Патократи: Психолог розповів, що об'єднує Трампа, Джонсона і Путіна

"Польський психолог Анджей Лобачевський після страждань у молодості, завданих спочатку нацистським, а потім сталінським режимом, присвятив свою кар'єру вивченню відносин між психічними розладами і політикою. Він хотів зрозуміти, чому психопатів і нарцисів так сильно притягує влада, і завдяки чому їм вдається захоплювати цілі країни", - пише психолог Стів Тейлор у своєму блозі, передають Патріоти України, та продовжує:

"У підсумку, щоб описати владу, що складається з людей із цими розладами, він прийшов до терміну «патократія», — і ця концепція зовсім не обмежується режимами минулого. У США, наприклад, незважаючи на правило, слідуючи якому психологи не можуть неофіційно ставити діагнози громадським діячам, яких вони не обстежували (відоме як правило Голдвотера, назване на честь епізоду, коли психіатри ставили під сумнів психічне здоров'я сенатора Баррі Голдвотера в 1964 році), багато хто привселюдно заявили, що Дональд Трамп демонструє всі ознаки нарцисичного розладу особистості.

Схожі діагнози психологи ставили й іншим політикам з тягою до диктатури, наприклад, президентові Туреччини Реджепу Таїпу Ердогану і президенту Філіппін Родріго Дутерте. Не дивно, що люди з розладами особистості тягнуться до політичної влади — нарциси жадають уваги і прийняття, а також відчувають себе вищими за інших і вважають, що мають право панувати над ними. Їм також не вистачає емпатії, що дозволяє нещадно використовувати людей заради влади. Психопати мають схоже почуття переваги і відсутність емпатії, але без прагнення до уваги й обожнювання.

Але патократія — це не просто про осіб. Як підкреслив Лобачевський, паталогічні лідери мають властивість притягувати до себе людей з іншими психічними розладами. Водночас, справедливі і чуйні люди поступово відходять. Їх або виганяють, або вони здаються самі, обурюючись патологією, що їх оточує.

Як наслідок, згодом патократіі вкорінюються глибше і стають все сильнішими. Наприклад, саме так нацисти захопили владу в Німеччині в 1930-х, коли Німеччина переключилася від демократії до патократіі менш ніж за два роки.

Демократія — найважливіший засіб захисту людей від патологічних політиків, завдяки принципам та інституціями, які обмежують їхню силу (Білль про права, який гарантує певні права громадян США — хороший приклад). Саме тому патократи ненавидять демократію. Як тільки вони отримують владу, то роблять усе можливе, щоб зруйнувати і дискредитувати демократичні інститути, зокрема свободу і легітимність преси. Це було перше, що зробив Гітлер, тільки-но став канцлером Німеччини і це те, що автократи на кшталт Трампа, Путіна й угорського прем'єр-міністра Віктора Орбана намагалися робити.

У США, з моменту приходу Трампа на пост президента, вочевидь почався рух у бік патократіі. Як і передбачає теорія Лобачевського, стара гвардія поміркованіших представників Білого дому — «дорослих у кімнаті» — пішла. Президент США тепер оточений особистостями, які поділяють як його автократичні тенденції, так і відсутність співчуття і моралі. На щастя, в деякому сенсі американським демократичним інституціям вдалося трохи дати відсіч.

Великобританії, в порівнянні з іншими країнами, пощастило. Безумовно, у деяких недавніх прем'єр-міністрів (та інших міністрів) є патократичні тенденції, зокрема брак емпатії і нарцисичне почуття власної важливості. Але парламентська і виборча система Великобританії — і можливо культурна схильність до справедливості та соціальної відповідальності — захистила Великобританію від деяких з найгірших проявів патократіі.

Патократична політика наших днів

Саме тому недавні політичні події видаються настільки тривожними. Здається, що Великобританія наблизилася до патократіі ближче, ніж будь-коли. Недавній відхід поміркованих консерваторів — це характерна «чистка», притаманна перетворенню демократії на патократію.

Недовіра і зречення від демократичних процесів, демонстровані прем'єр-міністром Великобританії Борисом Джонсоном, його міністрами і радниками — зупинення роботи парламенту, натяки на те, що вони, можливо, не будуть дотримуватися законів, з якими не згодні — це теж властиво патократіі.

Як психолог, я, звісно, не намагатимуся діагностувати Джонсона, ніколи з ним не бачившись. Але, на мою думку, він явно оточує себе найнещаднішими і найбезпринципнішими — і найпатократичнішими — представниками своєї партії. Колишній прем'єр-міністр Девід Кемерон навіть назвав головного радника Джонсона Домініка Каммінгса «професійним психопатом».

Водночас, важливо підкреслити, що не кожен з тих, хто стає частиною патократичного уряду, має психічний розлад. Деякі люди можуть не володіти емпатією і бути просто черствими, а не страждати від розвиненого психічного розладу.

Інші можуть мати той тип нарцисизму (що будується на відчутті переваги), який виник через певний стиль виховання. Деякі політики можуть просто відповідати позиції партії з вірності і віри в те, що вони зможуть приборкати патократичні імпульси людей, які перебувають навколо них.

Поки, завдяки діям парламенту і сміливості небагатьох принципових консерваторів, потенційну патократичність влади Джонсона можна стримати. Але небезпека того, що демократія перетвориться на патократію, завжди залишається. Вона завжди ближче, ніж нам здається і, якщо їй вдасться закріпитися, вона зруйнує всі перепони на своєму шляху".