"Ми все ще можемо програти цю війну", - журналіст

"Обережно, злий текст. Бо дуже хочеться розкласти, чому ті, хто бачив реальний фронт, дещо напружуються, коли чують про економічний, культурний та вболівальний", - пише військовий та журналіст Віктор Трегубов на своїй сторінці у соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"Проти нас йде війна на геноцид. Справжні її цілі сформулювала моя, прости небо, колишня подруга, а нині провідний російський шизовоєнкор Аня Долгарєва: вбити всіх, хто чинить опір, та виховати їхніх дітей росіянами.

Це формулювання перевірено практикою. Саме так вони чинять на окупованих територіях. Добуквенно так.

Ми все ще можемо програти цю війну. Нам ціною надзусиль та допомоги партнерів вдалося знизити ймовірність цієї ситуації, але не до нуля. Ми можемо також опинитися в ситуації, в якій конфлікт напівзаморозиться на більшу частину нашого життя. В першому випадку вибір буде втекти або вмерти. В другому додасться варіант «жити в злиднях та остраху».

Для того, щоб виграти війну, нам потрібні люди. Зброю та гроші нам дають (якщо ви думаєте, що як тільки військомат висмикне вас з економіки, вона навернеться від відчаю та смутку, це не зовсім так).

І тут така проблема, неочевидна цивільним. Люди нам потрібні не стільки для того, щоб замінити загиблих та поранених. Люди потрібні і для того, щоб була хоча б призрачна можливість для ротацій тих, хто воює вже скоро два роки як.

Війна виснажує. Морально та медично. Люди не можуть воювати роками. Ти просто бачиш, як вони змінюються на очах, як у фільмі «Йди та дивись» головний герой за добу проходить шлях від дитини до старця.

Цьому можна запобігти ротаціями. Я не кажу навіть про таке щастя, як дембель, але якщо людям будуть давати хоча б відпочивати достатній проміжок часу, вже буде легше.

Таких проміжків в них немає. Вони реально тануть на очах, крізь них пейзажі видно. А ради на те нема, бо на них зараз небо тримається.

А люди, які могли б підхопити, зайняті. Вони тримають альтернативні фронти. І пісю.

І оце ось реально рве всі шаблони. Так, якби поряд з тобою людина каміння тягала 20 часів на добу сім днів на тиждень, а поряд проходили інші та раділи, як то добре, що всі їхні зміни на одного чергового звалили.

І наче всі аргументи мають певний стосунок до реальності. І плоскостоп‘я, і пацифізм, і «я не вмію», і цінність в інших професіях, і складні життєві обставини. І навіть «не всім воювати» – та добре, не всім, але чому не тобі?

Це я зараз навіть не звинувачую. Це я просто пояснюю, чому всі ці виправдання для тих, хто бачить розклади з обох боків, звучать як, ну я не знаю… Наче трійко гопників дівчину гвалтує, один мужик намагається їх шматком цегли відігнати, а поруч стоїть ціла автобусна зупинка громадян, і у всіх свої, вкрай серйозні та невідкладні причини не втручатися. Десь так. Ви можете з цим не погоджуватися, але маєте це розуміти".