"Міністерство саботажу" Умєрова

У листопаді президент Володимир Зеленський представив План стійкості України — перелік змін, що мають зміцнити державу зсередини. За місяць до того президент передав союзникам План перемоги із п’яти пунктів і трьох таємних додатків, який мав би переломити перебіг війни із Росією на користь України. Десятки дискусій про зміст обох планів читачі вже побачили у медіа та соціальних мережах.

Проте ми впевнені: хоч би яким був «зовнішній або внутрішній» план перемоги Зеленського, сьогодні у команді президента немає сильного міністра оборони, який здатен його реалізувати.

Понад два місяці тому ми опублікували статтю «Міністерство хаосу Умєрова». Її резюме просте: за рік роботи міністром оборони справжні результати в Умєрова є лише у закупівлях і цифровізації. Але ці зміни відбулися здебільшого не завдяки міністру, а всупереч.

У статті ми чітко сформулювали, які сфери у міністерстві потребують термінового ремонту, та запропонували конкретні управлінські кроки, здатні полагодити найбільш важливі процеси в ньому. Це «хаотична» система управління в МОУ, міжнародне співробітництво та оборонні закупівлі.

Без успіхів у цих трьох сферах будь-які плани Зеленського не спрацюють. Адже для пріоритетів «Фронт» і «Зброя» Зеленському потрібне Міноборони з чітким управлінням, здатним спрямовувати Генштаб, брати на себе відповідальність і казати «ні» будь-кому, коли це треба. Без сильної військової дипломатії Міноборони західної зброї нам не побачити, а локальне виробництво не виживе без міжнародних інвестицій, контрольованого експорту та доступу до західних оборонних технологій. На наш погляд, жодної з цих проблем не вирішено міністром.

Нижче спробуємо детально пояснити, як хаос у міністерстві поступово переростає у диверсію та саботаж і перетворює відомство Умєрова на «міністерство поразки».

Чи зміг Умєров налагодити роботу в сфері закупівель? Ні

По-перше, відбулася публічна і недолуга спроба усунути керівницю Агенції оборонних закупівель (АОЗ) Марину Безрукову, яка навіть за межами України відома своєю ефективністю та принциповістю. Для цього давній товариш і заступник Умєрова по закупівлях Дмитро Кліменков запропонував ліквідувати АОЗ через поглинання агенції значно меншим Державним оператором тилу (ДОТ). Таке завдання йому спустив міністр. Усе це як Кліменков, так і Умєров аргументували «стандартами НАТО», що виявилося неправдою, і Представництву НАТО довелося публічно це заперечувати. Тільки завдяки тиску громадських експертів і міжнародних партнерів міністр відійшов від ідеї ліквідувати АОЗ і подав кандидатів до наглядової ради агенції, які були затверджені урядом 11 жовтня. Але наглядова рада АОЗ так і не запрацювала.

Станом на кінець листопада наглядова рада не правочинна та не може відігравати свою роль запобіжника від політичного звільнення керівника АОЗ. Укладення договорів із членами ради затягується через документальні формальності. Унаслідок цього наглядова рада не може укласти контракт із чинною керівницею АОЗ, і її звільнення можливо реалізувати одним рішенням міністра оборони.

По-друге, спецекспортери не ліквідовані. Після гучного розслідування про корупційну складову в роботі одного із спецекспортерів — «Спецтехноекспорту» Умєров заявив про передачу компанії від ГУР в управління Міноборони і подальшу ліквідацію підприємства.

Нагадаємо, саме через «Спецтехноекспорт» і ще дві компанії, «Укрспецекспорт» і «Прогрес», зброю часто постачають за завищеними цінами та через сумнівних посередників або ж постачання взагалі зриваються, попри значні передоплати.

Ліквідація спецекспортерів (позбавлення їх функцій імпорту) є реальною вимогою НАТО, і виконати її Україна повинна, не очікуючи завершення дії воєнного стану.

Проте через два місяці після заяв інформації про результати чистки ні від міністра оборони, ні від його заступників не надходило. Як наслідок, припускаємо, що Україна і надалі отримує дорожчу зброю у менших кількостях.

