"Ми перебували під постійним вогнем росіян", - український генерал про Іловайську трагедію

Чому сталася трагедія, яку роль в цих подіях грав колишній начальник Генштабу Віктор Муженко та нинішній НГШ - Руслан Хомчак, розповів тодішній заступник начальника Генштабу ЗСУ генерал-лейтенант Юрій Думанський, передають Патріоти України з посиланням на Апостроф.

- Що пішло не так під час планування військової операції на Донбасі? Де був той прорахунок, який призвів до поразки під Іловайськом?

- Я був в Іловайську, коли ми брали в оточення це місто.

- Спробували взяти, скажімо так.

- Не спробували. Ми його взяли в оточення.

- Взяли?

- Звісно. Мене викликав начальник Генерального штабу, тоді це був Віктор Муженко, та поставив задачу переміститись із Краматорська під Іловайськ в криворізький батальйон (40-й батальйон тероборони "Кривбасс", - ред.), який там розміщувався. Туди мав прибути генерал Руслан Хомчак, який був на той час керівником сектору "Б". Він задачу знав. Я зустрівся з генералом Хомчаком. Задача стояла взяти під контроль Іловайськ - вузлове залізничне місто, тому що вийшло так, що ми не закрили державний кордон, але взяли під контроль особливо важливі логістичні шляхи між Російською Федерацією та Україною. Потрібно було взяти під контроль і цей залізничний вузол. Ми з генерал-лейтенантом Хомчаком сіли в штабі цього криворізького батальйону, який спеціально перемістився із сектору "Д", щоб виконати поставлені задачі. Там ще була 51-а механізована бригада і частини спеціального призначення. Хомчак доповів, що є задача взяти місто під контроль. Тобто взяти Іловайськ в оточення, виставити блокпости. Далі Національна гвардія і батальйони з Міністерства внутрішніх справ повинні були зайти в місто та здійснити його зачистку.

Коли ми планували операцію, були присутні командири батальйонів, ті, які додатково повинні були дати сили і засоби. Я маю на увазі батальони із Міністерства внутрішніх справ. Але сталося так, що вони сили і засоби для першого наступу, не виділили. Причина там була така – їх автобус із військовослужбовцями потрапив в засідку, тобто він вийшов на чужий блокпост, якщо пам'ятаєте, в ЗМІ про це говорили. Там десь дванадцять людей загинуло. Вони зайнялись похоронами і так далі. Тому Хомчак прийняв рішення, як командуючий сектором, що своїми силами та засобами він зайде через лівий фланг, через Грабське, і здійснить оточення цього міста. Він сформував угруповання і ми десь з чотирьох годин ранку почали наступ.

- Якого числа це було?

- Це було, здається, 16 чи 18 серпня. Перший раз ми провели розвідку боєм, виявили, де знаходяться відповідні вогневі засоби. По цим районам було завдано артилерійського удару, а потім на другий день ми вже пішли в наступ, який продовжувався десь с 4 ранку і до 21 години. Нам вдалося зайти лівим флангом, виставити п’ять блокпостів. Руслан Хомчак створив систему вогню, систему розвідки, а також резерв той, який давав можливість в разі протидії противника дати йому відсіч. Потім повноваження передавались заступнику міністра внутрішніх справ. На той час це був Яровий (Сергій Яровий, - ред.). Він керував операцією по зачистці цього міста. Але у нас була величезна проблема - 780 кілометрів не закритого кордону. Це була ділянка, починаючи від Луганська і закінчуючи Маріуполем. На цьому напрямку було два сектора – сектор "Д"...

- Саур-могила...

- Так, Саур-могила і сектор "М", маріупольський сектор. Тим сектором командував генерал-лейтенант Литвин (Петро Литвин, - ред.). Що вийшло? По-перше, у Литвина не вистачало сил і засобів для того, щоб закрити державний кордон. 30-та механізована бригада понесла великі втрати і начальник Генерального штабу, Віктор Муженко вивів її для відновлення боєздатності. Замість неї він дав один батальйон 17-ї танкової бригади. Тобто в розпорядженні Литвина був цей батальйон, Івано-Франківський батальйон територіальної оборони (батальйон "Прикарпаття", - ред.), плюс група, яка контролювала Саур-могилу. Задача була – утримувати Саур-могилу, звідки можна було бачити всі маршрути висування противника. Але коли ми брали в оточення Іловайськ, Муженко мені зателефонував і сказав, що я повинен визначити місце де буде знаходитись командний пункт генерал-лейтенанта Литвина. Перемістити його в Кутейнікове (поблизу цього населеного пункта тримав оборону 40 батальйон, - ред.). Хоча я йому сказав: Віктор Миколайович, цього робити не можна.

- Чому?

- Тому що ми знаходимось під постійним ракетно-артилерійським вогнем. Звідси генерал Литвин не зможе управляти своїм сектором. Але задача стоїть, ми повинні виконувати наказ. Я перемістив цей командний пункт - на околиці Кутейникова був елеватор. Але вийшло так, що через два дні його роздовбали, Литвин втратив систему управління і Муженко відправив мене для її відновлення. Ми її відновлювали, розробили систему, прийняли відповідні рішення й доповіли начальнику Генерального штабу. Я пам’ятаю цей замисел, який полягав в тому, що Саур-могила не виконує свою функцію. Необхідно ближче до державного кордону створити систему вогню, систему інженерних загороджень, артилерійську групу, яка б могла знищувати все, що поставлялося з Російської Федерації. Тоді Муженко не затвердив це рішення. Він залишив Саур-могилу і все.

- І все рухнуло?

- Потім по цьому Івано-Франківському батальйону завдали ракетно-артилерійського удару. Він самостійно залишив ту частину державного кордону, яку прикривав (на думку прокуратури, відступ "Прикарпаття" і став причиною поразки під Іловайськом, - ред.). Російська Федерація спокійно зайшла своїми батальйонними тактичними групами під Іловайськ та здійснила оточення наших сил які знаходились в цьому районі.

- Якими були дії Руслана Хомчака під час виходу з оточення?

- Він не кинув війська, він залишився там. Він управляв військами до крайнього дня та виходив разом із ними. Розкажу вам одну історію. 26 або 28 серпня я зустрічався із Зурабовим (Михайло Зурабов, на той час посол РФ в Україні, - ред.), а також з виконуючим обов’язки командуючого повітряно-десантними військами Російської Федерації. Ми взяли в полон військовослужбовців Російської Федерації і вони вимагали, щоб ми їх передали. В мене є підписаний протокол. Ми почали обмін полоненими. У нас було більше 540 полонених, ми забрали їх з Ростова, віддавши Російській Федерації десять їхніх військовослужбовців. Це дало нам основу для того, щоб ми забрали всіх наших вбитих, поранених і полонених під Іловайськом.

Виконуючий обов’язки начальника Генерального штабу Російської Федерації дав мені зв’язкових офіцерів. Ми три дні вивозили наших людей. Вони віддали практично всіх, хто там був. А після того, як ми всіх вивезли, Хомчак знову туди повернувся. Чотири чи п'ять днів він йшов зі своєю групою, просуваючись по території, яка вже була захоплена. Довгий час з ним не було зв'язку, а потім, коли він доповів, що живий, за ним відправили вертоліт і переправили до Краматорська. Пізніше він передав командування сектором іншій посадовій особі та продовжив службу в Києві.