"План Б Путіна полягає в тому, щоб приховати, що план А Путіна зазнав невдачі", - американський журналіст

"Я мало писав про війну в Україні останнім часом, бо мало що змінилося у стратегічному плані з перших місяців цього конфлікту. Тоді три найважливіші факти значною мірою визначали все. Вони продовжують визначати ситуацію і сьогодні", - пише американський журналіст Томас Фрідман у своїй статті, передають Патріоти України, та продовжує:

"Факт № 1. Як я вже писав на самому початку, коли починається війна такого масштабу, ключове питання, яке ви ставите собі, як зовнішньополітичний оглядач, дуже просте: де мені бути? Чи маю я бути у Києві, на Донбасі, у Криму, Москві, Варшаві, Берліні, Брюсселі чи Вашингтоні?

І з самого початку цієї війни було лише одне місце, в якому можна було зрозуміти її терміни та напрямок розвитку — це голова Володимира Путіна. На жаль, Путін не надає візи у свій мозок.

Це реальна проблема, тому що ця війна виникла повністю звідти — як ми тепер знаємо, майже без участі його кабінету чи військового командування — і вже точно без масового бажання з боку російського народу. Тож Росію буде зупинено в Україні, незалежно від того, виграє вона чи програє, лише тоді, коли Путін вирішить зупинитися.

Що приводить нас до факту № 2: у Путіна ніколи не було плану Б. Тепер очевидно, що він був упевнений, що, вальсуючи увійде до Києва, захопить його за тиждень, поставить президентом свого прислужника, запхне Україну собі в кишеню і покладе край будь-кому подальшому просуванню Європейського Союзу, НАТО чи будь-якої західної культурної експансії у бік Росії. Він один закриє своєю тінню усю Європу.

А це приводить до факту № 3: Путін поставив себе у ситуацію, коли він не може перемогти, не може програти і не може зупинитися. Він більше не зможе захопити контроль над усією Україною. Але водночас він не може дозволити собі зазнати поразки після всіх витрачених ним російських грошей і життів росіян. Тому він не може зупинитись.

Іншими словами, оскільки у Путіна ніколи не було плану Б, він за замовчуванням вдався до каральних, часто невибіркових обстрілів українських міст і цивільної інфраструктури — втомливої війни на виснаження — сподіваючись, що він зможе якимось чином висмоктати достатньо крові з українців і достатньо виснажити західних союзників Києва для того, щоб йому віддали чималий шматок російськомовної східної України, який він може «продати» російському народу як велику перемогу.

План Б Путіна полягає в тому, щоб приховати, що план Путіна зазнав невдачі. Якби ця воєнна операція мала чесну назву, вона б називалася «Операція «Врятуй моє обличчя».

Що робить цю війну однією з найболючіших і найбезглуздіших воєн сучасності — лідер знищує цивільну інфраструктуру іншої країни просто для того, щоб приховати той факт, що він був великим дурнем.

З виступу Путіна 9 травня у Москві видно, що тепер він чіпляється за будь-яке пояснення, щоб виправдати війну, яку він розпочав зі своїх особистих фантазій про те, що Україна — не справжня незалежна країна, а частина Росії. Він заявив, що його вторгнення спровоковане західними «глобалістами та елітами», які «говорять про свою винятковість, нацьковують людей і розколюють суспільство, провокують криваві конфлікти та потрясіння, сіють ненависть, русофобію, агресивний націоналізм і руйнують традиційні сімейні цінності, які роблять людину людиною».

Овва! Путін вторгся в Україну, щоби зберегти російські сімейні цінності. Хто про це знав? Це лідер, який щосили намагається пояснити своєму народу, чому він розпочав війну з нікчемним сусідом, який, за його словами, не є справжньою країною.

Ви можете запитати, чому такий диктатор, як Путін, вважає, що йому потрібне маскування? Хіба він не може змусити своїх людей вірити у все, що хоче?

Я так не думаю. Якщо подивитися на його поведінку, то здається, що Путіна сьогодні дуже лякають два предмети: арифметика та історія Росії.

Щоб зрозуміти, чому ці теми його лякають, потрібно спочатку розглянути навколишню атмосферу — як виявилося щось точно схоплене, в тексті пісні «Всі говорять» одного з моїх улюблених рок-гуртів Neon Trees. Ключовий рефрен такий:

Гей, дитинко, ти не подивишся в мій бік?

Я можу стати твоєю новою залежністю.

Гей, дитинко, що ти хочеш сказати?