По-третє, закупівельна функція в міністерстві здвоєна та розпорошена, а не зовсім прозора схема фінансування розробок збережена.

Найбільш скандальний департамент Міноборони — Департамент військово-технічної політики (ДВТП) досі функціонує. ДВТП продовжує займатися обслуговуванням усіх збройних угод, підписаних до створення АОЗ, а також зберігає монополію на закупівлі оборонних інновацій через застарілу радянську процедуру «дослідно-конструкторських робіт». Сумарно ціна цих контрактів — понад 410 млрд грн на початок 2024 року.

У керівному складі сумнозвісного департаменту і надалі перебуває Тоомас Накхур, підозрюваний у розкраданні 1,5 млрд грн на закупівлях мінометних пострілів. Більшість працівників, що обслуговували скандальні контракти, також на своїх місцях. ДВТП не перевіряла ані Рахункова палата, ані Головна інспекція самого Міноборони.

Сьогодні ДВТП фактично дублює за функціоналом новостворений Департамент політик закупівель (ДПЗ). Обидва департаменти задіяні у пріоритезації переліку зброї, яку потрібно закупити за запитом Генштабу. Якими мотивами керуються обидва департаменти та інші причетні до «пріоритезації», лишається таємницею.

Курує все це заступник міністра Дмитро Кліменков, настільки незамінний (чи безвідмовний), що на додачу до оборонних закупівель із сумарним бюджетом у понад 800 млрд грн Умєров віддав йому ще кілька нових «грошових» напрямів із високими корупційними ризиками. Йдеться про три управління Міноборони: капітальних вкладень (будівництво житла для військових), земель оборони та фондів Міноборони (полігони, частково будівництво фортифікацій тощо), а також корпоративного менеджменту (близько 100 державних підприємств, підпорядкованих МОУ, серед найвідоміших — «Мотор Січ» і «Укрнафта»). Таким чином, чотири надскладні «грошові» та ризикові напрями в Умєрова курує лише один заступник, і він — близький друг та ексбізнес-партнер міністра.

Проблема хаотичного і несистемного управління не вирішена міністром, а стала новою культурою

Міністерство оборони, маючи повний ресурс, підтримку уряду і парламенту, громадянського суспільства та міжнародних донорів, ходить «на милицях», тому що міністр недостатньо заглиблюється, не розбирається та не керує особисто.

Умєров сам не приховує цього і називає цей стиль «делегування відповідальності».

Саме таке «делегування» вже призвело до того, що Міністерство оборони відкликає з фронту щонайменше 100 тисяч мін вітчизняного виробництва. Причина — міни неналежної якості. Контроль за цим здійснює управління, напряму підпорядковане міністру оборони, так звані воєнпреди. Як з'ясували журналісти, ці воєнпреди заплющили очі на очевидну неспроможність вітчизняного заводу виготовити великі обсяги снарядів належної якості та, попри це, рекомендували укласти з ним контракт. Усі звіти воєнпредів лягали на стіл керівництву Міноборони. І лише коли міни стали вибухати в Інтернеті та соціальних мережах, а не на фронті, відомство Умєрова почало реагувати.

«Зброя» — це третій пункт Плану стійкості президента. У ньому йдеться про нарощування власного виробництва гармат та артилерійських снарядів, ракет і дронів у співпраці з партнерами. Здатність чинного очільника Міноборони реалізувати цей пункт ми бачимо на ділі — у найвирішальніший період війни у військових нестача снарядів до мінометів.

«Делегування відповідальності» створює тепличні умови для саботажу будь-яких змін: різні департаменти в міністерстві можуть дублювати функції один одного, друзі-заступники — курувати купою «грошових» напрямів, а радникам і помічникам міністра дозволено командувати самими заступниками.

Так, роздавати завдання від імені міністра оборони мають право два давні друга та бізнес-партнера Умєрова — Снавер Сейтхалілєв (з 2021 року ексзаступник Олексія Резнікова як міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій) і Ленур Мамбетов. Обидва оформлені у міністерстві як позаштатні радники державного секретаря на громадських засадах. Хоча самого державного секретаря в міністерстві немає з жовтня, замість нього — в.о.

