Приєднуйтесь
Приєднуйтесь
"Україна завжди потраплятиме у ситуацію, коли Росія витворятиме що завгодно з досягнутими домовленостями і укладеними угодами. І це потрібно розуміти. Перше — як оцінюються з точки зору міжнародного права, писаних і не писаних правил і процедур те, що відбулося у дні річниці укладання домовленостей і інших рішень по так званому Мінську-2? Відбувся розрив цих домовленостей, а наслідком цього мало бути покладання усієї відповідальності за перебіг подальших подій на російську сторону", - пише український політик та дипломат Роман Безсмертний у своєму блозі, передають Патріоти України, та продовжує:
"За цю шестирічну історію — зараз вже піде сьомий рік — Україна мала декілька десятків разів шанс діяти так, як вона вважає за необхідне, не звертаючи уваги, які домовленості були досягнуті. Адже у відповідності до конвенції про міжнародні договори, якщо одна зі сторін вчиняє подібні дії, то вона виходить з договору, бо напряму порушує зміст підписаних або словесних угод та домовленостей. Це трактується однозначно.
Якщо взяти час від Мінська-1, тобто від 5 вересня 2014 року, не було такого випадку, домовленості і підписаного документу, який би в першу добу не порушувався російською стороною. Такої угоди не існує. Більше того, немає жодної домовленості, укладеної угоди чи протоколу, які б російською стороною були виконані від початку до кінця, навіть коли йшлося про обмін особами. Якби всі матеріали оприлюднювалися, то б всі побачили, що планувався один список, а здійснено другий. Планувалася одна кількість, а здійснена друга.
Тобто вести перемовини із російською стороною дуже важко. Для цього треба розуміти, що які б домовленості не досягалися, Росія їх трактуватиме так, як вважає за необхідне, що завжди суперечить практиці того, як це трактується ЄС та цивілізованим світом. Тому Україна, яка трактує домовленості так, як їх трактує цивілізований світ, завжди потраплятиме у ситуацію, коли Росія витворятиме що завгодно з досягнутими домовленостями і укладеними угодами. Це вже практика, і це треба розуміти від самого початку.
Коли кажуть, що необхідно вчинити якісь дії у відповідності до такого-то акту, норми, позиції, треба зразу звернути увагу як російська сторона її трактує. І не сумнівайтеся, що немає такого пункту, який б Росія трактувала так, як це робить цивілізований світ. У РФ взагалі своє бачення права, норм права, міжнародних стосунків, механізмів міжнародних стосунків, правил і практик ведення війни. Це ще одна річ, на яку треба завжди звертати увагу.
У 2014 році ми дуже часто по відношенню до себе чули, мовляв, ви воюєте не за правилами. А що стосується Росії, то там взагалі незрозуміло що з точки зору норм міжнародного права, в тому числі у питаннях, які регулюють права людини, права військових та військовополонених в умовах війни. Варто розуміти, з яким противником ми маємо справу з таким противником.
Коли досягаються такі домовленості, то цей аспект потребує особливої уваги, і треба думати, як зашити в ці угоди механізм, який би:
а) не допускав таких речей;
б) вживав санкції до такої сторони переговорного процесу.
З росіянами можна укладати угоду лише за механізмом поворотної дії. Умовно кажучи, домовилися відвести війська — якщо супротивна сторона не виконує, війська повертаються на попередні позиції. Домовилися провести обмін — якщо російська сторона хитрує, починає називати інші прізвища, повертаємося до нульової позиції.
На жаль, ніхто не хоче прислухатися до такого автоматичного характеру дій. Його було застосовано тільки один раз, коли вперше підписувалися угоди про припинення вогню. Тоді українська сторона подала доповнення, яке, до речі, діє до сьогоднішнього дня, якщо противна сторона завдає удар, українська сторона здійснює адекватну відповідь.
В липневих умовах в додатку до домовленостей є така фраза, що нанесення відповідного удару погоджується з ОБСЄ. Це перше, що поміняло ті позиції, які були в питаннях реакції української сторони на порушення умов припинення вогню. І мене це, чесно кажучи, здивувало і шокувало. Російська сторона від початку посередництва ОБСЄ ніколи не звертала увагу на позицію організації. Причому в найгрубішій формі все почалося під час операції російських військ спочатку обстрілів, а потім і порушення (на чому варто наголосити) протоколу, підписаного з 19 на 20 вересня в Дебальцево. Це була пряма операція російських військ, коли вони порушили підписаний протокол і підписану карту.
