"На озброєння армії України прибуває важка далекобійна артилерія - українці ще з козацьких часів вважалися одними з найкращих у Європі гармашів", - блогер

«Эта война продлится максимум 3-4 дня» - бадьоро переконував Лукашенко Хуйла у лютому місяці, а Хуйло благостно улибався. Бо й сам був того же мнєнія. На Хуйла з вождєлєнієм дивилися його лаптєногі войска, які й налаштувалися на легку та нетривалу війну, з якої вони повернуться обвішані медалями-орденами-унітазами-пральними машинами. Отци-командіри та політруки теж казали своїм бойцам, шо война скоро кончиться, а це була їхня велика, стратегічна ошибка. Одна з.

Дідусь не військовий експерт, тому умнічать про оперативну обстановку на театрі воєнних дій не буду. Але маючи чималий досвід спортивних змагань, де також дуже багато залежить від психології, дозволю собі ось яку аналогію: якщо дідові зараз сказати, що треба пробігти 10 км, я лише добродушно всміхнуся і легко ту десятку пробіжу – дистанція ж дитяча. Однак, якщо добігаючи до фінішу мені раптом повідомлять, що правила змінилися і треба бігти ще 10 км, я... їх теж пробіжу. Але всміхатимусь уже не так добродушно. Коли ж при наближенні до фінішу двадцятки організатори повідомлять, що концепція знову змінилася і сьогодні ми біжимо марафон... тобто треба без передишки пробігти іще 22,195 км, то... блін... може й пробіжу. Але вже без посмішки. І точно що бігтиму на ганебно повільному темпі.

Щось подібне відбувається зараз із армією лаптєногих, яких постійно найобують. І щоразу їм дистанцію збільшують. Причому найобує їх одночасно і власне командуваніє, і особливо – з неабиякою насолодою - українське.

Пани офіцери українського генштабу інфернально всміхаючись методично й послідовно подовжують ворогам дистанцію та з цікавістю дивляться, як захлинається матюками командуваніє російське. Над яким бовваніє сакральна фігура Хуйла, котрий требує від своєї армії не просто бігти, а бігти у спринтерському темпі. Тож зайобаним і порядком виснаженим ворожим військам доводиться чалапати з усіх сил, бо їм нада кудись-то там встигнути до 9 мая.

Але ж лінію фінішу та часові рамки війни як не крути визначає Армія України. Яка за дідовими спостереженнями одразу налаштувалася на марафон і долає дистанцію грамотно, в максимально комфортному для себе темпі. Та явно зберігаючи сили для фінішного прискорення.

Зараз лаптєногі ведуть наступ на Донбасі, їм сказали, що це вже фінішна пряма, нужно сдєлать послєднєє усіліє. І що фініш нібито буде 9 мая, після чого їхні страданія якоби закінчаться. Їх звісно знову наїбали, але вони про це поки що не знають. І поки що ще якось біжать, хоч і на запредєльному пульсі, важко сапаючи та брудно на адресу своїх генералів матюкаючись. Й масово мріючи про сходження з дистанції, тобто відведення в тил, або навіть дезертирство - про такі настрої свідчать і записи їхніх телефонних розмов. Український генштаб ті розмови також чує та винахідливо ускладнює ворогу жизнь і спрощує смерть. А водночас готує вороже військо до майбутньої моральної фрустрації.

Саме в цьому ключі дід розглядає цинічні заяви злочинного київського режиму про готовність воювать іще хоч 10 років. Ця заява пролунала для українців досить несподівано, але вона була адресована в основному ворожим військам. Які наївно налаштувалися на скорий фініш і відпочинок, але ніт! Відпочинку не буде, запевняє київський режим і явно не жартує. Як такі заяви сприймають лаптєногі? А ви уявіть, як почуватиметься марафонець, якому після важких 42,195 км, замість дозволити прилягти в холодочку, наказують бігти ще кілометрів 100... Форменний садизм.