Умєров, Мамбетов та Сейтхалілєв починали свою кар'єру одночасно в 2000-х роках у компанії «Астеліт», яка потім стала називатися «Лайфселл» — спільне підприємство Ріната Ахметова і турецького оператора мобільного зв’язку Turkcell.

Попри відсутність формальних посад у МОУ, а значить, і доступу до держтаємниці, необхідності подавати електронну декларацію, проходити спецперевірку, радники часто присутні на важливих нарадах усередині Міноборони та, відповідно, можуть мати доступ до чутливої інформації.

Якщо вірити неофіційним базам, якими широко користуються журналісти-розслідувачі для отримання інформації про громадян РФ, у Сейтхалілєва та Мамбетова є російські паспорти. В нашому розпорядженні є дані з реєстрів, які можуть свідчити про наявність російського громадянства в обох довірених осіб міністра. Найшвидше, це пов’язано з окупацією Криму, де деякий час проживали родини Ленура та Снавера, а також із веденням бізнесу на півострові вже після окупації.

Отримані нами витяги з бізнес-реєстрів США, Туреччини, України, Панами, Росії, Киргизстану, ПАР, Естонії, Тунісу, Канади та інших країн підтверджують (див. документи), що Снавер Сейтхалілєв, Ленур Мамбетов і Рустем Умєров протягом майже двох десятиліть є надійними бізнес-партнерами в структурах, пов’язаних із турецькими інвестиціями та впливом в Україні.

Не дивно, чому саме Сейтхалілєв і Мамбетов від імені Міноборони беруть участь у численних офіційних візитах до Туреччини. Сам Умєров як міністр оборони мінімум тричі був у Туреччині з офіційним візитом, тоді як перший візит у Данію, яка у відсотках до ВВП надає нам найбільше допомоги серед інших країн на зброю, відбувся лише в листопаді 2024 року.

Міністерство оборони перетворюється на «турецький двір». Це привід для занепокоєння нашого ключового союзника — США, які особливо тривожаться за захист своїх оборонних технологій. Можливість доступу Сейтхалілєва і Мамбетова до чутливої інформації в Міноборони та прихильність ключових осіб українського оборонного відомства до Туреччини є потенційною загрозою. Попри те, що Туреччина є членом НАТО, відносини між Вашингтоном і Анкарою, особливо в галузі оборонного співробітництва, є достатньо напруженими.

Американці дивуються, чому Україна вже за Умєрова прийняла рішення будувати разом із Туреччиною, а згодом і обіцяла купувати, літак-винищувач п’ятого покоління КААN, який Туреччина розробляє як альтернативу американському F-35.

За першої каденції Дональда Трампа США виключили Туреччину з програми переходу на американські винищувачі п'ятого покоління F-35 через рішення турків придбати в Росії комплекс ППО С-400.

На спільній прес-конференції з Ердоганом у листопаді 2019 року Трамп зазначив, що придбання Туреччиною комплексів С-400 створило «дуже серйозні виклики». У Пентагоні вважають, що російську систему буде використано для збору конфіденційної інформації про чутливі технології всередині F-35.

Загалом у США неодноразово накладали санкції проти турецької оборонної промисловості за співпрацю з російським оборонним сектором, а турецьких громадян не раз звинувачували в шпигунстві на уряд Туреччини в галузі оборонних технологій у США.

Проте близькість Умєрова як очільника Міністерства оборони до Туреччини повинна насторожувати не лише американців, а й президента Зеленського, чию оборонну політику має реалізовувати міністр.

Туреччина не запровадила економічних санкцій проти Росії, до жовтня цього року продовжувала постачати РФ чутливі оборонні технології, зокрема й американського походження, за що отримала серію публічних попереджень від Білого дому. А зараз просить США пом'якшити санкції проти «Газпромбанку», щоб платити Москві за газ.

Президент Туреччини на саміті G20 презентував свій мирний план для України, який значно відрізняється від Плану перемоги Зеленського та передбачає замороження війни по лінії зіткнення, відмову України від вступу в НАТО мінімум на десять років і демілітаризовану зону на східному Донбасі. Ердоган також відкрито засудив рішення адміністрації Байдена надати Україні навіть лімітований дозвіл на удари західною далекобійною зброєю вглиб РФ — рішення, розблокування якого було одним із пріоритетів для України впродовж тривалого часу.

