Але на підсумками літа ворог не виконав жодну із поставлених цілей. Не зробив проривів нашої оборони, не захопив Костянтинівку і не зайшов у жодне інше велике місто.
Загальна площа окупованих територій за 3 місяці становить трохи більше 250 км кв та ще потребує серпневої кореляції. Натомість Сили оборони за найбільш консервативними оцінками за літо звільнили на 100 км кв більше. І це при тому, що ще певна кількість наших контрнаступальних операцій залишається під грифом OPSEC.
У серпні стало відомо про деокупацію майже всієї Дніпровщини, за виключенням одного села. Тут ЗСУ на широкому фронті в 60 км відкинули росіян у глиб Донеччини та Запоріжжя. Взяли під вогневий та максимально наблизились до фізичного перерізання траси Велика Новосілка – Гуляйполе, а також форсували річку Мокрі Яли та по обох її берегах поступово рухаються на південь у напрямку Великої Новосілки.
Водночас попри "зеленку", яка не дозволила виконати план Мадяра – ліквідовувати щомісяця 50 тис. окупантів, російська армія все ж втратила за літо найбільшу кількість військових за всі роки літніх наступів – понад 120 тис. І вже зараз наші офіцери обіцяють, що з настанням осені ця кількість буде стрімко збільшуватися.
Підсумками літа також стали значне нарощування мідлстайкових спроможностей, які дозволяють гальмувати окупантів ще на відстані 50-100 км, повне закриття Азовського і Чорного морів не тільки для військового, але й тіньового флотів, рекордна кількість далекобійних ударів по військових заводах та НПЗ, що створило паливну кризу в Росії. Як вишенька на торті, ЗСУ почали обвалювати і банківських сектор через знищення найбільших маркетплейсів. Росія відповіла терором великих міст та підготовкою до осінньої після виборчої мобілізації. Натомість ми закриємо їм аеропорти в Москві і не тільки.
Є дві проміжні, так би мовити, тактичні причини через які війна не лише продовжується, але й незабаром піде на новий виток ескалації. По-перше тільки війною тепер Путін може пояснити ту розруху в яку перетворюється його федерація. А по-друге він все ще вірить в перемогу. В його паралельній реальності, створеній генералами, російська армія ще минулого року захопила й утримує Куп’янськ, а зараз проривається вглиб Харківщини, вона прорвала всі оборонні лінії на Запоріжжі, вже майже взяла Оріхів і наступає на Запоріжжя, на Донеччині росіяни вже давно зачистили Лиман і Костянтинівку, зайшли в центр Добропілля і стоять в порозі Слов’янська і Краматорська.
Тобто все йде не те щоб за планом, але з великими успіхами і з цієї позиції виглядає так, що Україна от-от впаде. І навіть главі ЦРУ Реткліфу не вдалося достукатися до російського диктатора, щоб відкрити йому очі на реальність. А як він міг, якщо армійці винайшли нову практику наступів – тепер вони захоплюють села навіть не поодинокими штурмовиками із прапором, а з використанням ШІ-технологій просто створюють потрібні переконливі відео.
Що ж відбувається в реальності на фронті. Справді на Донеччині значно зросли загрози, але ворог зумів досягти цього, послабивши інші ділянки фронту, чим одразу скористались Сили оборони. Цікавою є тенденція останньої декади серпня – російська армія посилили наступ на Покровському і Костянтинівському напрямках, але зменшила на інших настільки, що в підсумку кількість наступальних дій ЗСУ виявилась більшою.
Зараз на останні великі міста Донеччини наступає більш як 200 тисячна армія. Приблизно стільки ж Путін зібрав, щоб захопити Київ за 3 дні. До Слов’янська і Краматорська лишилось менше 15 км. Ворог не маючи можливості застосувати звиклу тактику охоплення, пробивається до агломерації в лоб – зі сходу. Наразі два голові вектори наступу на Слов’янськ: спрямовуються на Миколаївку, в якій розташована Слов’янська ТЕС, а також вздовж траси з Бахмуту на Слов’янськ.
Наступ на Миколаївку йде двома флангами – вздовж Сіверського Дінця, де ворог розширив сіру зону аж до Пискунівки – це половина відстані до Миколаївки.
Втім закріплення росіяни тут не мають, а їхнє просування має чи не найменші темпи на всьому напрямку. На відміну від південнішого флангу, де окупанти частково закріпились у нашому укріпрайоні – Рай-Олександрівці, розташованому на панівній висоті, що домінує над Слов’янсько-Краматорською агломерацією. А також значно розширили зону інфільтрації довкола неї. Поодинокі штурмовики через цю зону вже навіть доходять до Миколаївки. І хоча нараз без закріплень, але тенденція надзвичайно загрозлива. Якщо ворогу вдасться її розвинути, то він здобуде позиції з яких зможе наступати на агломерацію.
З півдня росіяни намагаються просуватися вздовж дороги Бахмут-Слов’янськ, а також вздовж каналу Сіверодонецьк-Донбас, який в’ється через всю височину над агломерацією. Значних просувань тут за все літо не було, але у серпні ворог зумів перейти канал на ділянці в 7 км та Краматорському фронті. Тут вони наступають трьома напрямками: з Міньківки на Васютинське, з Привілля на Малинівку та із Федорівки Другої на Заповідне.
Російські штурмовики поступово почали просочуватися у глибину наших позицій. Їх помітили вже на відстані в 7 км від аеродрому Краматорська. Це ще не катастрофа, яку не можливо відвернути, але вже не дзвоник про небезпеку, а удар обухом по голові. Все підсумок не належної реакції на втрату Сіверська. З того часу за 8 місяців ворог пробив половину відстані до Слов’янська і Краматорська.
