Про проблемні питання сил оборони України - Serg Marco

Цікаво дивитись за думкою фейсбука "це гарний командир, бо ми його знали, пересікались, спілкувались" ...але незрозуміло, чого ж такі проблеми були на Харьківщині та в 155-й бригаді, якщо командири стронг?

Може вони не мають відношення до цього всього?

В тому то і справа, що мають. От тільки проблема набагато ширша, і якщо робити тільки них винними- то це виходить що вони цап-відбувайло, а реальні проблеми ніхто вирішувати не планує.

А які ж реальні проблеми?

Ну, якщо брати Харьківський напрямок, то там треба ще проаналізувати роботу попереднього командира. Дуже дивно, що все вперлось в Галушкіна, все ж за напрямок відповідали і до нього, і заклали проблем майбутнього теж ще при попереднику.

Але річ навіть не в тому. Ми поговоримо про той самий "оперативно-стратегічний рівень" та його функції, про які має право казати лише інший полковник/генерал, а якщо ти сержант, то ти кастою не вийшов.

Так ось.

Коли командири проходять навчання в ВВУЗ, вони вчаться застосовувати засоби згідно такого підручника, який називається "Методика оперативно-тактичних розрахунків". Це взагалі старий підручник, який з часом оновлюється, бо в нього вносяться більш нові засоби та розрахунки, як і скільки засобів тобі треба для виконання задачі, і як ти її повинен виконувати.

Там все є. Скільки танків тобі треба для штурму на конкретній ділянці фронту. Скільки і яких протитанкових засобів треба для того щоб відбити. Скільки артилерійських, і яких само снарядів, згідно коефіцієнта ураження конкретного снаряду, треба вистріляти по цілі, і який конкретно вогонь ти ведеш (на ураження, на подавлення, на знищення, і т.д.)

Так ось. Востаннє, наскільки я знаю, ці всі методики оновлювали пару десятків року тому.

Розрахунків на те, як по новому треба копати позиції, скільки і якого РЕБа проти ФПВ та мавиків зі скидами тобі потрібно на ВОП, скільки екіпажів і яких тобі треба для контролю та захисту окремої позиції (причому згідно рельєфу та наявних агломерацій, бо там кількість може різнитися в рази), скільки "великих" машин РЕБ та з якою потужністю повинні закривати конкретний сектор, скільки екіпажів крил та мавіків в тебе повинні бути на чергуванні, щоб функція оперативної обізнаності в секторі/ураження ворожої піхоти була виконана.

Цих всіх розрахунків не існує. Тому що верхи не знають як це все рахувати.

Загальна тенденція "сучасного стратегічного керування "- це зробити організм, надавати йому техніки та засобів, зробити його по паперах БГ, відправити на фронт, ну а там вже на місті вони повинні розібратись. А якщо не розберуться- то впадуть, ми будемо давати туди ще підрозділи, здебільшого з створених нових бригад, ну і вони якось самі це все повинні освоїти. А не зможуть- ну знищимо комбріга (доречі, іноді з обʼєктивних причин), і почнемо цей шлях знову. Як ми бачимо- стратегія прям не дуже.

Тому на фронті "живуть" здебільшого саме "старі" бригади. Бо вони просто пройшли достатній шлях, щоб розуміти як діяти по різним сценаріям. І в них в штаті є вже досвідчені спеціалісти, які відповідають за різні напрямки. Успішність цих команд базується на ентузіастах з досвідом, які зі своїми командами здебільшого в "старих бригадах". Але це низовий досвід. І коли створюється бригада в яких немає нормативов, як треба будувати цю функцію, і немає ентузіастів які знають як ії будувати- то в цій бригаді ця функція буде відсутня, і так, здебільшого це функції РЕБ/БПЛА/координація. І саме в цьох функціях здебільшого провал "нових бригад" на фронті. Так, є приклади нових гарних бригад, типу 47-ї наприклад, або інших бригад що робилися ще у 2022 році, але тоді ще вистачало ентузіастів своєї справи, і то умови були дещо інші.

Саме тому в останні дні є багато крітики саме в координації сил та засобів. Що їх застосовують від ситуації, імпульсивно, неефективно, не дивлячись в завтрашній день, бо верхнім командирам не так важливо добитись результату, як виконати наказ старшого начальника, щоб до тебе питань не було потім.

В цьому і є проблема. В нас досі на фронті немає єдиного центру координації РЕБу, а начальники ОТУ падають на мороз коли їх питають чого воно не в курсі про великі машини "дикого ребу" в їх секторі відповідальності та чого досі всі закривають очі на "Ноти". По іншим напрямкам рівень координації десь такий же.

Можна хуярити командирів за те, що вони не змогли ефективно організувати лінію оборони, але хто винний що в них досі немає нормативів по правильній, сучасній фортифікації?

Ну ось немає в 155-й бринаді такого геніального ребівця як в 59, немає там людини яка б займалась крилами та мавіками всі ці роки, щоб прийшла та побудувала згідно своїх навичок як треба. То що робити командирам? Де йому взяти інформацію, як повинна бути забезпечена та організована лінія оборони, якщо ніяких матеріалів за ці роки не зроблено, а все командири від ОТУ та вище, не знають як навіть підійти до стандартизації цього досвіду, бо в них якраз такого досвіду немає. А воювати треба зараз. У 2025-му році, в зоні великої інтенсивності.

Ну і ось той же командир 155-ї не знає, скільки і яких засобів йому треба, скільки екіпажів FPV в нього повинно бути в батальонах та в рубаку, щоб захистити позиції, які машини РЕБа повинні це все закривати, та скільки постів, та екіпажів крил та фпв в нього повинні бути кожен день на позиції, щоб швидко реагувати на все те що проходить на лінії, який час реагування, скільки і яких машин треба забезпечити РЕБом для організації ротацій на конкретній ділянці фронт і мільйон питань, на яких в нього немає відповіді. Бо до цього він не воював, а довгий час формував бригаду.

Він цього і не знає.

І хер би з ним, якби прийняття рішень наоборот спустили вниз та дали там карт-бланш. Коли комбрігі садяться поруч і починають розбирати проблеми та ділитись досвідом та спеціалістами- здебільшого вони здатні вирішити проблему на їх лінії.

Але чим далі, тим більше широта прийняття рішень відходить вище, а якраз комбріг впливає на ситуацію мінімально.

Результат...результат ми бачимо. В ОТУ замість того, щоб системно покращувати координацію підрозділів, генерали сидять на стрімах і тикають у знайдені цілі, з наказом їх уразити (бо пілоти ж дегенерати, вони не розуміють що ціль треба уразити, для цього ж їм наказ потрібен). Системних рішень, які б підіймали коефіцієнт користної дії в навчанні, в забезпеченні потрібними засобами, у впровадженні координаційних рішень - немає. Бо верхи не знають як це зробити. В них немає цього досвіду.

Все що ми робимо, це робимо підрозділ, щось туди надаємо, та відправляємо його виживати на фронт. Це сучаста стратегія ЗСУ.

Але якщо ми замість того, щоб вирішувати ці проблеми, будемо назначати цапів-відбувайло, в яких не було розуміння як це все правильно будувати, тільки тому, що в їх командирів зверху теж немає розуміння як це повинно функціонувати, то проблему ми таким чином не вирішимо.

Джерело