Хіти тижня. "Це не люди, а звірі" - казали московські найманці про 3-й батальйон", - Роман Якимів

Безпосередньо брав участь у цій операції т.в.о. командира 2-ї роти 3-го батальйону 24-ї бригади ЗСУ лейтенант Роман Якимів з позивним Гроза, передають Патріоти України з посиланням на Цензор.НЕТ.

З ним вдалося поговорити неподалік новостворених позицій, які уже були готові у будь-який момент зустріти ворога. Бійці дообладнували останні технічні штрихи: підносили боєприпаси, десь вкопувалися. І по всій лінії оборони мелькав Гроза. З ранку до вечора він був поряд із хлопцями: підказував, тягав мішки, носив важкі металеві сітки. Весь брудний - він геть не був подібним до штабних офіцерів чи деяких ротних, які ставляться до бійців як до нижчої касти..

"ПОТРІБНО ВЧИТИСЯ НА СВОЇХ ПОМИЛКАХ. І ВЖЕ НАРЕШТІ ПЕРЕСТАТИ БУТИ "ЖЕРТВАМИ"

- Хочу зазначити, що спочатку так звану сіру зону зайняли розвідники: 74 ОРБ, 24 бригади і 3 мотопіхотного батальйону. Вони розчистили нам дорогу і туди зайшла наша піхота, яка почала освоювати ці місця, окопуватися і потроху просуватися вперед. Це наша спільна тактична перемога, яка дозволила зменшити ризик для життя мирного населення. Для них була розмінована дорога. Тепер вони можуть просуватися Мар’їнкою вільно, а не стежками.

- Частково батальйон вийшов за місто. Тепер російським окупантам нічого не заважає гатити по вас артилерією. Колись вони хоч трохи зважали на місцеве населення..

- Ми до цього готові. Це війна і тут стріляють з усього: з танків, "Градів". Наші бійці готові зустріти окупантів. Хоча зазначу, що ми не "терпіли". Це наша земля і ніхто не збирається зупинятися на досягнутому.

А що стосується мирного населення, то воно надалі потерпає від рук росіян. Ось днями московські загарбники цинічно розстріляли будинки простих жителів міста. Постраждали звичайні люди. Допоки ми не проженемо кремлівських найманців – спокою в Україні не буде.

Проте все-таки величезна надія на нашу артилерію. Ми застосовуємо гармати, дозволені мінськими угодами, тільки з дозволу командування. Сподіваюся, що там сидітимуть адекватні люди, яким не байдужа доля бійців. І вони не зважатимуть на якісь там місії чи "договорняки". А гатитимуть зразу, як тільки російська "арта" намагатиметься бити по нас.

Потрібно вчитися на своїх помилках. І вже нарешті перестати бути "жертвами".

- Над містом зависає терикон "крокодил", звідки окупанти обстрілюють Мар’їнку і передмістя Красногорівки. Глибоко засіли вони на шахті "Трудівській". Чи планується операція із зачищення цих об’єктів, щоб повністю вирівняти лінію?

- Стратегічні операції – це не моя компетенція, а людей, які навчалися цього і які поки що граються в перемир’я. Проте запам’ятайте, що нічого неможливого немає. Адже це Москва захопила наші землі, а не ми її. Тому просто сидіти, не стріляти і чогось чекати – безглуздо. 5 років чекали і що отримали?

- Слідкуючи за тактичним пересуванням наших військ, коли відвойовуються території, можна сказати, що така стратегія успішна? Я зараз маю на увазі не тільки Мар’їнку, але й інші частини фронту. Де наша армія застосовує таку тактику.

- Військова операція в Марїнці – це не перший наш успіх. Минулого року наша бригада так зайняла село Чигирі. Тут потрібно розуміти, що окупанти не залізні, вони мають проблеми із людьми, зброєю. Проти них весь цивілізований світ. За ними стоїть дика московія, а за нами – український народ.

Якщо говорити про деталі цих маневрів, то теперішні позиції дуже вигідні для нас. Ми бачимо ворогів, звідки вони стріляють. Тепер можна адекватно вдарити їм у відповідь, якщо є загроза для життя українських бійців. Мені важко зрозуміти, чому інші бригади, які були тут до нас – не зайняли сіру зону? Адже це нам дає тільки одні плюси.

"ЩОБ ЩОСЬ ВИМАГАТИ ВІД ХЛОПЦІВ, ПОТРІБНО БУТИ В ЇХНІЙ ШКУРІ"

- Ви постійно поряд з бійцями. Допомагаєте їм словом і ділом. Не цураєтеся важкої роботи, нарівні з усіма працюєте, обідаєте, живете. Таке нечасто побачиш на війні, щоб офіцер був одним із своїх..

- Я ціле життя вчусь. У мене дві вищі освіти і я прагну вдосконалюватися. Війна – це ще один життєвий "виш".

У цьому плані мені дуже допомогла ротація під Горлівкою. Коли ми зайняли позиції, почали окопуватися. По нас стріляли, ми відбивалися і робили висновки.

Відтоді першою метою для мене стало збереження життя бійців. Я несу персональну відповідальність за кожного, хто покинув свою сім’ю і пішов на війну. Тому змушую зариватися в землю, маскуватися, робити протиартилерійські блоки. Навчаю їх і сам навчаюся.

Що стосується взаємодії з людьми, то тут все просто. Я взяв до рук зброю ще на Майдані, щоб покарати вбивць простих жителів країни. Рядовим бійцем я пройшов усе пекло. Бачив достатньо і розумію, що в нас можна покладатися тільки на солдатів. Саме з ними можна виграти війну, а не з генералами. Тому потрібно розуміти простих бійців, але водночас бути командиром, стратегом і воїном.

