це логістика на пляжі на півдні півострова.

У випадку, якщо весняні тенденції продовжуватимуться, то за літо російська окупаційна армія повністю втратить свій наступальний потенціал не тільки на Запоріжжі і Харківщині, але в Донеччині.

Тоді на початку осені і до кінця року для нас відкриється вікно можливостей, які ми обов’язково маємо використати щоб покласти край у цій війні на наших умовах.

Джерело