"Побєдобєсіє" в Москві - болісний виклик для нас, незалежно від того, на чиєму боці воювали умовні "діди". І тому, що війна частина нашої історії", - блогер

На фронті без змін

Побєдобєсіє в Москві — болісний виклик для нас, незалежно від того, на чиєму боці воювали умовні «діди». І тому, що війна частина нашої історії. І тому, що це своєрідна релігія, яку ми встигли засвоїти і в яку увірували за роки перебування у складі «єдиного радянського народу». «Велика Перемога» та її ритуали не просто нагадують нам про колишню єдність, а, як будь-який ритуал, робить цю єдність актуальною. Щороку. Незалежно від становища на фронті.

Щороку ми впадаємо в сумніви. З одного боку, дивно й неправильно відмовлятися від власної історії чи, тим паче, пам'яті. З іншого — це ж абсурд: святкувати спільну перемогу з тим, із ким ти зараз воюєш. Це не просто абсурдно — це може бути навіть небезпечно, бо збиває приціли.

Власне, для цього культ «Великої Перемоги» (він же — побєдобєсіє) і був створений — для цементування «радянського народу». Нова громадянська релігія об’єднувала у своїх ритуалах різні нації та етноси, завойовників і завойованих у один єдиний-неділимий «народ-переможець». І це було геніальне — для Компартії — рішення, оскільки вона таким чином зуміла нарешті запропонувати більш-менш прийнятний замінник «опіуму для народу». Причому саме в той момент, коли цей народ, травмований війною, смертю Сталіна та розвінчанням культу особи, особливо потребував опіуму чи хоча б замісної терапії.

Із цих міркувань народився культ «Великої Перемоги». Зі своїми мучениками та преподобними, іудами-зрадниками, святими місцями великих битв, капищами-обелісками та храмами-музеями. І, певна річ, «священною історією», що канонізована раз і назавжди й не підлягає перегляду (цим священна історія й відрізняється від просто історії). Роботу виконали грамотно, — майже всі елементи природної релігії було зімітовано, аж до таких архаїчних елементів як Вічний вогонь.

Погана новина полягає в тому, що вся історія Другої світової війни для нас досі залишається «священною історією». Або зі знаком плюс — дєдивоєвалі, і з цим нічого не вдієш. Або зі знаком мінус — спроба відкинути всю цю історичну доктрину як чужу. Але ми нічого не пропонуємо натомість, відтак утворюється розрив часів, а травма лізе назовні в найбільш вигадливих і небезпечних формах.

Лунають пропозиції заповнити цей розрив своєю версією історії. Це природно, — немає нації без історії, а історії — без великих випробувань, перемог та героїв. Зрештою, коли ми кажемо «Слава героям!», ми розуміємо, хто ці герої. І ми бодай приблизно уявляємо собі, на яких війнах і за що вони помирали.

Це, власне, і є прямий шлях від просто історії до священної історії. Священна історія — це завжди про героїв, що набувають ореолу мучеників у славній, сповненій сенсу кончині. Об'єкт і привід для поклоніння. Це цілком логічний шлях, якщо наша мета — не вивчати історію таку, якою вона є, а розробити замісну терапію для лікування залежності від попередньої замісної терапії.

Однак релігія побєдобєсія — це чудовий урок, який нам годилося б узяти й засвоїти, коли вже не пощастило його уникнути. Релігія «Великої Перемоги» (не важливо, кого й над ким) — це завжди релігія війни. Прославляння військового подвигу — це завжди виправдання жертв, як вільних, так і невільних, принесених задля перемоги. При цьому причини цього героїзму та обставини, що його супроводжують, виносяться подалі за дужки — через неапетитність, несумісну з сакральністю. Саме тому радянська історіографія «Великої Вітчизняної» так болісно реагує на будь-який натяк, що шати їхніх святих воїнів-визволителів не такі вже білі.

За всім цим гуркотом маршів і гімнів ховається найголовніша й найпідступніша таємниця таких героїчних культів: війна не сприймає мирної жертви. Війна — це кров, бруд, втрата людської подоби, скасування моральних норм, торжество несправедливості та абсурду. Торжество хаосу над космосом, смерті над життям. Тому вибудовувати культ на «військово-патріотичному» матеріалі — це, по суті, курити фіміам сатані.

