"Облога великих міст і концтабори: чому сценарій Bild - не така вже й фантастика", - Портников

"У путінському плані окупації України, який оприлюднений німецьким виданням Bild, багато хто бачить елементи наукової фантастики. Ну не можуть же у Кремлі насправді планувати облогу великих українських міст, створення колабораційного парламенту і уряду і концентраційні табори для тих, хто буде залишатися прихильником існування незалежної суверенної Української держави. Однак для мене в цьому плані немає нічого фантастичного. Ба більше, я переконаний, що серед численних планів, які зараз російські спецслужби пропонують російському президенту, є й такий план. Хоча б тому, що в ньому немає нічого нового. Це класичний план окупації", - пише оглядач Віталій Портников у своєму блозі, передають Патріоти України, та продовжує:

"Варто нагадати, що приблизно так розвивалися події в 1918-1920 роках, коли більшовицька армія окупувала територію УНР. Також було завоювання великих міст. Також більшовики ставили на колаборантів, які були готові співпрацювати з ними. Також було залякування місцевого населення. І також створювалися концентраційні табори для тих, хто був прихильником української незалежності.

До речі, варто нагадати, що концентраційні табори – це саме більшовицька вигадка. Вже потім фашисти і нацисти запозичать цю ідею у червоних. І будуть втілювати її в життя в той час, як на території самого Радянського Союзу і політику, і економіку буде визначати Архіпелаг ГУЛАГ.

Ми бачимо, що Росія постійно хоче ставити на колаборантів у своїх стосунках з Україною. Так почалося практично з 1991 року, коли тут фінансуються проросійські сили і партії, коли тут приділяється особлива увага тим немов би українським політикам, які готові пожертвувати суверенітетом власної батьківщини заради грошей або особливих стосунків із Кремлем. Мені здається, найкращий приклад – це українське керівництво 2010-2014 років. Варто нагадати, що після поразки Януковича і сам він, і його прем’єр-міністр Микола Азаров, і перший віце-прем’єр Сергій Арбузов, і керівники силових відомств – всі опинилися в Москві. Тобто це була звичайнісінька російська агентура, яка повністю контролювала всю ситуацію в країні.

Ба більше: міністрами оборони України тоді були російські громадяни, які працювали над демонтажем українських Збройних сил. Таким чином готували ситуацію для того, щоб коли почнеться процес окупації України – він пройшов без великих проблем і втрат для окупаційної армії.

І тоді, в 2014 році, коли Володимир Путін віддав наказ своїм диверсантам і ЗС РФ – Україну врятував саме український народ. Волонтерський рух виграв час, за який українська армія змогла перегрупуватися, дати відсіч окупанту і звільнити 2/3 вже захоплених ним територій.

Очевидно, що Володимир Путін врахував ці уроки і зараз буде діяти інакше. Я тут пропоную не готуватися до війни минулих часів. Однак пам’ятати, якими були минулі війни і якими були нелюдські підходи і Кремля, і тих, кого завжди підтримував Кремль. Нагадати про етнічні чищення на території Абхазії і Південної Осетії. Останнє таке етнічне чищення відбулося в ході останньої російсько-грузинської війни. Тоді також не багато хто вірив, що мешканці грузинських сіл Південної Осетії будуть просто вигнані з рідних домівок саме зусиллями російської армії та підтримуваних нею військових загонів Південної Осетії. Але ж це відбулося!

Варто згадати також, як відбувалася війна на теренах колишньої Югославії. Адже абсолютно очевидно, що в Москві з симпатією і розумінням ставляться до досвіду белградського диктатора Слободана Мілошевича та його поплічників – бандитів Родована Караджича і Радка Младича. Це теж була облога міст – згадайте облогу Сараєва так званою Югославською народною армією. Так, це була зграя злочинців, але це була армія. Вона обстрілювала столицю Боснії й Герцеговини. Вона вимагала від мешканців Сараєва капітулювати перед Мілошевичем. І тоді ж створювалися концентраційні табори для тих, хто не хотів капітулювати перед шовіністичною зграєю. І тоді робилося все можливе, щоб на провідні ролі у республіках колишньої Югославії, тобто на тих територіях, які контролювалися Югославською народною армією – виходили колабораціоністи, які були готові виконувати всі вказівки Белграду.

І, до речі, варто нагадати, що тоді українська суспільна думка навіть не усвідомлювала всі небезпеки того, що відбувається в колишній Югославії. Коли НАТО врешті-решт розпочало операцію, метою якої було зупинити геноцид косоварів, і фактично створити умови для повалення диктаторського режиму Мілошевича – в Україні більшість людей підтримувала саме Росію і Сербію, а не Північно-Атлантичний союз.

І от тепер ми з вами спокутуємо всі помилки тих, хто з 1991 п 2014 рік не міг усвідомити, що готуватися потрібно не до порозуміння з Москвою, а до війни з Росією. Що треба консолідувати зусилля для того, щоб потрапити до НАТО в той час, коли РФ не була настільки агресивною, щоб протидіяти цим нашим спробам.

Так, наші сусіди розуміли з 1991 року, що у них є вікно можливостей. І під час цього недовгого часу вони можуть сховатися за ядерною парасолькою Північно-Атлантичного союзу. Вони можуть унеможливити напад російських ЗС на свої території. Це зрозуміли у Польщі, у Чехії, в Словаччині, в Румунії, в Болгарії… І тепер уряди цих країн можуть займати різні позиції. Хтось гостру антиросійську, антипутінську. Хтось намагається дружити з Путіним, як прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан. Але всіх цих політиків і всі ці народи об’єднує одне: вони не побоюються Росії, бо знають, що НАТО їх захистить.

Ми – свій час згаяли. Це треба сказати абсолютно чітко. І саме тому треба визнати, що питання української державності не є досі вирішеним. Що Росія робитиме все можливе, щоб здійснити мрію Путіна, про яку говорить часопис Bild і яка є абсолютно очевидною для всіх, хто знайомий з російськими політичними планами.

І я про цю ідею говорю впродовж останнього десятиріччя: Путін бажає створити союзну державу Росії, Білорусі, України і, можливо, частини Казахстану. В цій союзній державі не буде ніякої Білорусі й України. Білоруські й українські території увійдуть до складу РФ російськими областями. Українська й білоруська мови зникнуть, як і українська й білоруська культура. Українці й білоруси будуть проголошені росіянами. Ті, хто з цим не погоджується, будуть або вичавлені з території цих країн, або знищені і залякані.

Тобто це буде абсолютно очевидний ренесанс більшовицького експерименту початку 20 сторіччя – з однією маленькою поправкою. Більшовики змушені були погодитися з тим, що українці та білоруси існують. А Путін повертається до досвіду Російської імперії, в якій вважалося, що таких народів не існує в природі. І таким чином він буде боротися не просто за територіальний контроль над Україною та Білоруссю, а за знищення самого розуміння того, що українці й білоруси є іншими, ніж росіяни, народами.

І про це треба пам’ятати, коли ми обговорюємо навіть "найжовтіші" плани, які з’являються на сторінках західної преси. Повірте, у Москві саме так і думають. І якщо вийде діяти силовим шляхом – саме так і будуть діяти. Будуть колаборанти. Буде облога великих міст. Будуть концентраційні табори. Все це – буде. І тому наша найголовніша задача – зупинити російського агресора до того часу, як він почне діяти силою. Зупинити за допомогою Заходу, за допомогою цивілізованого світу, за допомогою таких санкцій, які знищать російську економіку і саму державність. Ось про що треба думати. А не лякатися того, що замишляє Володимир Путін".