Щоб щось вимагати від хлопців, потрібно бути в їхній шкурі. Думати, як вони і ще раз наголошую – бути на крок попереду від них. Не можна кричати до бійців: "Будуй окоп" і самому не знати, як його робити. Не можна говорити своїм воїнам: "Не вживай алкоголю, воюй", а самому ходити постійно п’яним і сидіти десь при штабі. Саме так зароджується довіра людей. І на цьому має будуватися армія майбутнього.

"МИ ЗАВЖДИ ПОКАЗУЄМО, ХТО ГОСПОДАР НА НАШІЙ ЗЕМЛІ"

- Російські ЗМІ називають 24-у бригаду ЗСУ – "диявольською". Їхні найманці бояться вас – ця тенденція відслідковується уже давно. Проте з новими успіхами бригади, їхні дописи в мережі інтернет набувають панічного характеру. Завдяки чому вам це вдається?

- Я не можу говорити у великому масштабі, адже всю війну пройшов простим бійцем і тільки недавно отримав погони офіцера. Проте бачив багато і можна з упевненістю сказати, що ми завжди показуємо, хто господар на нашій землі.

Зайшовши у Чигирі, ми дуже старанно окопалися. Це безпрограшний варіант, який дозволяє зберегти життя бійців. І почали насипати окупантам. Ловлячи перехоплення радіорозмов від московських найманців, ми чули, як вони казали: "3-й мотопіхотний батальйон - це не люди, а звірі".

Їм вдалося захопити нашу землю, проте це не надовго. І ми маємо вказати, що вони зробили смертельну помилку, коли прийшли сюди.

Уже виходячи з Чигирів, ми знищили їхній взвод розвідки. Було багато вбитих, понад десяток поранених. Розумієте, як потрібно діяти..

"ДОПОКИ НЕ БУДЕ ЗНИЩЕНИЙ ОСТАННІЙ МОСКОВСЬКИЙ ОКУПАНТ В УКРАЇНІ, МИ НЕ ЗАСПОКОЇМОСЯ"

- Серед політиків починають лунати заяви, що потрібно помиритися з московським агресором. "Просто – не стріляти" - як дехто говорить. Що ви думаєте з цього приводу?

- Миритися з ворогом може той, хто нікого не втратив на війні. А в мене є обов’язок перед родинами загиблих на Майдані, на війні. Не може бути ніякого перемир’я з тими, хто знищив тисячі українців, залишив сиротами тисячі українських дітей.

Допоки не буде знищений останній московський окупант в Україні, ми не заспокоїмося. І перемир’я триватиме не довше автоматної черги.

- Повернімося до внутрішніх питань. Через оборонний характер війни в армії з’явилося таке явище, як заробітчанство, "аватаризм". Як ви боретесь із цією бідою?

- Чесно, поодинокі випадки зловживанням алкоголем були. Але коли бійці зайняті роботою, коли вони воюють, бажання пити – зникає, як і час для цього. Колись говорили, що козаки п’ють від без діяння. Так і наші бійці – споживають оковиту, бо більше нічим зайнятися. Я знаходжу для них цілодобове зайняття, скоро у хлопців взагалі часу не буде навіть думати погано.

Якщо це не допомагає, я відправляю винних на другу лінію. Хай там ворота відкривають на КПП. Це по-перше принизливо. А по-друге – відчутно б’є по грошах. Я думаю, рідні запитають, чому вони стали отримувати не 12 тисяч гривень, а наполовину менше. Хоча наголошую, солдат на війні має воювати. Тоді багато негараздів зникають само собою.

- Ви часто згадуєте Майдан. Він залишив особливий слід у вашому житті?

- Я був у столиці, коли там все розпочалося. До подробиць пам’ятаю, як били студентів, вбивали мирне населення нашої країни. Я – націоналіст. Це означає, що просто люблю Україну. В ті моменти, ми разом із представниками політичного об’єднання "Свобода" - боролися за краще майбутнє нашої Батьківщини. Він зародив у мені бажання знищувати усіх, хто посмів повстати проти моєї держави.

Потім, я почав втрачати близьких людей, з якими йшов поряд на Революції. 26 серпня 2014 безвісти пропав свободівець Рамзан. Він сам з Києва і його не стало десь під "новоазовським котлом", про який ніхто не говорить, тому що його затьмарив Іловайськ, арешти інших побратимів.

І мені дуже жаль, що в нашій країні майже нічого не змінилося. Я прийшов на Майдан не бідною людиною. У мене був цементний бізнес, який я віддав в оренду. Його продали без мене, тому що вважали, що я загинув. Тому розумієте, що в цій Революції чи війні гроші мене не цікавлять.

З початком війни зрозумів, що потрібно ставати до лав борців. У перші місяці війни їздив волонтером і добровольцем. А в 2016 році підписав контракт з 131 ОРБ ЗСУ. Відвоювавши півтора року в цьому батальйоні, я вирішив перейти в 24 бригаду ЗСУ. Адже вони реально одні з найкращих.

- Чому ми не можемо закінчити війну? Хтось цього не хоче?

- Вона вигідна Росії – тому що це зберігання впливу у нашому регіоні. Війна вигідна деяким нашим ділкам.

Найгірше в цій ситуації, що так звані перемир’я і невизначеність ідуть на користь тільки окупантам. Вони окопуються, отруюють тимчасово загарбані території – своєю пропагандою. Коли на лінію розмежування заїжджають так звані місії "миру", росіяни заганяють на свої позиції важку техніку, яка там копає, заливає усе бетоном.

Я людина маленька у військовій ієрархії, проте з упевненістю можу сказати, що – миритися з ворогами, не стріляти у них – це злочин проти свого народу і бійців, які ризикують життям за всіх жителів України.