На сусідньому Покровському напрямку, який вже можна перейменовувати на Добропілький ситуація в серпні теж погіршилась – ворог поступово просуваються до Добропілля із флангів – з півдня та зі сходу. З півдня вони захопили місто Родинське, зайшли в Новоолександрівку та штурмують Мирне. Одночасно вони поступово просуваються вдовж дороги Покровськ-Павлоград. До адмінмежі з Дніпровщиною залишилось 15 км. Зі сходу ворог закріплюються на околицях Білицького, намагаються пробитися до міста через Новий Донбас і Ганнівку.
Втім найбільш небезпечним є їхнє просування між Добропіллям та Костянтинівкою, де вони знову намагаються прорвати нашу захисну лінію в районі Кучеревого Яру, щоб вийти до Дружківки і відрізати оборонців Костянтинівки від логістики. Їхня головна ціль – окупувати Райське. По дорозі до нього російських штурмовиків фіксували вже у Торському і Павлівці.
І все ж вони не мають тут значних проривів, а поодинокі інфільтранти регулярно знищуються. Розвинути наступ на Донеччині як на Добропілля, так і на Краматорськ не дає ситуація в Костянтинівці, в якій окупанти хоча й розповсюдились по всьому місту, але не контролюють його. Сили оборони все ще зберігають стабільний контроль орієнтовно в половині міста, зокрема у східних тапівнічних районах. Однак і на заході та на півдні міста все ще зберегли здатність тримати оборону десятки наших позицій. А тому ворог попри значну перевагу, не може зайти в Костянтинівку ще більшими силами. Тому вони охоплюють Костянтинівку із флангів. Зокрема зі сходу окупанти майже окупували Часів Яр, який тримав оборону понад 2 роки і три місяці. І хоча тут також проривів немає, але Силам оборони поступово доводиться відходити до Костянтинівки.
Втім так довго тривати не може і якщо б залишити все як є, то поступово, але незворотно ми б втратили всю Донеччину. Реакцією головнокомандувача Михайла Драпатого стало призначення двох із найкращих командирів ЗСУ Андрія Білецького та Дениса Прокопенка керувати обороною Донеччини.
Хоча поки немає деталей розподілу управління на ввіреній ділянці, однак якщо глянути на ситуацію суто з точки зору логіки географії, то захист Донеччини Прокопенко і Білецький розділять по Костянтинівці.
Перший корпус "Азов" під командуванням Прокопенка триматиме оборону від Костянтинівки і до стику Донецької, Дніпровської та Запорізької областей в районі Покровського. Відтак він об’єднає свої зусилля із 7 корпусом ДШВ, а також іншими бригадами, які беруть участь у нашому контрнаступі на Олександрівському напрямку.
Натомість 3-тій армійський корпус Білецького, окрім ділянки від Борової і до південних околиць Лиману, додатково візьме під захист Слов’янськ, Краматорськ, Дружківку та східний фланг оборони Костянтинівки. Саме на його плечі лягає відповідальність за підготовку цих міст до оборони. Також змінилися два керівника корпусів. 11 корпус, який тримає оборону перед Слов’янськом очолив Еміль Ішкулов – екскомбриг 80-тки, який свого часу відзначився критикою Олександра Сирського щодо проведення операції на Курщині. Сусідній 19-тий корпус, який обороняє підступи до Краматорська очолив Валерій Скред із 46-ї аеромобільної бригади.
Втім так виглядає, що мова йде не просто про зміну керівництва, але й про глобальну зміну підходу до управління захисними процесами. Як саме наразі не відомо. Цілком ймовірно, що новопризначеним керівникам дали можливість запропонувати власний підхід. Логіка якого полягає у покращенні координації, та скорочення часу від пеленгування цілі до її знищення. Саме тому додатково сюди перекинули ще й підрозділи Сил безпілотних систем Мадяра. Керівництво ЗСУ продемонструвало, що вони готові не просто дати вирішальний бій за Донеччину, але й націлені на перемогу.
Обидва командири мають за спиною успішні оборонні та наступальні операції. Нагадаємо, що минулого року під командуванням Прокопенка "Азов" відбив наступ на Добропілля та взяв ворогів в оточення. Білецький не тільки втримав Лиман, але й проводить там успішні контратакувальні дії як на південному фланзі біля Ямполя, так і на північному в районі Зеленої Долини. Втім деталі про ці кампанії ми дізнаємось із офіційних джерел згодом.
А поки що гриф OPSEC зняли із подій на Харківщині, де ще раніше, під командуванням Михайла Драпатого розпочалась кампанія з відкидання росіян із правобережжя Осколу та убезпечення надійного прикриття для Куп’янська. Так ЗСУ мали значне просування біля Дворічної – основної бази ворога на правобережжі. Окрім того, вони зачистили позиції росіян на північ та південь від села Западне, змусивши окупантів відступати аж до Осколу.
Підготовка до масштабної мобілізації росіян відбувається на всіх ділянках фронту і Сили оборони мають ще два місяці, щоб максимально покращити свої тактичні позиції.
Закінчився серпень, і літо на яке путін мав величезні плани по захопленню Донеччини, а також Запоріжжя і Харківщини. Ворог сподівався на "зеленку", яка давала перевагу для реалізації тактики малих груп – єдиної, ка дає зараз хоч якийсь результат окупантам
5 вересня за новим церковним календарем (18 вересня за старим) - день пам'яті пророка Захарії та його дружини Єлисавети і благовірного князя Гліба (сина Володимира Хрестителя та брата святого князя Бориса), нагадують Патріоти України. За Євангеліє від ...