А той, хто погоджується на механізм, коли у відповідь здійснюється вогонь лише після погодження, робить себе заручником того, що російська сторона буде домінувати.
Як тільки відкривається по українських позиціях снайперський, артилерійський, бомбовий, будь-який удар — українська сторона має завдавати у відповідь по завчасно пристріляних позиціях противника. Це можуть бути: комунікаційні системи, транспортні, бази, розташування техніки і так далі. Тому що у багатьох випадках одразу зреагувати по стрільбі немає можливості. З фронту підводять контрбатарейні системи, відводять снайперів и так далі. Але не в правилах війни не давати відповіді. І те, що останнім часом українським військовим навіть премію скасовували за те, що вони відкривали вогонь у відповідь, свідчить про те, що ні верховний головнокомандувач, ні генштаб так і не вивчили уроки 5-річної війни.
Мене ще більше дивує, що ці люди просто не знають про практику укладання угод в умовах ведення бойових дій і розрив цих угод. Тому з моменту, коли ці угоди були укладені в липні - з перших заяв, які були зроблені через 12 годин Пєсковим, а потім невдовзі і Путіним, було зрозуміло, що вони дезавоювали ці угоди. Далі українська сторона почала щодня годувати українців тим, що це — перемир’я, а ОБСЄ щодня фіксувало порушення перемир’я. Саме тому склалося враження, що українська сторона неадекватно розуміє ситуацію на лінії розмежування. Люди, які це помітили, одразу казали: «Припиніть розказувати про перемир’я, бо його немає».
І якщо перемир’я немає, стає зрозуміло, що під ювілей Росія готувала провокацію. Під ювілеєм я маю на увазі річницю укладання Мінська-2, а також поїздку президента, онлайн-засідання тристоронньої контактної групи, а також річниця захоплення росіянами Дебальцево 18 числа.
Це робилося і в попередні роки. Якщо збігалися такі дати, то вони закінчувалися великими або чималими жертвами, або черговим порушенням на лінії фронту. Так було завжди. Більше того, ОБСЄ складає таку гармонограму — подібні дати та кількість обстрілів. І зазвичай за добу-дві до таких дат на фронті активізуються снайпери, обстріли, диверсійно-розвідувальні групи і т.д.
Першу шкоду, яку завдали запевнення в перемир'ї — це деморалізація війська на лінії фронту. Через це дуже багато контрактників покинули військо, і у війську на сьогоднішній день, якщо більшою мірою розв’язано питання харчування, обмундирування, індивідуального захисту, то починаючи з індивідуальної зброї та озброєнь уже некомплект. А по кадровому забезпеченню — некомплект дуже серйозний.
А деморалізація на фронті перекидається на суспільство. Воно починає хворіти на декадентські хвороби — упадництво та песимізм. І це відбувається на фоні коронавірусу, економічної та енергетичної криз. Цей стан лягає на ключову проблему сьогодення — ситуацію на фронті, звідти ідуть страшні імпульси, адже там наші діти, батьки, родичі, — це дуже швидко розноситься по суспільству. І все це складає ту ситуацію, той внутрішній настрій, в якому ми перебуваємо — у безкінечному деморалізованому стані.
Додалася ще й (для мене це взагалі річ із потойбічного світу) ревізія на лінії фронту. Ви уявляєте собі ревізію в умовах ведення бойових дій? Ніякого «всеосяжного безстрокового припинення вогню» не було, а у цих умовах іде ревізія. Станемо на місце командира бригади — йому треба організовувати несення бойової служби, а до нього приїжджають комісари і починають перевіряти. Чи не нагадує це НКВС у роки Другої світової війни? Таке враження, що ще трошки — і на Банковій додумаються до загороджувальних загонів. Таке враження, що вони зовсім не розуміють, що таке війна як така. Тим більше, у порівнянні з піднесенням 2014 року, коли насправді, українське суспільство, добровольці захистили державу, суспільство, себе. Тому подібні дії викликають страшне роздратування у суспільстві і скидаються на неадекватні. І на фоні всього цього, навіть правильні рішення втрачають сенс, не отримують інформаційної підтримки, тонуть у морі негативу.