Та є й добра новина. Якщо культ «Великої Перемоги» — релігія (гаразд, квазірелігія), ставлення до нього має бути відповідним. Як і кожна інша релігія у вільному демократичному суспільстві, цей культ має право на існування, коли тільки він не загрожує життю та здоров'ю громадян або національній безпеці держави.

Так само, як і будь-який інший культ, він зовсім не обов'язковий і має бути відокремлений від держави. Школярі звільняються від почесних варт. Президент не зобов'язаний нести вінки, оплачені платниками податків, до Вічного вогню і стояти там із пісною міною, зображаючи врочисту скорботу. Якщо ж він відчуває духовну потребу вшанувати пам'ять або поклонитися подвигу — він має право. Але у приватному порядку й за свої.

Наше завдання — не «переглядати історію» і, звісно, не писати свою версію «священної історії Другої світової». Навпаки, слід було б розділити нарешті реальність Другої світової: її історію, трагедії, перемоги й уроки — та культ «Великої Перемоги», створений і нав'язаний СРСР. Шанувати пам'ять своїх мертвих — героїв і жертв — природно й необхідно і для всього народу, і для кожної людини. Але зовсім не обов'язково поклонятися їм на капищах радянського культу і робити це саме так, як було велено богословами побєдобєсія.

Ще одна новина — про те, що культ «Великої Перемоги», як майже будь-яка інша релігія, жодним чином не впливає на становище на фронтах. Якщо віра у Воскресіння Христове не заважала воювати одне з одним «братам во Христі», то й «дєдивоєвали» зовсім не скасовує можливої ворожнечі між внуками.

Кожна наступна війна бодай частково скасовує результат попередньої. Колишні союзники стають ворогами — це такий звичайний і поширений випадок в історії, що зовсім не варто його драматизувати й сприймати як щось виняткове. В українській історії було цілком достатньо найрізноманітніших союзів, які то укладалися, то розпадалися, інколи по кілька разів упродовж одного століття, спільних перемог і поразок. І жоден із них не був остаточним.

Кожна наступна війна бодай частково скасовує попередню. Але, на жаль, кожна попередня війна жодним чином не скасовує наступної. І хто з ким опиниться в одному окопі — майже така сама загадка, як хто з ким опиниться в наступному сезоні «Району Мелроуз». У 1945-му, напевно, мало кому могло спасти на думку, що в наступній війні бійці з Дніпропетровська і Львова воюватимуть разом проти росіян.

Зовсім не обов'язково щось переглядати й переоцінювати в історії, аби адекватно реагувати на те, що відбувається прямо зараз. Не треба патетики у стилі «ніколи ми не будемо братами». Не важливо, були ми ними колись чи ні. Не важливо навіть, чи будемо ми ще колись союзниками. Це нічого не змінює й не може змінити на поточний момент.

Минулі війни — виграні чи програні — мало що змінюють у нинішньому стані справ. А тому будь-який символізм — не кажучи вже про квазірелігійні ритуали — абсолютно зайвий. Немає приводу ні для торжества, ні для офіційної тризни. Як і немає потреби щось «віддавати» або «викреслювати» з власної історії, викидати з особистої чи родової пам'яті (це, взагалі, можливо?), зрікатися себе і своїх. Усе, що потрібно, — відмовитися від культових практик, вигаданих не нами й не для нас. Пам'ять — така ж приватна справа кожної людини, сім'ї, роду, місця, як і віросповідання. У кожного знайдеться про кого згадати, куди прийти, з ким потриматися за руки, про що подумати в цей день.



Джерело

Опублікував: Андрій Савчук
Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Народні прикмети на 29 березня: Печіть граків з тіста. Що варто зробити для благополуччя в родині

п’ятниця, 29 березень 2024, 7:05

Православна церква України 29 березня за новим стилем вшановує пам'ять мученика Марка Арефусійського, преподобного Іона Пустельника і святого Євстахія Віфінійського. За старим стилем у цей день згадують мученика Савіна. . 29 березня наші предки шанув...

Перед терактом у Крокусі проходила спецоперація! Затримали групу бійців. Помітили дивну зброю - Снєгирьов

п’ятниця, 29 березень 2024, 6:15

У Росії 22 березня стався теракт у «Крокус Сіті Холі». Загинуло багато людей, також є постраждалі. Незадовго до теракту біля «Крокусу» затримали групу спортсменів. Але чому? Що там відбувалося? Як Кремль заплутався у своїх словах коментуючи теракт? Куд...