Наш Папа: Іван Павло ІІ почував духовну близькість до України, - глава УГКЦ

"Учора, 18 травня 2020 року, католицький світ святкував 100 років від дня народження Святого Івана Павла ІІ", - пише глава Української греко-католицької церкви Святослав Шевчук у своєму блозі, передають Патріоти України, та продовжує:

"Народжений у 1920 році, обраний Єпископом Рима в 1978-му, помер 2005-го й канонізований у 2014-го. Святий отець Іван Павло ІІ користується особливим привілеєм серед українців. Ми з великою любов’ю та шанобою називаємо його "наш Папа", "наш Святіший отець".

Він був і довічно залишається "нашим", бо завжди почував духовну близькість до України, до нашої Церкви, всього українського народу. Україну Святіший отець відвідав 19 років тому, але став воістину "нашим" іще задовго до того знаменного візиту.

Щойно ми, ті, хто жили в Радянському Союзі, почули, що Кароля Войтилу, єпископа Кракова, обрано Папою, ми інтуїтивно відчули, що крах комунізму невідворотній. Адже він як виходець зі Східної Європи дуже добре знав ціну тоталітарному комуністичному режимові.

Обрання Кароля Войтили стало запорукою, що Господь не забув про нас... Я не побоюся сказати, що відродження нашої Церкви підтверджує спеціальну місію Івана Павла ІІ, якою було знищення залізної завіси. Завдяки цьому наша Церква воскресла з мертвих, вийшла з підпілля.

Торік ми згадували історичну зустріч Папи з Михайлом Горбачовим, і як результат легалізацію нашої Церкви, яка в ореолі слави вийшла з катакомб. Той самий комуністичний режим, який ліквідував нашу церкву в 1946 році, тепер підтвердив, що цю Церкву не ліквідовано, що вона далі існує.

Власне Іван Павло ІІ своєю мужністю захищав права католиків у Радянському Союзі, був нашим оборонцем і визволителем, забезпечив можливість легалізації нашої присутності, а того, що це означало, я думаю, не зрозумів і сам Горбачов. Потім він згадував цю доленосну зустріч і визнавав, що Іван Павло ІІ мав дуже проникливий сильний погляд…

Легалізація означала кінець авторитарної влади, це був не просто перехід перебудови на новий рівень, це був крах Радянського Союзу як тоталітарної держави. Наслідки цієї події швидко далися взнаки – вже через рік Україна проголосила незалежність, а в березні 1991 року Блаженніший Мирослав-Іван Любачівський, Предстоятель нашої Церкви в екзилі, повернувся до України.

Сам візит Івана Павла ІІ в Україну став однією з найвизначніших подій у житті нашої країни. Адже сприяв духовному пробудженню української нації, поверненню її до своїх християнських начал і цінностей. Саме наш Папа проголосив блаженними преподобними та священномучениками 28 українців, котрі були замордовані за християнську віру. Він зустрівся із представниками всіх християнських і релігійних громад, зруйнувавши мури, зведені комуністичним режимом між різними релігіями та конфесіями в Україні.

Під час апостольських подорожей до різних країн світу, зокрема до Аргентини, Папа Іван Павло ІІ відвідував українські греко-католицькі громади, виявляючи батьківську турботу про дітей нашої Церкви, відірваних від рідної землі.

Недарма Іван Павло ІІ був визнаний святим. Те, що він умів передчувати пророцтво, я переконався на власному досвіді. Коли моє навчання добігало кінця в Папському університеті святого Томи Аквінського в Римі., понад усе я прагнув іще до повернення в Україну зустрітися з Папою особисто. Подолавши багато труднощів, я отримав змогу на загальну папську аудієнцію, зайнявши одне з перших місць.

Коли я нарешті наблизився до Святішого Отця, то сказв: "Святіший Отче, я завершую своє навчання в Анджелікумі з морального богослов’я, повертаюся до України, прошу про благословення на час моєї місії на батьківщині". Він глянув на мене й запитав: "Ти зі Львова чи з Києва?". "Я зі Львова", – сказав я. "Але мусиш їхати до Києва, – продовжив Папа – у тебе там буде багато роботи"... Ці слова здивували мене.

Лиш через кілька років я зрозумів, що його слова були пророчими. Я б ніколи не подумав, що очолю Церкву, осідок якої повернеться до Києва; стану митрополитом Київським і дійсно матиму багато роботи. І це сьогоднішня моя місія. Я щоразу згадую ці слова Папи...

Як ніхто інший він налагоджував зв'язки примирення між польським та українським народами, зцілював давні рани, породжені складною минувшиною. Недарма Католицька церква в Польщі та Українська греко-католицька церква одностайно з Римо-католицькою церквою в Україні звернулися із проханням до папи Франциска проголосити Івана Павла ІІ небесним покровителем польсько-українського примирення. Це ж бо він проголосив фундаментальну формулу для відновлення наших духовних взаємин: прощаємо та просимо прощення.

Папа по-батьківськи дбав про розвиток церков східного обряду, і нашої Церкви зокрема, бо мав особливу візію щодо їхнього майбуття, бачив неповторне "світло Сходу".

Смерть Івана Павла ІІ була для нас моментом, коли ми дійсно відчули себе сиротами. Ми втратили когось, хто був фундаментальною постаттю в історії воскресіння нашої Церкви. Повідомлення про смерть Івана Павла ІІ застало мене в дорозі до Риму. Коли я побачив цей натовп людей із дітьми, які день і ніч стояли в черзі, щоби попрощатися з Іваном Павлом ІІ... Дякую Богові, що і я міг разом з ними вшанувати його перед похованням у базиліці Святого Петра.

Як Предстоятель греко-католицької Церкви я брав участь у його беатифікації і канонізації. Це був глибокий релігійний досвід.

Мабуть, ще досі людство цілковито не усвідомило роль Святого Івана Павла в очищенні світу від комуністичного тоталітаризму та падінні "залізної завіси", завдяки чому європейські народи отримали свободу та поштовх до розвитку й уставлення істинного, християнського братерства.

Через зцілення ран минулого, прощаючи та просячи прощення, через зміцнення християнських основ Європи він заклав наріжний камінь для відновлення європейської спільноти, де Україна почувається її невід’ємною частиною. Саме про таку Європу та про таку Україну мріяв наш Папа, наш душпастир, наш покровитель Іван Павло II.