Огляд світових новин від Свирида Опанасовича

Дідусь чудово розуміє ентузіазм наших експертів, бо тоді всі пазли, здається, сходяться. І стає зрозумілим навіщо Хуйло затіяв свій безглуздий ультимативний наїзд на США і НАТО – для того, щоб нарвавшись на категоричну відмову з боку Вашингтона та Брюсселя, із легким серцем упасти в обійми Китаю. А може якраз Пекін і підштовхнув Хуйла спалити за собою всі мости, щоб не сумніватися в його вірності. Вашингтон же, прекрасно знаючи, що задумали в Пекіні та Москві, розгорнув оголтєлу кампанію про «неминучість нападу Росії на Україну». Під шумок якої Україну накачали зброєю та грошима і таким чином показали сумнівающимся та колєблющимся – США і Захід своїх союзників у біді ніколи не залишають. Таким образом, світ знову стає біполярним ми рухаємося в напрямку глобальної конфронтації.

Попри всю спокусливість саме такої трактовки зустрічі Сі Цзиньпіна з Хуйлом у державній резиденції Дяоюйтай і оприлюдненої за її підсумками спільної заяви, дідусь змушений констатувати – ця трактовка відображає лише московський погляд. А експертам і політологам щиро раджу в подібних випадках знайомитися і з китайськими джерелами. Бо, наприклад, на офіційному сайті МЗС Китаю, у розлогому повідомленні для преси про зустріч товариша Сі Цзиньпіна із президентом РФ Путіним про НАТО немає жодного слова. І звісно, немає жодного навіть натяку на Україну. Натомість там є про пандемію коронавірусу, про перспективи ШОС і БРІКС і бла-бла-бла про торговельно-економічне співробітництво. Щоправда, є пасаж про «нарощення стратегічної координації» і «тверду підтримку один одного по захисту суверенітету і територіальної цілісності», але уточнюється, що це «по словам В.В.Путіна російська сторона готова нарощувати стратегічну координацію...». А що собі думає з цього приводу Китай, у повідомленні не говориться.

Тепер щодо «помпезності» візиту Хуйла в Китай. В подібних випадках, коли очікується приїзд великої кількості іноземних делегацій, держава-господар визначає кількість осіб, які можуть супроводжувати главу іноземної держави. Для церемонії відкриття Олімпіади Пекін визначив, що іноземні делегації прийматимуться за формулою «1+6». Тобто кожного президента може супроводжувати не більше шести членів його делегації. Москва тут же попросила зробити для Хуйла виняток. І прийняти його, як стратегічного партнера, по формулі «1+25». На це Пекін відповів: винятків, на жаль, не буде, квота для делегації Росії така ж, як і для всіх – «1+6». Здавалося б дрібниця, але гурмани зрозуміють і оцінять.

А тепер не дрібниця. Буквально напередодні Олімпіади і, відповідно, візиту Хуйла, 26 січня 2022 року в Пекіні відбувся саміт глав держав Китаю і Центральної Азії. В ході якої товариш Сі Цзиньпін тепло прийняв президентів Казахстану, Киргизстану, Таджикистану, Туркменістану та Узбекистану. Москву на цю подію не лише не запросили, але й не сповістили.

Тепер беремо до рук саму спільну заяву Сі Цзиньпіна та Хуйла, котру вже дехто поспішив оголосити оформленням стратегічного союзу між Китаєм та Росією. А між тим у заяві немає нічого, чого б Китай не говорив протягом останніх десятиліть. Так, там є теза про нерозширення НАТО, але Китай завжди дотримувався такої позиції. Натомість є пасажі, які втягують Росію у протистояння не лише із США, але і з Японією та Австралією, котрі строять козні Великому Китаю. Тобто Хуйла майстерно втягнуто у протистояння із недружніми Китаю країнами, а взамін Хуйло не отримав нічого. Йому очевидно дуже хотілося, щоб у заяві була згадка про регіональні інтереси Росії, або принаймні про Україну. Але китайські товариші подивилися на нього, як на дебіла. І всі згадки про Україну рішуче викреслили.

Таким образом, з точки зору сільської аналітики, маємо ситуацію:

- Хуйло дійсно спалив за собою усі мости у відносинах із США та НАТО. Очевидно в розрахунку, що Китай таку жертвенність оцінить.

- Китай жертвенності Хуйла не оцінив. Хоча на партнерство з Росією погодився, але на тих же умовах, як напередодні із Казахстаном, Киргизстаном, Таджикистаном, Туркменістаном та Узбекистаном. Не менше, але й не більше. Хто не вірить – нехай порівняє тексти обох спільних заяв. У яких навіть теза про протистояння «кольоровим революціям» прописана слово в слово однаково. Ну що ж, не хочуть кольорових революцій, матимуть чорно-білі.

Тому твердження про оформлення спрямованої проти США і Заходу стратегічної осі «Москва - Пекін» українська сільська аналітика розцінює як передчасні та необґрунтовані. Втім, найближчим часом ми побачимо чимало спроб натягнути сову на глобус з метою доведення, що союз Росія-Китай (а туди ще обов’язково доплюсують Іран) укладено і це політична реальність. Хай як дивно, але твердження про існування стратегічного союзу між Росією та Китаєм дуже вигідні якраз Україні. Бо вже менше буде спроб усяких там макронів шукати порозуміння з Москвою, щоб не допустити її зближення з Китаєм. Всьо! Умерла так умерла. Зближення вібулося, отже порозуміння з Росією можна вже не шукати. Вже можна її херачити, як врага людства і прогресу.

І поки Хуйло дивиться на товариша Сі Цзиньпіна з вождєлєнієм, а товариш Сі Цзиньпін на Хуйла – з філософським прищуром, ми повертаємося в Україну. Де стомлені від безкінечних іноземних делегацій дівчата-прибиральниці п’ють у Борисполі турецьку каву та жваво обговорють краватку Джонсона і у що була вбрана кохана дружина турецького султана, шановна пані Еміне.

Візит президента Туреччини Ердогана в Київ цілком логічно розглядати у контексті попередніх візитів глав урядів Польщі і Великої Британії. Бо Анкару також неприємно здивували ескапади пана Зеленського, які по суті дискредитували зусилля союзників України по організації масованого наїзду на її кривдницю Росію. Навряд чи глава турецької держави відвідав Київ на прохання Джо Байдена, як це зробили Моравецький і Джонсон. Але й цей візит цілком узгоджується з американською лінією на беззаперечну підтримку України. Хіба що додає англосаксонській рішучості присмаку східних прянощів.

В Ердогана чимало своїх причин добиватися ослаблення Росії. Це і Кавказ, де Вірменія очевидно готується до реваншу, розраховуючи на допомогу Москви. Це і тюркомовна Центральна Азія, де Росія лише плутається під ногами, заважаючи Туреччині вибудовувати свій алгоритм відносин із Китаєм. І взагалі – що менше Росії в світі, то легше Туреччині реалізовувати власні регіональні проекти як на Чорному морі, так і на Близькому сході. Бо куди султан не гляне, усюди вже Хуйло нагадив, або збирається нагадити. Тому приборкання Росії – спільний інтерес і для Туреччини, і для США та решти країн НАТО. І як це не дивно – навіть для Китаю. А в першу чергу, звісно, для України, як держави, що виступає консолідуючим глобальним чинником. Правда сама цього не помічаючи...