За нашою інформацією, керівництво України вважає, що в Умєрова та очільника Пентагону Ллойда Остіна є «особлива хімія» у відносинах. Насправді ж у США, а особливо в Пентагоні, до Умєрова спостерігається помітний рівень недовіри, в тому числі через його тісні відносини з Туреччиною та загалом із Близьким Сходом. Отже, за другого президентства Трампа несприйняття Умєрова в колах США може лише посилитися.

Під час одного з останніх візитів до Вашингтона міністр Умєров узагалі не міг толком пояснити деталі Плану перемоги Зеленського, який складається з п’яти простих пунктів. Саме тому на наступні перемовини замість міністра оборони пояснювати план Зеленського в Америку їздила віцепрем'єр Ольга Стефанішина разом із начальником Генштабу Анатолієм Баргилевичем. Як стверджують наші джерела у Вашингтоні, саме під час цього візиту американські урядовці отримали — і саме від Баргилевича, не від Умєрова — відповіді на важливі питання, які їх цікавили в контексті розгляду рішення по далекобійних ударах.

За таких обставин можна стверджувати, що, попри щоденні позитивні пости у Фейсбуці про іноземні візити міністра, напрям військової дипломатії Міністерством оборони провалено.

У вересні минулого року в Конгресі розпочалися проблеми з голосуванням за закон щодо військової та іншої допомоги для України — так званий supplemental. Головну причину таких проблем висловив у своїй позиції конгресмен із Каліфорнії Майк Гарсіа, колишній морський піхотинець, що служив в Іраку. Він у розлогому звіті описав умови до підтримки України, серед яких — необхідність чітко розробленого президентом Байденом і Зеленським реалістичного плану перемоги з розрахунком вартості цього плану та оцінкою часових меж. Гарсія вимагав у Білого дому зазначити, як зброя, що надсилається Україні, має допомогти досягнути зазначених у стратегії перемоги цілей.

До вимог Гарсії долучився і конгресмен Майкл Волтц, нещодавно номінований Трампом на посаду радника з національної безпеки. Волтц також професійний військовий, який служив у елітних силах спеціальних операцій армії США, так званих Зелених беретах. З Волтцом, який замінить Джейка Саллівана в Білому домі після 20 січня, не можна буде говорити набором кліше та слоганів. Як професійний військовий, він вимагатиме від України реалістичного плану війни з чіткими розрахунками необхідних сил і засобів.

До адміністрації Трампа не можна буде прийти з Excel-списком пріоритетного обладнання на трильйони доларів і в PDF-презентації розказувати, що це обладнання потрібно для укомплектування 14 нових бригад.

Прагматичні республіканці з військовою освітою та досвідом вимагатимуть детального військового обґрунтування запитів України на зброю, з поясненням, яких саме військових цілей цими засобами Україна планує досягнути.

Міністр Умєров, на нашу думку, не здатний таке обґрунтування підготувати та якісно презентувати американській стороні. В тому числі тому, що в Міноборони досі немає однієї людини, що відповідала б за міжнародне співробітництво та військову дипломатію.

З посади заступника Умєрова, відповідального за міжнародку, в жовтні був звільнений Олександр Балануца, який не пропрацював і чотирьох місяців. Причому без будь-яких пояснень та оцінки роботи. На його місце призначили ексзаступника міністра стратегічних галузей промисловості Сергія Боєва, якому знову потрібен час, щоб розібратися в роботі міністерства, в усіх тонкощах військової дипломатії, сформувати команду тощо.

Така плинність кадрів повністю дезорієнтує всіх наших міжнародних партнерів, для яких важливо мати одну відповідальну професійну особу в Міноборони, через яку вони можуть на тактичному рівні щодня вирішувати поточні завдання з передачі нам зброї та технологій.

Та хоч би яке прізвище мав заступник Умєрова, відповідальний за міжнародне співробітництво, схоже, міністр не дозволить йому вибудувати необхідний контроль над напрямом.

