"Противник почав штурм о половині п'ятої ранку": Розвідник розповів, як вдалося втекти з російського полону та повернутися до своїх

Розвідник із 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана ВиговськогоВадим із позивним Вадос зумів утекти з полону, повернутися до своїх і продовжити бій з окупантами. Історію Вадима розповіли на сторінці бригади у Facebook, передають Патріоти України.

До війни Вадим працював на тютюновій фабриці. Та в лютому 2022-го року пішов захищати Батьківщину. Весь його бойовий шлях пов'язаний із розвідкою. Фаховість і досвід, помножені на силу духа та сміливість, допомогли Вадосу вийти живим і навіть неушкодженим з майже безнадійної ситуації.

«Це сталося в серпні цього року. Ми прикривали трасу поблизу міста на Донеччині, – розповідає Вадим. – Противник почав штурм о половині п'ятої ранку. Техніка пішла на нас нахабно, по прямій, через поле. На швидкості прорвались впритул до наших позицій. Зав'язався бій, в якому ворог чисельно переважав. Я бачив, як мої побратими помирали, але не здавалися і не тікали. Мене контузило, потім щось вдарило в спину, в броню. Я втратив свідомість. Приходжу до тями, – наді мною стоять росіяни. Як потім з'ясувалося, саме росіян там було лише четверо, всі решта – буряти. Росіяни наголошували, що мене потрібно розстріляти. У них, ніби то, наказ – страчувати на Донбасі всіх полонених, – це, мовляв, «помста за Курськ». Мене врятував один бурят, який не дозволив цього зробити. Згодом я зрозумів, що це був зовсім не акт гуманізму, просто вони хотіли скористатися мною як живим щитом, щоб підійти до наших позицій».

За словами Вадима, його почали допитувати за стандартною схемою: звання, підрозділ, чисельність, розташування позицій. Він збрехав, що мобілізований, на позиції лише два дні, нічого не знає, – привезли, викинули. Якби окупанти дізналися, що перед ними розвідник, – вбили б негайно.

«З мене зняли бронік, каску, зв'язали спереду руки і наказали йти у напрямку наших позицій, а самі йшли слідом, метрів за три. Я йду і думаю: може, накинутися на того, хто ближче, схопити за горло, і нехай доля вирішує. Але тут починається обстріл, причому, криє їхній же міномет. Вони намагаються зв'язатися по рації, аби припинили вогонь. Щось у них там не виходить, і ми продовжуємо рухатися, періодично залягаючи. Росіяни кажуть: «Тобі лягати не потрібно, просто присідай». При цьому самі після кожного вибуху падають обличчям в землю і не бачать, що діється навкруги», – каже Вадим.

Розвідник вирішив тікати.

«Я розумів, що шансів дуже мало, адже якщо дійдемо до наших окопів, то все одно вб’ють у перестрілці. Тут думка почала працювати продуктивно: тікати потрібно, коли будемо близько до дерев. І от під час чергового вибуху міни, коли всі впали й позакривали голови руками, я підскочив і побіг в напрямку посадки. Через кілька секунд почув над головою свист куль. Перечепився через якусь гілку, впав, зверху пройшла черга. Підхопився, знову побіг, знову впав, і це знову мене врятувало. Поки біг, розгриз скоч, яким було зв'язано руки. В решті решт добрався до наших. Кричу: дайте мені кулемет! Хлопці не можуть зрозуміти, хто я взагалі такий – без броні, без зброї. Почався бій. Я роздобув собі автомат і почав відстрілюватися від тих, хто ще недавно брав мене в полон», – пригадує розвідник.

Вибратися з позицій до свого підрозділу вдалося лише вночі. Як з'ясувалося, Вадима вже ніхто і не чекав, – думали, що загинув.Розвідник із 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана ВиговськогоВадим із позивним Вадос зумів утекти з полону, повернутися до своїх і продовжити бій з окупантами. Історію Вадима розповіли на сторінці бригади у Facebook.

