На Дніпропетровщині люди щовечора тікають з села, аби повернутися зранку (відео)

Ранок, їм би поспати, та не виходить. Шестирічна Поліна з цілим натовпом дітлахів проводжає маму та брата додому. Олена лишає доньку на родичку та її правнуків. До рідної хати дитині зась, бо там стріляють. Чоловік Олени вже майже рік у полоні, старший син – на фронті. А вона як може піклується про родину.

Батьки Олени попри щоденні обстріли засадили город, завели каченят та баранів. Півдня у рідній домівці й знову в дорогу. Усі ночі Олена з дітьми проводить у селі за двадцять кілометрів від Вищетарасівки. Туди ворожа артилерія не добиває. Зараз умови розкішні, каже жінка. А рік тому вільну хату в безпечних місцях годі було й шукати. Спали посеред полів та у посадках.

Саме так перший місяць від початку обстрілів жила і багатодітна родина Кузьміних. Коли зрозуміли, що обстріли не вщухають, винайняли будинок у сусідньому селі. Там прожили до початку весни. А тепер повернулись, адже потрібно садити город. Доки тихо – вся родина порається на городі. Як лунають обстріли, дівчатка знають куди бігти, каже батько.

Тікати доводиться часто, розповідає староста Олександр Сівак і показує наслідки одного з останніх обстрілів. Стріляють переважно вночі, тож аби не потрапити під ворожі атаки – щовечора мінімум третина населення села, а це близько 200 сімей, сідають в автівки.

Люди кажуть, що вже звикли так кочувати. Але мріють про часи, коли їхнє мальовниче село на березі колись такого привітного Каховського водосховища перестануть обстрілювати, а їм більше не доведеться нікуди їздити.