На дідове враження заява Києва про готовність хоч до десяти років війни – то не лише підготовка ворога до моральної фрустрації, при якій у деморалізованому війську катастрофічно падає керованість та боєздатність. От раніше Київ гучно закликав до припинення війни та висловлював готовність до переговорів, що додавало оркам сил - значить нада дожимать. Зараз же риторика Києва кардинально змінилася. Що це означає? Це означає, що у бойові порядки української Армії надходить нарешті і важке озброєння. Що й додає заявам керівництва нашої держави впевненості та нахабства.

Хуйло явно не врахував, що означає для Америки надавати комусь хорошому допомогу. Американці й самі хороші люди і їм дуже подобається допомагати іншим хорошим людям. Вони це роблять цілком щиро, але часто помиляються і часом надають допомогу не дуже хорошим. Як це ми не раз бачили протягом останніх десятиліть. Через що в Америці посилився ізоляціонізм та сумніви – чи варто взагалі комусь допомагати. Аж тут з’явилася Україна!

Для Америки ленд-ліз – це їхнє героїчне минуле. Діток в американських школах навчають бути патріотами, розповідаючи, як Америка допомагала Європі, коли та стікала кров’ю у боротьбі із силами зла. Тож теперішня допомога Україні – це для Америки унікальний шанс повторити славні сторінки їхнього героїчного минулого. До того ж, підтримуючи українців американці у прямому ефірі бачать, що допомагають не просто хорошим людям. А й неймовірно хоробрим.

Дідові дорікнуть, що не слід ідеалізувати американців, бо вони егоїсти і в їхніх діях також присутній цинічний розрахунок. Взагалі-то це типовий кремлівський наратив, який поширюється з метою розсварити нас із головним і найсильнішим союзником. Втім, я цілком допускаю, що Білий Дім має у цій війні і свої прагматичні розрахунки. Можливо, американська адміністрація надаючи Україні важку зброю, водночас просить не громити ворога надто швидко. А розтягнути задоволення хоча б до жовтня. Не для того, аби привітати Хуйла із його 70-лєтієм повним розгромом його армії, а щоб дати містеру Байдену підійти до виборів у Конгрес із максимальними рейтингами. Дідусь не знає чи висловлюються такі побажання, чи ні, знаю і бачу одне – українське командування, на відміну від російського, свою Армію береже. Впевнений, що і терміни контрнаступальної операції по звільненню всієї території України визначатимуться виходячи з реалій, а не підлаштовуватимуться під якісь дати. Накладати головами в ознаменуваніє якихось свят, дат чи подій – це печальний удєл лаптєногих, так їм мудакам і треба.

Зберігаємо бадьорий бойовий дух, допомагаємо Армії, і кожен з нас на своєму місці, спокійно та впевнено, робить все для наближення нашої спільної мети – Перемоги України.

P.S. Про типи озброєння, якими рекордними темпами забезпечується українське військо дід не казатиме, хоча про це багато пишуть. А з того, що пишуть, ми бачимо, що мова про технологічно складну зброю з великою силою ураження. Яка дозволяє завдавати противнику максимальної шкоди при мінімальному ризикові для українських збройних сил, що цілком відповідає нашій концепції ведення війни.

По ходу війни наші західні союзники остаточно переконалися, що для освіченого, досвідченого та вмотивованого українського воїна опанувати технологічно складну зброю не є великою проблемою. Адже якщо ти вправно їздиш на машині з ручною коробкою передач, то звикнути до автоматичної коробки не так уже й складно. Тож на озброєння Армії України прибуває і важка далекобійна артилерія і дідуся це особливо радує – українці ще з козацьких часів вважалися одними з найкращих у Європі гармашами. Ну а зараз наші артилеристи просто найкращі в світі. А ось для лаптєногих це дуже погана новина – артилерія полонених не бере.

Джерело