Все, що ти мені даєш, це вигадка.

Я жалюгідний лох, і так відбувається постійно.

Я знаю, що всі говорять.

Усі говорять, усі говорять.

А почалося все з шепоту.

Один із найважливіших уроків, який я засвоїв як журналіст-міжнародник у роботі з авторитарними країнами, полягає в тому, що незалежно від того, наскільки жорстко контролюється місце, незалежно від того, наскільки жорстоким і жорстким є його диктатор, ВСІ ГОВОРЯТЬ.

Вони знають, хто краде, хто зраджує, хто бреше, хто з ким заводить роман. Це починається з шепоту і часто залишається там само, але — всі говорять.

Путін це теж прекрасно знає. Він знає, що навіть якщо він отримає ще кілька кілометрів східної України і утримає Крим, в ту хвилину, коли він зупинить цю війну, всі його люди почнуть виконувати суворі арифметичні дії за його планом Б — починаючи з віднімання.

Минулого тижня Білий дім повідомив, що лише за останні п’ять місяців в Україні було вбито або поранено близько 100 000 російських бойовиків, а відколи Путін розпочав цю війну в лютому 2022 року, близько 200 000 осіб було вбито або поранено.

Це велика кількість жертв — навіть для великої країни — і ви можете бачити, що Путіна турбує те, що його люди говорять про це, оскільки, крім криміналізації будь-якої форми інакомислення, у квітні він поспішив ухвалити новий закон, спрямований проти ухилення від призову. Тепер будь-хто, хто не з’явиться на призовний пункт, зіткнеться з обмеженнями в банківських операціях, продажу майна і навіть в отриманні прав водія.

Путін не пішов би так далеко, якби не боявся, що попри всі його зусилля всі шепочуться про те, як погано йде війна і як ухилитися від служби.

Прочитайте нещодавнє есе в The Washington Post Леона Арона, історика путінської Росії та вченого з Американського інституту підприємництва, про візит Путіна в березні до окупованого Росією українського міста Маріуполя.

Через два дні після того, як Міжнародний кримінальний суд звинуватив Путіна у воєнних злочинах і видав ордер на його арешт, писав Арон, російський президент на кілька годин приїхав до Маріуполя. Його зафільмували, коли він заїжджав у «Невський мікрорайон», оглядав нову квартиру і кілька хвилин слухав захоплено вдячних мешканців. Коли він йшов, на відео чути ледь чутний голос, що вигукує здалеку: «Це все неправда!»

Арон сказав мені, що пізніше російські ЗМІ видалили з аудіозапису фразу «Це все неправда», але той факт, що вона там таки залишилася, міг бути підривною акцією когось із співробітників російських ЗМІ. Адже всі говорять.

Що приводить до іншого факту, який Путін знає: «Боги російської історії ніколи не прощають воєнних поразок», — сказав Арон. У сучасну епоху, «коли російський лідер закінчує війну явною поразкою — або просто не здобуває перемоги — зазвичай відбувається зміна режиму. Ми бачили це після першої Кримської війни, після російсько-японської війни, після невдач Росії у Першій світовій війні, після відступу Хрущова з Куби у 1962 році та після афганської трясовини Брежнєва та компанії, яка прискорила горбачовську революцію перебудови та гласності. Російський народ, за всього його знаменитого терпіння, вибачить багато, але не воєнну поразку».

Саме з цих причин Арон, який щойно закінчив книгу про путінську Росію, стверджує, що цей український конфлікт далекий від завершення і може стати набагато гіршим, перш ніж він закінчиться.

«Нині Путін має два способи закінчити цю війну, яку він не може виграти і від якої не може піти, — сказав Арон. — Один із них — продовжувати доти, доки Україна не буде знекровлена і/або на Заході не настане втома від України».

А інший, стверджує він, «це якимось чином викликати пряму конфронтацію зі США — привести нас до прірви тотального обміну стратегічними ядерними ударами — а потім зробити крок назад і запропонувати наляканому Заходу загальне врегулювання, яке включало б як вихід нейтральну, роззброєну Україну та утримання Путіним Криму й Донбасу».

Неможливо залізти Путіну в голову і передбачити наступний крок, але те, що я бачу, мене турбує. Тому що з дій Путіна ми знаємо, що він знає, що його план А зазнав невдачі. І тепер він зробить усе, щоб розробити план Б, щоб виправдати жахливі втрати, до яких він привів свою країну. Країну, в якій «усі говорять» і в якій переможені лідери не йдуть мирно на пенсію".