Бо, як ми вже розповідали раніше, де-факто вже більше року міжнародною співпрацею у міністерстві керує радниця міністра Діана Давітян — близька родичка запорізького бізнесмена Веміра Давітяна, а з важливими іноземними візитами їздять позаштатні радники. Та й узагалі міжнародка — чи не єдиний напрям Міноборони, до якого Умєров ініціативно та особисто залучений.

Окрема тема — відсутність комплексних державних політик з боку Міноборони у сфері розвитку військових технологій під час найбільшої технологічної війни в історії людства.

Із великим скрипом міністерство йде до закупівель технологій, зокрема на третьому році повномасштабного вторгнення почало купувати навіть опорний дрон тактичного рівня — «Мавік». Хоча волонтери підтверджують, що досі отримують тисячі запитів із фронту, а отже, треба більше, особливо в зимовий період необхідні дрони саме з термальними камерами.

Однак закупівлі пішли, і заради справедливості — це реальне досягнення порівняно з попередньою командою. Адже міністр Резніков категорично відмовлявся закуповувати один із ключових безпілотників для фронту. І навіть після першого року повномасштабного вторгнення не розумів, що багато в чому саме на цьому БПЛА тримаються люди на передовій, тому не сприймав його всерйоз. Безумовно, робота АОЗ позитивно вплинула на цей помітний прогрес.

Та міністерство повинно ще й формувати політики, здійснювати певне прогнозування і планування. Які військові технології будуть актуальні через рік чи принаймні на літо 2025-го? У що вже зараз варто вкладати державний ресурс? Як ще можна спростити правила гри, допомогти виробникам на всіх стадіях логістики, виробництва, контрактування і постачання на фронт? Наразі системної роботи за цими напрямами не видно, Міністерство досі є пасивним покупцем без жодного бачення на кілька кроків наперед.

Сама комунікація міністра — взагалі предмет окремої розмови. Вже ходять жарти і меми на тему «суміші туманності, мату і крику». Щоб не перевантажувати читача, наведемо буквально кілька цитат із статті «Cім питань до міністра Умєрова», адже всі вони досі актуальні.

«Міністр розмовляє туманно, створює димову завісу. Не тому, що він не вміє розмовляти. За моїми спостереженнями, він доволі розумна людина. Це, радше, свідомий трюк, певний ілюзіонізм. Почути конкретику дуже важко. Бо часто це просто потік незрозумілих, логічно не пов'язаних фраз. Як багато говорити і нічого не сказати.

Підлеглі місяцями не розуміють, що каже керівник. І бояться перепитати.

Стиль управління — східний двір. Є правитель, якого треба задобрювати, поклонятися, приносити дари — результати. Сьогодні вимоги одні, завтра інші — бо настрій змінюється. Ніхто до пуття не знає, що саме йому потрібно. Тому кожен діє на власний розсуд — в надії, що це саме те, за що похвалять на нараді. Але пріоритети можуть змінитися за день, і тоді всі муситимуть бігти в інший бік.

Якщо управлінець у поганому гуморі, він просто кричить і погрожує звільненням, як слід не пояснюючи, що не так».

Підсумок

У цій статті не буде рекомендацій, як залагодити чергову порцію проблем. Бо в цьому немає сенсу. Висновки, які випливають із цієї статті, очевидні. Міністерство оборони сьогодні — це, радше, гальмо, ніж двигун. Замість сильної команди, здатної виконувати стратегічні завдання, ми бачимо хаотичну структуру, де основні функції дублюються, рішення саботуються, а міжнародні партнери втрачають довіру.

Системний хаос, корупційні ризики та управлінська неспроможність у Міністерстві оборони під час війни — це не просто проблеми, це загрози. Кожен день, коли Міністерство оборони залишається в руках людини, що демонструє управлінську безпорадність, наближає не перемогу, а катастрофу.

Президент Зеленський має вирішити, чи готовий він стати співавтором плану провалу, або ж зробить рішучий крок, щоб поставити на чолі відомства того, хто зможе повернути довіру суспільства і союзників та реалізувати його План перемоги.

Джерело