Нова війна за ПДЧ для України, або 13 років потому: Чому Москва так сполошилася і взялася лякати Європу, ще сильніше, ніж 2008 року

Погрози, озвучені російським МЗС стосовно "маштабної ескалації" на Донбасі у випадку руху України до членства в НАТО, є посланням до ключових європейських держав. Суть якого полягає в тому, що Росія наполягає на своєму уявному праві за допомогою збройної агресії визначати вектор розвитку України. Так вважає журналіст відділу міжнародної політики "Ділової Столиці" Тарас Паньо, зазначають Патріоти України.

Свіжий сеанс залякування України, розпочатий вчора заступником глави адміністрації президента Росії Дмітрієм Козаком, сьогодні продовжився. Цього разу – у виконанні офіційної речниці російського МЗС Марії Захарової.

Яка звернула увагу на "заяву президента України Зеленського про те, що вступ країни в НАТО нібито призведе до закінчення конфлікту в регіоні". І повідомила, що "гіпотетичне отримання членства в альянсі, всупереч очікуванням Києва, не тільки не принесе миру в Україну, але, навпаки, призведе до масштабної ескалації ситуації на Південному Сході і може призвести до незворотних наслідків для української державності".

Як бачимо, список "загроз українській державності" за версією російських посадовців стрімко росте – тепер до наступу на Донбас додався ще й вступ до НАТО. Нам тепер і РНБОУ, напевно, не потрібно – визначати загрози для нас готові у Москві. Причому на волонтерських засадах.

А коли серйозно, то заява Захарової також є погано завуальованою погрозою. Вступ до Північноатлантичного альянсу, за різними версіями, підтримує від 41 до 52% громадян України. При тому що іще 30 відсотків виступають за збереження нейтралітету, і воювати з військами НАТО, в разі чого, не підуть.

За таких умов єдино можливою причиною "ескалації" і "незворотніх наслідків" може стати тільки масштабна військова агресія з боку Росії – про що, з невластивою їй за інших умов делікатністю, і говорить Захарова.

Це попередження виглядає трохи дивно. Оскільки, попри всі зусилля чинної української влади, розмова наразі не йде не те що про наше скоре членство у НАТО – але навіть про отримання Україною ПДЧ в якомусь осяжному майбутньому. У відповідь на наполегливі пропозиції Києва, які впродовж останнього місяця прозвучали, напевно, в більшості столиць держав-членів НАТО, дипломатичні відомства тих держав вправлялись у мистецтві давати максимально розпливчасті, ввічливі, і ні до чого не зобов'язуючі відповіді.

За винятком, хіба що, братньої нам Литви, міністр закордонних справ якої Габріеліус Ландсбергіс днями повідомляв, що запропонує союзникам по НАТО надати Україні план дій щодо членства.

Все це чудово розуміють і в Москві. Але страх перед "солдатами НАТО в Україні" примушує Кремль і відомство Лаврова робити всі можливі кроки, щоби заблокувати членство України в альянсі.

І сьогоднішня промова Захарової, здається, – це не тільки пряма погроза Україні. Їх і без того було озвучено достатньо впродовж останніх трьох діб.

Це, в першу чергу, є результат бажання Росії переконати потужні європейські держави в тому, що ні ПДЧ, ні членство України в НАТО не зупинять конфлікт на Донбасі, що б там не говорив зараз європейським "важковаговикам" Володимир Зеленський.

Ця заява Росії – це спроба переконати Захід, що в Москви зберігається якесь "ексклюзивне право" використовувати силу для коригування зовнішньополітичного курсу сусідніх держав. В першу чергу – України.

А з іншого боку, це ще й бажання Росії продемонструвати Києву, що питання нашого можливого членства в НАТО буде вирішуватись не тільки і не стільки в Брюсселі, як у Москві.

Залишається сподіватися, що колосальний блеф Путіна про "готовність воювати з НАТО за Україну" не злякає Європу. І той факт, що Україна зробила свій геополітичний вибір, сплатила за нього дотепер – і продовжує сплачувати – колосальну ціну, і може стати одним з найпотужніших форпостів НАТО на кордонах Росії, переважить погрози і роздуми про уявні "права" Кремля свавільно впливати на сусідні з Росією країни.