Що у цій ситуації треба робити? Очевидно, що після тієї форми, що була прийнята президентом Зеленським, — про мир в очах Путіна і доктрині «какая разница», Україна втратила ініціативу. Також вона поволі втрачає постійний зв’язок із Берліном і Парижем. Більше того, Росія все робить, аби розсварити Україну з ними.
Перша задача — перехопити ініціативу переговорного процесу.
Друге — треба негайно відновити постійний зв’язок із Берліном і Парижем, причому не фрагментарний, а інституційний. Також треба встановити постійний консультативний діалог з Вашингтоном. Треба інституційно зміцнити структури, які співпрацюють з НАТО, Вашингтоном. Посла в НАТО до цього часу немає. Треба виробити цілий ряд власних ініціатив з приходом нової адміністрації і ретельно їх проробити в Берліні, Парижі і у Вашингтоні.
Третє - відновлення діалогу по миротворчій, цивільній і комбінованій місії. Потрібно буквально негайно почати консультації із головуючими ОБСЄ щодо виконання рішень ОБСЄ, що ухвалювалися в Нормандії. Починаючи від Мінська-1 щодо взяття під контроль кордону, а закінчуючи вимогою щодо виконання російською стороною протоколу про відведення і базування і верифікацію ОБСЄ важкої техніки, перший протокол, середній, другий протокол. Танків і мінометів — третій протокол. Четвертий протокол — про розмінування і так далі.
Четверте — угоди щодо лінії розмежування. Лінія фронту, яка зараз по факту встановилася, не відповідає досягнутим рішенням, домовленостям і підписаним документам. Але ця карта підписана, навіть затверджена 17 березня 2015 року затверджена постановою ВРУ.
Що насправді відбулося? Все те, що ви бачите в діяльності і бездіяльності парламенту, як він провалився в питаннях контролю, стало тоталітарним явищем скрізь. Питання контрольної функції щодо виконання домовленостей провалилося зовсім в ТКГ і Нормандії. І за ідеєю безкінечного скликання чергової зустрічі, ніхто взагалі не займався контролем.
Тому ці домовленості мають носити характер контролю і автоматичного повернення на попередні позиції в разі невиконання російською стороною домовленостей, які досягалися. До речі, це важливий пункт і для української сторони — обіцяти виконати — значить виконати, а не говорити й не виконувати.
Бо в нинішніх умовах це важливо в тому числі і для української сторони, яка втратила фаховість у цьому процесі.
Ще одна річ. Які б стосунки не складалися між Зеленським і Порошенком, треба на лобі всім вибити: зовнішня політика має бути спадковою та інституційною, вона не може ламатися так, як вона ламається зараз в історії України. Приходить один президент — повертає оглоблі в одну сторону, приходить другий — в іншу сторону. Якщо це далі триватиме, ні про яку перемогу у війні - як найкрутішому і найважливішому питанню для нашої долі - аж до питання вступу до НАТО, для нас не буде вирішено.
І є цілий ряд інших кроків, які треба негайно вживати для того, щоб стабілізувати ситуацію, яка зараз складається. Завжди треба мати на увазі: Україна має бути 24/7 готова до війни. А це означає: армія — понад усе, ОПК — понад усе. Те, що зараз робить РФ, ті заяви, які звучать з уст президента Путіна, міністра Лаврова, міністра Шойгу, візити, які здійснюються, злагодження військ, які проводяться в армії, свідчать про те, що Росія готується до чергового витка агресивних дій. Нам належить думати про те, що цей удар завдаватимуть по Україні. Інші країни мають думати про себе. Ми — про себе, і робити все, щоб ймовірний удар упередити й зупинити.
Арешт заступника очільника міноборони РФ Тимура Іванова пов'язаний із березневою спецоперацією Головного управління розвідки Міноборони України. Про це 24 квітня повідомили "Українська правда" й "Суспільне" з посиланням на джерела, передають Патріоти У...