До війни Вадим працював на тютюновій фабриці. Та в лютому 2022-го року пішов захищати Батьківщину. Весь його бойовий шлях пов'язаний із розвідкою. Фаховість і досвід, помножені на силу духа та сміливість, допомогли Вадосу вийти живим і навіть неушкодженим з майже безнадійної ситуації.

«Це сталося в серпні цього року. Ми прикривали трасу поблизу міста на Донеччині, – розповідає Вадим. – Противник почав штурм о половині п'ятої ранку. Техніка пішла на нас нахабно, по прямій, через поле. На швидкості прорвались впритул до наших позицій. Зав'язався бій, в якому ворог чисельно переважав. Я бачив, як мої побратими помирали, але не здавалися і не тікали. Мене контузило, потім щось вдарило в спину, в броню. Я втратив свідомість. Приходжу до тями, – наді мною стоять росіяни. Як потім з'ясувалося, саме росіян там було лише четверо, всі решта – буряти. Росіяни наголошували, що мене потрібно розстріляти. У них, ніби то, наказ – страчувати на Донбасі всіх полонених, – це, мовляв, «помста за Курськ». Мене врятував один бурят, який не дозволив цього зробити. Згодом я зрозумів, що це був зовсім не акт гуманізму, просто вони хотіли скористатися мною як живим щитом, щоб підійти до наших позицій».

За словами Вадима, його почали допитувати за стандартною схемою: звання, підрозділ, чисельність, розташування позицій. Він збрехав, що мобілізований, на позиції лише два дні, нічого не знає, – привезли, викинули. Якби окупанти дізналися, що перед ними розвідник, – вбили б негайно.

«З мене зняли бронік, каску, зв'язали спереду руки і наказали йти у напрямку наших позицій, а самі йшли слідом, метрів за три. Я йду і думаю: може, накинутися на того, хто ближче, схопити за горло, і нехай доля вирішує. Але тут починається обстріл, причому, криє їхній же міномет. Вони намагаються зв'язатися по рації, аби припинили вогонь. Щось у них там не виходить, і ми продовжуємо рухатися, періодично залягаючи. Росіяни кажуть: «Тобі лягати не потрібно, просто присідай». При цьому самі після кожного вибуху падають обличчям в землю і не бачать, що діється навкруги», – каже Вадим.

Розвідник вирішив тікати.

«Я розумів, що шансів дуже мало, адже якщо дійдемо до наших окопів, то все одно вб’ють у перестрілці. Тут думка почала працювати продуктивно: тікати потрібно, коли будемо близько до дерев. І от під час чергового вибуху міни, коли всі впали й позакривали голови руками, я підскочив і побіг в напрямку посадки. Через кілька секунд почув над головою свист куль. Перечепився через якусь гілку, впав, зверху пройшла черга. Підхопився, знову побіг, знову впав, і це знову мене врятувало. Поки біг, розгриз скоч, яким було зв'язано руки. В решті решт добрався до наших. Кричу: дайте мені кулемет! Хлопці не можуть зрозуміти, хто я взагалі такий – без броні, без зброї. Почався бій. Я роздобув собі автомат і почав відстрілюватися від тих, хто ще недавно брав мене в полон», – пригадує розвідник.

Вибратися з позицій до свого підрозділу вдалося лише вночі. Як з'ясувалося, Вадима вже ніхто і не чекав, – думали, що загинув.

Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Влада провалила мобілізацію. Американці оцінили, на скільки Україні вистачить військ, якщо ситуація з новобранцями до СОУ не покращиться

субота, 2 листопад 2024, 7:50

Пентагон і американська розвідка вважають, що зараз головною проблемою ЗСУ є вже не брак боєприпасів, а нестача солдатів. Головною проблемою України у війні з Росією на даному етапі є брак солдатів. На думку американських військових та розвідників,...

Росіяни окупували ще одне містечко Донбасу, - DeepState

субота, 2 листопад 2024, 7:20

Російські військові окупували селище Ясна Поляна Волноваського району Донецької області. Про це у ніч проти суботи, 2 листопада, повідомив проєкт DeepState, передають Патріоти України. . Також ворог просунувся поблизу інших населених пунктів на Донбас...